ЗОНА ВІДЧУЖЕННЯ: ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
26 КВІТНЯ— ДЕНЬ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ
Відразу після Чорнобильської катастрофи її огородили колючим дротом і виставили по периметру міліцейські пости. Відтоді минуло майже 23 роки.

Що сьогодні являє собою ця територія? Якими є перспективи в Чорнобильської АЕС, котра з 2000 року не виробляє електроенергії? Чи правда, що вона і нині становить небезпеку? Коли до своїх домівок повернуться евакуйовані в 1986-му люди?
На ці та інші запитання я попросив відповісти начальника державного департаменту— адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Андрія Сельського.
— Територія зони, тобто та, яка у квітні 1986 року була найбільше забруднена радіонуклідами, становить 2 600 квадратних кілометрів,— каже Андрій Сельський,— тобто стільки ж, скільки територія деяких європейських країн, наприклад Люксембургу.
Станція, як відомо, вже не працює в режимі генерування електричної енергії. Але її потрібно підтримувати в такому стані, який би унеможливив будь-які надзвичайні події. Адже в усіх приреакторних басейнах витримки досі залишається ядерне паливо.
— Чому ж його не вилучено? Тим паче, що час від часу в пресі з'являються повідомлення про начебто проникнення радіації в атмосферу і ймовірність повторення біди...
— Чутки про загрозу нових вибухів дуже перебільшені. Ніяких підстав для цього немає. Кажу про це як людина, котра про ситуацію на станції знає достеменно. Але це не означає, що проблем там немає.
Справді, саркофаг над реактором суттєво зменшив викиди радіації. Та зводився він нашвидкуруч, у найтяжчих умовах. На той час не було технологій спорудження подібних об'єктів, не було досвіду дій у подібній ситуації. Але люди, які боролися з ядерним лихом, у стислі строки зробили все можливе, щоб мінімізувати ймовірні наслідки. Зважаючи на ці та інші чинники, технічний стан саркофага з часом погіршився. Ухвалено рішення про його модернізацію: вжито певних стабілізаційних заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки. Не називатиму їх усі, скажу лише, що вони дали змогу продовжити проектний термін експлуатації на 15 років.
— Але й нині — по закінченню стабілізаційних робіт — на станції не припиняють роботи...
— Так, зокрема, торік у квітні завершено вивантаження відпрацьованого ядерного палива з усіх реакторів, яке поміщено в приреакторні басейни витримки на блоках та в спеціальному сховищі відпрацьованого ядерного палива типу СВЯП-1. У такий спосіб суттєво підвищено ядерну безпеку реакторів. 1-й і 2-й реактори остаточно зупинені і на них знято чергування операторів управління. Тривають роботи з демонтажу, фрагментації і переробки систем та конструкцій машинної зали 1-ої черги.
— Останнім часом точиться багато розмов про спорудження конфайнменту за участі міжнародної спільноти. Чим це зумовлено?
— Увага більшості ядерних держав була прикута до робіт з локалізації зруйнованого блоку та його перетворення на екологічно безпечну систему, що й донині є однією з найважливіших у комплексі проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської аварії. Початком осмислення шляхів технічного розв'язання цієї проблеми став міжнародний конкурс, оголошений урядом України. Чимало країн Європи, США протягом 1992–1993 рр. узяло участь в організованому Мінчорнобилем та Національною академією наук конкурсі на найкращий проект спорудження другого саркофага над тимчасовим об'єктом «Укриття» та розробки технологій вилучення з нього паливовмісних мас. Участь у конкурсі провідних міжнародних експертів, представників потужних інженерно-технологічних фірм, їхній досвід та знання були надзвичайно корисними, сприяли формуванню більш чіткого погляду на багатогранну проблему «Укриття». За підсумками міжнародного конкурсу, у 1993 р. схвалено концепцію поетапного перетворення «Укриття» на екологічно безпечну систему, проголошено тендер на розробку ТЕО перших етапів цієї концепції.
Переможець тендеру — консорціум «Аlliance» — надав у 1995 р. звіт про ТЕО, основні висновки якого й тепер не втратили актуальності. Головні віхи подальших дій щодо «Укриття»— підписання в Брюсселі протоколу між Європейської комісією та Україною для уточнення і координації плану подальших дій за результатами досліджень «Альянсу»; укладення Меморандуму про взаєморозуміння між урядом України, урядами країн «великої сімки» і комісією Європейської співдружності про закриття Чорнобильської АЕС.
Згідно з цим документом, для подальшої роботи «Альянсу», відповідно до проекту ТАСІS «Чорнобильський блок 4. Короткотермінові та довготермінові заходи» був запропонований так званий рекомендований курс дій. Таким чином, реальні та найбільш вагомі кроки, спрямовані на посилення активності міжнародної кооперації в питаннях Чорнобиля, зроблено в середині 1990-х, цьому сприяло рішення України припинити експлуатацію ЧАЕС у 2000 р. та підписаний у зв'язку із цим Меморандум.
Нарешті у 1997 р., відповідно до згаданого проекту ТАСІS, був складений детальний план робіт згідно з рекомендованим курсом дій — так званий SIP (Shelter Implementation Рlan). Фінансування SIP здійснюється за внески країн-донорів до спеціально створеного міжнародного Чорнобильського фонду під адміністративним управлінням ЄБРР. Здійснення заходів на об'єкті «Укриття» має завершитися будівництвом у 1-му кварталі 2012 року нового безпечного конфайнменту, термін служби якого становитиме близько ста років.
— Отже, через століття ця проблема знову постане?
— Наука не стоїть на місці. А поки що триває зведення конфайнменту. Зокрема, активно ведеться очищення території та облаштування котлованів для його фундаменту, проектується нова вентиляційна труба, яка замінить теперішню. Підрядчиком, тобто виконавцем будівельних робіт, є французький консорціум «Наварка». Його фахівці поки що готують проектну документацію, а далі розпочнуться будівельні роботи.
— Окрім станції, в зоні відчуження є й інші об'єкти, що становлять небезпеку.
— Після аварії на ЧАЕС у зоні відчуження були створені дев'ять пунктів тимчасової локалізації радіоактивних відходів і три пункти захоронення радіоактивних відходів. Загальний об'єм різноманітних накопичень в них становить близько двох мільйонів кубометрів. Вони утворилися під час ліквідації наслідків катастрофи, наприклад, дезактивації її об'єктів і території. Для їхнього поховання у 1986 році були створені пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів. Відбувалося це з порушенням відповідних технологій, зумовленим екстремальними умовами. Вони потребують додаткових заходів безпеки. Скажу відверто: ці пункти ще не скоро стануть повністю безпечними для людей і навколишнього середовища. Як не стане безпечною — насамперед для населення прилеглих територій — і сама зона відчуження. Незважаючи на це, ми повинні зробити все можливе для того, щоб мінімізувати цю небезпеку. Наприклад, майже 90 відсотків радіонуклідів за межі зони потрапляють водним шляхом. Адже тут протікають Прип'ять, Уж, Брагинка, Ілля та інші річки, що стали головними шляхами їхнього виносу. Наш департамент вживає заходів, аби зменшити кількість винесених за межі зони радіонуклідів. Контроль за радіаційним станом поверхневих вод здійснюють більш як 40 пунктів.
Робиться все можливе, щоб зона відчуження становила якомога меншу загрозу. Для цього запроваджено радіаційно-екологічний моніторинг: маємо 146 пунктів спостережень різного призначення, зокрема місць виробничої діяльності персоналу, ландшафтних полігонів тощо. За допомогою автоматизованого контролю відстежуються — у постійному режимі — параметри радіаційної ситуації в зоні, а також на промисловому майданчику Чорнобильської АЕС та в місті Славутичі.
Понад 90 відсотків зони відчуження вкрито лісами. Оскільки вони відіграють роль фактора стримування щодо виносу радіонуклідів, чимало уваги приділяється їхньому збереженню. Торік, приміром, лісовідновлення виконано на 400 гектарах площі, розчищено багато квартальних просік і доріг протипожежного призначення тощо.
— Ви сказали, що з реакторів вилучають ядерне паливо. А де, Андрію Анатолійовичу, його зберігатимуть?
— Нині триває будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива сухого типу (СВЯП-2), яке планується завершити до 2013 року. Тоді ж воно прийме відходи, що зберігаються у СВЯП-1. Досить актуальною є проблема подальшого поводження з досить високоактивними радіаційними відходами, зокрема паливовмісними матеріалами під саркофагом 4-го енергоблока. Для її розв'язання потрібно чимало часу і зусиль вітчизняних та іноземних учених. Потрібне геологічне сховище, куди можна було б помістити ці відходи. За орієнтованими підрахунками, воно може бути зведене до 2035 року.
— Зона відчуження охороняється. Але останнім часом почастішали повідомлення про випадки несанкціонованого проникнення до неї...
— Так, мені відомо про такі поодинокі випадки. Спільно з міліцією працюємо над недопущенням подібного. Намагаються проникнути до зони переважно ті, хто сподівається побудувати власний бізнес, вивозячи звідти металобрухт, деревину тощо. Донедавна щодо таких порушників обмежувалися адміністративними покараннями. Але тепер на них чекає кримінальна відповідальність. Можливо, хоч це остудить гарячі голови тих, хто намагається збагатитися за будь-яку ціну.
— Багатьох в Україні цікавить, коли нарешті зона відчуження позбудеться свого статусу і почне жити нормальним життям? Чи повернуться до рідних домівок люди, які вимушено їх залишили?
— На мою думку, говорити про це зарано. Нагадаю, що радіаційного забруднення зазнали 74 райони в 12 областях України, сотні населених пунктів з населенням у кілька мільйонів людей.
Відразу після аварії жителів 94 сіл, а також міст Чорнобиля та Прип'яті евакуювали до екологічно чистих районів Київської та інших областей, забезпечивши їх добротним житлом. Але в декого ностальгія за рідними місцями, де вони народилися і прожили все життя, де поховані їхні батьки й діди, змусила повернутися до рідних домівок. Нині в селах зони відчуження живе кілька сотень людей, переважно похилого віку. Вони обробляють городи, тримають невеличкі господарства. Для того, щоб вони не почувалися забутими, до них приїздять пересувні магазини. Можуть вони задовольняти й релігійні потреби — у Чорнобилі діє єдина в зоні відчуження церква. Доправляють їм пошту. Є тут і медичні пункти. Ну, а тим, кому потрібна стаціонарна лікувальна допомога, то її надають в Іванківській центральній районній лікарні чи в Київській обласній.
Люди свідомо зробили свій вибір. Вважаю, їх не варто за це картати...

Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ

також у паперовій версії читайте:

---