УКРАЇНЦЯМ НЕ ДАЮТЬ НУДЬГУВАТИ
В Україні традиційно, крім тривалого літнього політичного затишшя, можна виокремити ще два, так би мовити, короткострокових. Йдеться про серію новорічно-різдвяних і великодньо-травневих вакацій. Останні саме тепер завершуються — найближчого вівторка Верховна Рада після перерви збереться «під куполом». І почнеться...
Утім, про потенційні парламентські будні поговоримо трішечки нижче. Поки варто звернути увагу на іншу подію, котра неабияк підкоригувала можливе політичне розгортання подій у нашій державі. Йдеться про оприлюднення вердикту Конституційного Суду на президентське подання з приводу обов’язковості чи необов’язковості парламентській коаліції повторно пропонувати кандидатуру прем’єр-міністра у разі її переформатування.

УСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ І ВІДБУВАТИМЕТЬСЯ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ В УКРАЇНІ, ТАК ЧИ ІНАКШЕ ПОВ’ЯЗАНО З ПОЛІТИЧНОЮ ДОЦІЛЬНІСТЮ
Що б не ухвалили, буде історично
Коротко нагадаємо: 13 лютого Віктор Ющенко попросив суддів розтлумачити, чи порушила нова коаліція Основний закон, не запропонувавши свого кандидата на прем’єр-міністра. Зрозуміло, що Президент і його найближчі політичні прибічники сподівалися: у разі позитивного рішення конституційних служителів Феміди у глави держави з’явиться можливість відправити таких нелюбих йому парламентарів у відставку. Мовляв, 226 голосів у коаліції немає (їх таки немає, і це беззаперечний факт!), отже, можна поставити під сумнів перебування Юлії Тимошенко на своїй посаді. Наслідком же міг стати розпуск парламенту.
Проте час спливав, а КС не поспішав оголошувати свій вердикт. Зробив він це, прямо скажемо, у міжсезоння — за день до чергової порції вихідних днів в Україні, порадувавши журналістів, котрі в такий період традиційно відчувають певний інформаційний голод.
Однак рішення правників цього разу вразило своєю поверховістю і неконкретністю. В око впадає відверте бажання суддів максимально уникнути саме тлумачення відповідних статей Основного закону. Фактично вони лише повторюють його зміст.
Зокрема, в одному з пунктів мотивувальної частини сказано, що поняття «коаліція» стосується як тієї, що утворена після виборів, так і тієї, що виникла після розпаду попередньої коаліції. Далі йдеться про те, що Конституція «передбачає участь коаліції, створеної в разі припинення діяльності попередньої коаліції, у формуванні Кабміну». Це також не є новиною, оскільки Основний закон не розподіляє коаліції на первинні чи вторинні. Та й, звісна річ, не обмежує коаліцію в праві формувати уряд залежно від того, як виникла сама більшість.
Далі Конституційний Суд написав, що уряд формується «шляхом реалізації коаліцією повноважень про внесення відповідно до Конституції пропозиції щодо кандидатури прем’єр-міністра». Себто нинішня коаліція трьох (БЮТ, блок Литвина і частина «НУ— НС») має право як пропонувати прем’єра, так і формувати уряд. Нагадаємо, ні першого, ні другого поки що партнери не робили.
Але ж право — не обов’язок, тому дивує не це. А те, що КС, трактуючи перелік прав і обов’язків більшості, по суті, лише повторив норми чинної Конституції.
Далі більше. Резолютивна частина рішення КС ще менш конкретна. «Внесення пропозиції Президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра належить виключно до повноважень коаліції»,— мовиться там.
Таке враження, що судді КС, ухвалюючи своє рішення, чудово розуміли: вони перекривають Вікторові Ющенку шлях до можливості розпуску парламенту. Однак зробили це толерантно, ніби вибачаючись перед главою держави.

Два міністри— ще не уряд
Власне, навіть попри усю «скромність» вердикту суддів, можна було б їм поаплодувати. Бо правники з досвідом, і більш-менш незаангажовані ще в березні розглядали президентське подання як явно програшне. Адже в ст. 90 Основного закону, котра дає право Президентові розпускати Верховну Раду, зокрема, йдеться про те, що припинити повноваження чинного парламенту достроково можна в тому разі, якщо уряд не сформовано «протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів». А у відставку від моменту сформування чинної коаліції (нехай і сумнівної, але таки діючої) було відправлено лише двох міністрів — Віктора Пинзеника та Володимира Огризка. Це аж ніяк не є відставкою усього Кабміну.
Ми недаремно відзначили, що рішення КС якесь аж надто «толерантне». Саме ця толерантність, помножена на тотальну зневіру в торжество справедливості й неупередженість будь-якого органу влади, дає підстави припустити: рішення було ухвалене не лише з позиції верховенства права.
Зрештою, навіть правильні вердикти можна ухвалювати, керуючись різними мотивами. Чи були в суддів КС якісь додаткові зацікавлення — питання інше. Про це можна лише дискутувати.
Принаймні доти, доки не побачить світ ще одне принципове рішення конституційних служителів Феміди. Йдеться ще про одне подання глави держави. Цього разу з приводу потенційної дати проведення президентських виборів. Нагадаємо, Верховна Рада ухвалила постанову про призначення волевиявлення на 25 жовтня. А глава держави наполягає на проведенні виборів у січні 2010 року.

Чи буде рахунок 1:1?
У цьому разі аргументи Віктора Ющенка видаються набагато соліднішими. Навіть тоді, коли депутати ухвалювали згадану постанову, спікер Володимир Литвин наголошував на тому, що парламент ухвалює політичне рішення. Хоча автори документа намагалися переконати (і переконали!) понад чотири сотні депутатів в іншому. Нібито поправки до Основного закону, які стосуються термінів виборів, набрали чинності вже після обрання Віктора Ющенка главою держави. А отже, на нього не поширюються.
Сумнівність такого аргумента лежить на поверхні. Достатньо пригадати, що усі без винятку конституційні зміни набрали чинності після обрання чинного Президента главою держави. Зокрема, і процедура призначення та звільнення прем’єр-міністра. Виходить, керуючись логікою депутатів, Ющенкові варто звернутися до Конституційного Суду і відстоювати своє право й надалі (до кінця своїх повноважень) відправляти керівника Кабінету Міністрів у відставку одноосібно?
Утім, низка аналітиків вважає, що ініціатори проведення виборів саме 25 жовтня усе ж таки мають певний шанс поборотися за свою дату в КС. Причина — певна «розмитість» положення відповідної статті Основного закону в його нинішній редакції (на жаль, подібних «розмитостей» в оновленому варіанті Конституції вистачає).
Отже, в ст. 103, зокрема, йдеться: «Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Президента України». Словосполучення «останнього місяця» може стати дискусійним. Що заважало законотворцям написати чіткіше: «...в останню неділю дванадцятого місяця п’ятого року повноважень...». І не було б жодних проблем із тлумаченням. Так ні! Випадковість, чи все-таки уже тоді був певний намір?.. Питання риторичне і відкрите.
Ще один цікавий нюанс у цій великій політичній грі зводиться ось до чого. Ухвалюючи рішення про проведення президентських виборів у жовтні, народні депутати передовсім намагалися вберегтися від можливого розпуску з боку Президента. Адже глава держави не має права припиняти повноваження ВР і призначати дострокові вибори за півроку до проведення президентського волевиявлення.
Тепер же, коли Конституційний Суд, хоча й толерантно, але заборонив Вікторові Ющенку розпускати парламент, потреба поспішати нібито відпала. А отже, вони й самі, без рішення КС, могли б скасувати власну постанову і ухвалити іншу — про проведення виборів глави держави 17 січня.
Однак хтозна, чи так само розмірковуватимуть парламентарі, особливо в нинішніх непростих умовах. По-перше, змінити рішення без відповідної вказівки суду означатиме визнати свою помилку, а цього в нас не любить робити ніхто, а надто можновладці.
По-друге, в ініціаторів усіляких «підкилимних» переговорів буде нагода хизуватися один перед одним, мовляв, той чи інший тактичний союз (про стратегічні вже давно не йдеться) доцільніше ухвалювати саме з нашою політичною силою.
Скажімо, чим це не аргумент для наступної порції розмов про так звану широку коаліцію між БЮТ та Партією регіонів? І ті, й інші час від часу ведуть діалоги то з президентським секретаріатом, то між собою. А чим слабкіші позиції Віктора Ющенка, тим більшою є імовірність певних узгоджень у форматі БЮТ— ПР.

До Конституції...
Зважаючи на ці та деякі інші нюанси, не варто дивуватися, що впродовж нинішніх весняних «міні-канікул» політики доволі активно обговорювали можливість повторення вересневого сценарію створення бодай ситуативної більшості між бютівцями та «регіоналами». Формальні підстави для цього «вималювалися» ще в середині квітня, коли представники ПР несподівано і «великодушно» припинили блокувати парламентську трибуну, погодившись дати урядові Юлії Тимошенко шанс доопрацювати антикризову програму до 12 травня — дня наступного пленарного засідання.
Однак офіційно про потенційні контакти між бютівцями та «регіоналами» так нічого й не чути. Фактично з обох таборів про такі переговори згадує лише віце-спікер Микола Томенко. Та його уже не перший місяць називають політиком, що не сьогодні-завтра залишить блок Тимошенко. Цими днями Микола Володимирович підтвердив, що переговори між двома найбільшими парламентськими фракціями справді ведуться. Причому він висловив упевненість, що «коаліція в 331 голос, яка складається з БЮТ і ПР, краща, ніж коаліція в 213 голосів, яка є на сьогодні. Парламентарій вважає, що «в умовах кризи коаліція двох не буде ефективною. Ціна за неї занадто висока: я маю на увазі скасування всенародних виборів Президента і певний мораторій на вибори до парламенту».
Власне, це також вельми цікава і специфічна поведінка, притаманна вітчизняним політикам. Висловлювати думки, відмінні від «генеральної лінії», вони починають лише тоді, коли відчувають близькість свого розлучення з тією чи іншою політичною силою. Восени так сталося з Тарасом Чорноволом, нині до цього дозрів Микола Томенко. «Якщо ми йдемо на обмеження прав виборця,— сказав далі віце-спікер, — коаліція має складатися мінімум із 400 осіб. Тоді ми вийдемо і скажемо людям: в умовах кризи ми забрали у вас певні політичні свободи, але ми готові забезпечити стабільність у суспільстві і цілісність держави». Натяк — вельми прозорий. Адже саме БЮТ та ПР не від того, щоб змінити Конституцію, скасувавши всенародне обрання Президента. Надто вже високою є ставка для цих двох політичних сил.

...через антикризову програму?
Проте на люди поки що такі глобальні ідеї не виносяться. Навпаки, у тих, хто тільки спостерігає за подіями, може скластися враження, що Юлія Тимошенко та Віктор Янукович, як і раніше,— непримиренні опоненти. Наприклад, відтоді, як «регіонали» дали згоду на доопрацювання антикризової програми КМ, Юлія Тимошенко вже не обмежується самими лише прес-конференціями з повідомленнями про ті чи інші досягнення її Кабінету. Вона навіть поширила спеціальний рекламний ролик, у якому всіляко вихваляє діяльність уряду в різних галузях. Зрозуміло, підкріплюючи це посиланнями на програму дій Кабінету Міністрів.
А з боку «регіоналів», як і досі,— сама тільки критика. Зокрема, інший віце-спікер Верховної Ради, член ПР Олександр Лавринович позавчора заявив, що його політична сила має намір запропонувати для обговорення погоджувальною радою парламенту (котра у зв’язку з вихідним днем у понеділок відбудеться 12 травня о 9.00) питання про необхідність розгляду програми дій уряду, спрямованих на подолання фінансової кризи.
«У політичному плані ми знову винесемо питання про те, що нам необхідно бачити план дій уряду і парламентської більшості, якщо він існує, про те, як має Україна виходити зі всеосяжної кризи,— сказав «регіонал». Зрозуміло, усе має бути забезпечене відповідними нормами державного бюджету. Думаю, це питання стало не менш актуальним за час після останнього пленарного засідання».
Цікаво, що відповідаючи на запитання, чи знаходиться у Верховній Раді проект антикризової програми уряду, про яку Юлія Тимошенко розповідає в згаданому відеоролику, Лавринович зазначив, що він... не ознайомлений з подібним документом.
«Я, звичайно, був би дуже радий, якби була можливість побачити антикризову програму уряду. Але я бачив методи роботи Юлії Володимирівни. І можу із сумом констатувати, що реальна робота щодо рішення існуючих проблем і перспективного розвитку підмінюється постійною політичною кампанією»,— резюмував віце-спікер.
І він має рацію. От тільки пан Лавринович забув додати, що ті ж самі слова стовідсотково стосуються і його політичної сили. Та навіть усвідомлюючи це, думати про глухий кут вперто не хочеться. Не в нашому це характері, шановні українці...

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте:

---