НІМЕЦЬКИЙ СЛІД
ДЕЩО ПРО СПРОБИ ЗВІЛЬНИТИ МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ
І ДОМОГТИСЯ ПОЗАЧЕРГОВИХ ВИБОРІВ
ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ
Не знаю, як кому, а авторові цих рядків найбільше не до вподоби писати про те, очевидцем чого бути не вдалося і ніколи не вдасться. Тож висновки і домисли доводиться робити тільки зі слів та уривків фраз (якби ж то очевидців!) тих, кого звичайно іменують «елітою».
Подібна ситуація виникла в Україні цього тижня у зв’язку із загальнодержавним обговоренням справи керівника МВС Юрія Луценка. Як ми вже повідомляли в минулому числі, четвертого травня з ним стався інцидент в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Ця подія обросла неймовірними чутками, і докопатися до істини нині не легше, ніж розібратися в тонкощах сучасної української політики.
Zu betrunken? Стисло нагадаємо, що першою в Юрія Віталійовича «вистрелила» газета «Більд», опублікувавши викривальну статтю під назвою «Zu betrunken» («Занадто п’яний»). У ній ішлося про те, що український міністр внутрішніх справ разом зі своїм сином влаштували в аеропорту п’яний бешкет. І хоча члени української делегації, котрі перебували разом з Луценком у Німеччині (дорогою до Сеула) спростовували заяви тамтешнього видання, в Україні усі нетерпляче чекали пояснень самого урядовця.
Інтриги додав той факт, що перший після скандалу вихід «на люди» в Луценка збігся з очікуваним поновленням роботи Верховної Ради. Зважаючи на палку «любов» до постаті міністра з боку представників Партії регіонів, ніхто не сумнівався, що вони захочуть відомстити йому за всі попередні «наїзди» і, як мінімум, відправити Луценка у відставку.
Ранок вівторка 12 травня в парламенті розпочався, можна сказати, традиційно — з блокування. «Регіонали» перекрили двері, якими парламентське керівництво заходить до зали, а президію оточили. Втім, цього їм здалося замало: сесійна зала була прикрашена плакатами з написами, як-от: «Пияк-міністр — ганьба для країни», «Луценко — важке похмілля країни». А на трибуні красувалася пляшка горілки, на яку зверху було надіто міліцейську фуражку.
Комізм ситуації в тому, що Юрій Луценко у свої опозиційні часи також полюбляв організовувати подібні антуражі. Чого варті, наприклад, личаки, принесені ним на парламентську трибуну під час виступу у Верховній Раді екс-президента Леоніда Кучми.
Та все ж Юрій Віталійович і цього разу переграв своїх опонентів. Адже блокування трибуни задумувалося як вимога його відставки. А він сам того-таки 12 травня провів прес-конференцію, під час якої оголосив про бажання піти з посади. Ні, Луценко не визнав своєї провини. За його словами, інцидент у Франкфуртському аеропорту стався зовсім не з його вини. Що ж до алкоголю, то того дня він буцімто випив лише келих пива (ще б пак, побувати в Німеччині і не скуштувати тамтешнього пінистого напою!).
Однак у відставку міністр таки попросився — попередньо висвітливши свою версію подій в аеропорту. В адресованій урядовому та парламентському керівництву заяві він наголошує, що коли співробітниця компанії «Люфтганзе» зупинила його, підозрюючи, що він у нетверезому стані, міністр запропонував пройти медичне обстеження, однак дістав відмову. Після нетривалої дискусії досі безіменна представниця компанії викликала поліцію. А вже охоронці німецького правопорядку без жодних на те підстав оточили Луценка, його сина та інших членів делегації, котрим, за словами Юрія Віталійовича, навіть довелося вийти з літака.
«При цьому один з поліціянтів,— пояснює Луценко,— зробив моєму синові захват нещодавно прооперованої шиї, а інший одягнув наручники. Звичайно, у цій ситуації я не міг бути спокійним. Спочатку я голосно повідомив поліції, що син нещодавно прооперований. Коли ж це не допомогло, звичайно, я всіляко намагався припинити насилля щодо мого сина. Через деякий час і я був затриманий».
А от далі Луценко запевняє, що начальник поліції землі Гессен, пан Гефнер, начебто попросив вибачення за неадекватну поведінку своїх підлеглих. Та вже за кілька годин після прес-конференції українського міністра німці категорично спростували цю інформацію, заявивши, що вибачатися просто не було підстав. І це — далеко не єдина «біла пляма» в цій історії. Адже свідчення пана Луценка суттєво відрізняються не лише від версії, оприлюдненій у «Більді». Вони фактично суперечать заявам членів української делегації, котрі минулого тижня намагалися «відбілити» Юрія Віталійовича на батьківщині.
Ще п’ятого травня (тобто в день першої появи компромату в «Zu betrunken») департамент зв’язків з громадськістю МВС нашої держави виступив зі спростуванням. «Через непорозуміння члени делегації ухвалили рішення летіти до Сеула наступним літаком, але ніяких наручників, ніякого нетверезого конфлікту, як стверджують окремі ЗМІ, не було».
Трохи згодом представник МВС при посольстві України в Німеччині Сергій Дятлов (якого, до слова, Луценко також згадує у своїй заяві, нібито той разом з Юрієм Віталійовичем пропонував поліцейським провести медичне обстеження на вміст алкоголю в українських організмах), теж заперечує факт застосування наручників та будь-якого сп’яніння: «Члени делегації були тверезими, наручників ні на кого не надягали».
Ще одна невідповідність слів Юрія Луценка та його підлеглих полягає в поясненні причин недопуску на літак. Урядовець заявляє, що це сталося через підозру (нехай і несправедливу) у його сп’янінні. А начальник міжнародного департаменту МВС Сергій Калюк минулого тижня говорив лише про те, що Луценко начебто просто запізнився на рейс. Те саме твердив і вже згадуваний Сергій Дятлов.
Пригадаймо приказку про те, що навіть найменша брехня породжує велику недовіру. І в цьому випадку недовіра тією чи іншою мірою виникає не лише до слів наших співвітчизників, а й до німецьких газетярів. Скажімо, найперше твердження «більдівців» про те, що син Юрія Луценка перебував у сильному алкогольному сп’янінні, не можна не піддати сумніву. Якщо Олександр Луценко нещодавно був прооперований і тепер вживає ліки, несумісні з алкоголем, вислів «Zu betrunken» до нього аж ніяк не пасує. До того ж саме цей факт (три проміле алкоголю в крові Луценка-молодшого) якраз і не був підтверджений німецькою поліцією ні прямо, ні опосередковано.
А розпуску— не хочете?.. А тепер повернімося в рідні пенати. Як уже було сказано, члени Партії регіонів ще у вівторок вранці заблокували трибуну, вимагаючи відставки міністра внутрішніх справ. Однак, після заяви самого Юрія Луценка, у якій він просить парламент розглянути відповідне питання (мовляв, він не хоче нагнітати ситуацію), «регіонали» не припинили блокування, а лише посилили його.
Голова Верховної Ради Володимир Литвин помітив у цих діях намір домогтися розпуску парламенту. Справді, після рішення Конституційного Суду про те, що переформатування коаліції без повторного подання про призначення Прем’єр-міністра не дає Президентові підстав розпустити ВР, дієвим механізмом для цього залишається лише парламентська недієздатність упродовж 30 днів.
Нагадаємо, що серія свят спричинилася до того, що наші законотворці були відсутні в сесійній залі з 17 квітня. Отже, станом на 12 травня пленарних засідань упродовж однієї сесії не було цілих 24 дні. А магічне число «30» могло настати вже наступного понеділка — 18 травня. У разі, якби «регіонали» та працівники президентського секретаріату й надалі діяли в унісон, кращого шансу для розпуску годі було б шукати!
Причому ймовірністю відстоювання саме дострокових виборів у вівторок та середу можна було пояснити й ще деякі нюанси. Зокрема, «регіонали» не раз заявляли, що блокуватимуть трибуну доти, доки не переконаються: голосів за відставку Юрія Луценка вистачає. Більше того, вони навіть воліють, щоб ця відставка відбулася з рекордним показником — у чотири сотні голосів, а то й більше. А це означає, що за неї мають голосувати всі (чи майже всі) фракції.
Однак на сьогодні чотири парламентські суб’єкти (окрім Партії регіонів) наполягають на тому, що спершу треба почути офіційну версію того, що відбувалося у Франкфурті, від німецької сторони. Мовляв, нехай посольство Німеччини в Україні спочатку надасть офіційну інформацію про цей інцидент. Голова Верховної Ради Володимир Литвин особливо наголошував на тому, що українське зовнішньополітичне відомство вже надіслало дві ноти до посольства.
Лише позавчора ввечері в. о. першого заступника міністра закордонних справ України Юрій Костенко поінформував: німецька сторона готова передати нашій державі офіційні матеріали, що стосуються інциденту за участі Юрія Луценка, однак тільки за згоди останнього. За словами дипломата, саме такою є відповідь на дві ноти, про які згадував Володимир Литвин. Щоправда, згідно з іншою інформацією німецька прокуратура нібито погодилася надати Україні матеріали, не питаючи дозволу в Луценка.
Таким чином, якщо правда полягає в тому, що говорять в українському МЗС, «м’яч» знову потрапив на половину поля до українського міністра внутрішніх справ. Бо тепер перед ним виникає інша дилема: чи ж погоджуватися на оприлюднення згаданих матеріалів? До речі, ймовірно, серед них може бути й відеоінформація, адже аеропорт є саме тим об’єктом, де відеоспостереження ведеться апріорі.
Тим часом Луценко (ще перед оголошенням умов оприлюднення документів з Німеччини) запропонував «альтернативний» варіант. Наступного дня вівторкова рішучість урядовця піти у відставку змінилася на значно поміркованіше бажання створити у парламенті комісію, котра б розслідувала інцидент. Таку пропозицію він озвучив під час зустрічі з фракцією «Наша Україна — Народна самооборона». Очевидно, зважаючи на не надто палке бажання німецької сторони розкривати всі подробиці, такий сценарій — найменше зло для міністра і фактичне його узаконення в правах і надалі носити портфель керівника відомства.
Луценко
як ще один привід президентсько-прем’єрського протистояння Впадає у вічі й те, що дві перші особи в державі — Президент та Прем’єр-міністр — у цій ситуації, як завжди, розійшлися в поглядах. Віктор Ющенко доволі пафосно виголосив промову про те, як негідно ганьбити Україну перед світовим співтовариством і порадив одному зі своїх колишніх фаворитів «вибачитися і піти у відставку». Показово, що ця порада прозвучала в стилі Віктора Андрійовича — уже після написання Юрієм Віталійовичем його заяви.
А от Юлія Тимошенко тримала паузу досить довго, попри те, що «вогонь», передусім з боку Партії регіонів, упродовж щонайменше двох днів — 12 і 13 травня — не припинявся. «Регіонали» кілька разів заявляли, що ситуація навколо Юрія Луценка — це тест для Юлії Володимирівни. Мовляв, якщо вона не переконає власну фракцію голосувати за його відставку, то її устремління до влади є значно потужнішими за державні інтереси. (Таке враження, що «регіонали» уже кілька разів, а то й десятки разів публічно не доходили висновку, що державник з чинного прем’єра, м’яко кажучи, ніякий).
Лише позавчора ввечері Юлія Тимошенко прокоментувала цю ситуацію. Насамперед вона поставила під сумнів інформацію німецьких ЗМІ про бійку в аеропорту Франкфурта-на-Майні. «Дуже багато запитань навколо цього інциденту,— наполягає Прем’єр-міністр.— Перш за все, інформація, яка публічно лунала, що син міністра знаходився в нетверезому стані і щось не так робив. Я можу стверджувати, що син міністра — онкологічно хвора дитина (ну, навряд чи цей термін підходить до 19-річного Олександра Луценка.— Авт.), якому зроблена операція. Він приймає спеціальні ліки, які несумісні з вживанням хоч грама алкоголю. Те, що з цього зробили шоу, це просто аморально».
Юлія Тимошенко також не оминула нагоди ще раз покритикувати членів Партії регіонів за зрив роботи Верховної Ради. Причому її аргументація дещо відрізняється від риторики Володимира Литвина. Якщо спікер говорив передусім про бажання домогтися дострокових виборів, то прем’єр наголошує ще на низці причин блокади. «Партія регіонів блокує трибуну за надуманим приводом, — обурюється Юлія Тимошенко. — А реальна причина в тому, що вони не хочуть, щоб було ухвалено закон про винесення грального бізнесу за межі населених пунктів. Тому що більшість із тих, хто володіє гральним бізнесом, знаходиться в лавах Партії регіонів».
Після недавньої пожежі в гральному залі Дніпропетровська для пересічних громадян цей аргумент, можливо, навіть вагоміший за всі «блокувально-виборчі»...
Блокування зняли... судді КС Нарешті, ще одна подія підтвердила, що в Україні ніколи й нічого не відбувається знічев’я. Позавчора Конституційний Суд визнав парламентську постанову про проведення президентських виборів 25 жовтня такою, що суперечить Основному закону. Отже, за словами судді КС Івана Домбровського, підготовку до виборів глави держави «заморожено» до нового парламентського рішення про дату волевиявлення.
Що це може означати? Насамперед уже вчора зранку «регіонали» різко змінили тактику. Трибуна була розблокована на кілька хвилин задля того, щоб віце-спікер Олександр Лавринович (Володимир Литвин перебуває в Росії) оголосив про відкриття пленарного засідання. Щоправда, він тут-таки оголосив перерву до 10.00 п’ятнадцятого травня. Однак 30-денний відлік днів до потенційного розпуску тепер треба починати наново.
Тактику змінено передовсім ось чому. Якби блокування тривало, то вже 18 травня Віктор Ющенко отримав би право розпустити Верховну Раду. А якщо парламент не проголосує за нову дату виборів, Віктор Андрійович міг би найближчим часом взагалі не перейматися такими «дрібницями», як президентські вибори — вони автоматично могли б бути відтерміновані навіть на час після 17 січня. Бо ж доки не буде обраний новий склад Верховної Ради, нікому буде призначити дату президентських виборів.
Схоже, що такий сценарій «регіоналів» аж ніяк не влаштовує. Принаймні доти, доки домовленості про конституційні зміни і можливість обрання Президента у ВР не стали реальністю. Отже, шоу триває...
НІМЕЦЬКИЙ СЛІД