ПРЕСТИЖНІСТЬ — СИНОНІМ ФАХОВОСТІ
Освіта і працевлаштування. Про нестиковки між ними — у розмові кореспондента «Кампуса» з генеральним директором Федерації роботодавців України (ФРУ) Володимиром Грищенком.
— Володимире Олександровичу, у роботодавців є свій рейтинг найкращих ВНЗ і навпаки — «чорний список». Не могли б ви їх оприлюднити?
— Рейтингові заклади в усіх на слуху. Якщо говорити про технологічний напрям, то це, звісно, Київська політехніка і Донецький технічний університет, Харківський інститут радіоелектроніки, Харківський авіаційний інститут, Львівська політехніка. Приміром, в економічній царині серед однозначних лідерів — Київський національний та Харківський економічні університети. У юридично-правовій сфері — Харківська юридична академія, юридичний факультет КНУ імені Т. Шевченка, Одеська юридична академія. Щодо «чорного списку», то в ньому, на жаль, більшість наших ВНЗ.
ФРУ часто є ініціатором закриття певних факультетів, філіалів навіть вищих навчальних закладів (до слова, нерідко це нам вдається). Прикро, але часто освіта є не засобом набуття знань, а бізнесом з отримання дипломів.
Нині мало хто про це пам’ятає, але свого часу в Україні можна було отримати цілком «вільно конвертований» диплом інженера, фахівців визнавали у світі. І що зробили? Припинили готувати в Україні інженерів! Про який розвиток країни, про який поступ можна мріяти?
— Чи виправдано — прагнути будь-що вивчитися в зарубіжному вузі?
— Переконаний, що ні, коли молода людина вирішила жити і працювати в Україні. По-перше, треба диференціювати, яку освіту маємо на увазі? Якщо юридичну, то там дуже відчутна специфіка, і людині після закінчення зарубіжного ВНЗ тут фактично нема чого робити. Якщо — економічну, то різниця між закордонними і нашими реаліями теж є кардинальною, тож молодим фахівцям елементарно доведеться переучуватися.
Освіту можна і треба здобувати на батьківщині. На щастя, ще є чимало українських наукових шкіл. Зрештою, багато залежить від студента. Якщо людина прийшла до ВНЗ по знання, вона їх здобуде.
Суспільство орієнтуєтеся на моду: популярними є спеціальності «фінанси і кредит», «фінансовий аналітик»... А потім новоспечені фахівці масово поповнюють лави офіціантів... Тоді як ринок праці потребує певної кількості певних спеціалістів. Мінекономіки має прогнозувати структурну та галузеву перебудову економіки. Урядовці мають вести діалог з роботодавцями, разом з нами і з науково-дослідними інститутами досліджувати ситуацію і визначати, яких і скільки фахівців потрібно буде нашій країні через п’ять-сім років. Потім доводити цю інформацію до Міносвіти, відповідно перебудовувати ВНЗ і їхній навчальний процес.
У країні значний дефіцит кадрів. У будь-якій області України потрібні (а в нас їх майже не готують) токарі, фрезерувальники, верстатники, розточники, слюсарі-інструментальники. Бракує й економістів, але готових до реальної роботи, котрі прийдуть і працюватимуть, котрих не треба буде ще півтора-два роки вчити.
— А які ще фахівці з вищою освітою в дефіциті?
— Велика потреба в інженерах: механіках, електронниках, транспортниках тощо. Але підготовлених, повторюся, згідно з сучасними кваліфікаційними вимогами ринку праці. Для цього вищій школі треба співпрацювати безпосередньо з виробниками. Роботодавці, звісно, знаходять вихід із ситуації. Вони, подеколи навіть починаючи зі школи, «ведуть» певних учнів, укладають з ними угоди, гарантують робоче місце тощо.
— Як нинішня криза впливає на ринок праці?
— Щоб відповісти на це запитання, мені бракує професійних аналітичних прогнозів, підготовлених відповідними структурами Мінекономіки. Без них говорити про те, які фахівці будуть потрібні через п’ять-сім років,— ворожіння на кавовій гущі.
Має відбутися кардинальна переоцінка цінностей. Престижність мусить стати синонімом фаховості працівника незалежно від того, в інтелектуальній чи матеріальній сфері він зайнятий. Треба виховувати людей з іншим світоглядом. Щоб головним було не те, де і ким ти працюєш, а де ти можеш найповніше себе реалізувати і відповідно адекватно заробляти.