ПРОПОЗИЦІЯ, ВІД ЯКОЇ ВАЖКО ВІДМОВИТИСЬ
Президент США Барак Обама звернувся до світової громадськості з пропозицією різкого скорочення (майже до нуля) арсеналів ядерних озброєнь. Це — нова пропозиція, бо ніколи раніше про щось подібне ніхто не говорив. Вона в чомусь нагадує нереалістичні пропозиції Індії з часів «холодної війни» щодо запровадження повної заборони ядерної зброї й загального роззброєння. Наскільки та концепція була заздалегідь приречена на поразку, настільки задум і пропозиції Обами викликають певний оптимізм. Лише КНДР негативно відгукнулась на неї, зробивши таку собі «ракетну демонстрацію», зрештою нікчемну. Пропозиція Індії не мала шансів, бо ніхто з власників атомної бомби не міг від неї відмовитись. Країна, тоді ще неядерна, не могла сподіватися на отримання позитивної відповіді ні від США, ні від СРСР (як і Франції та Англії), а передовсім не могла розраховувати на прихильність свого великого сусіда — Китаю. Делі також конструював власну атомну бомбу і навіть водневу, тим самим «підтягуючи» за собою Пакистан. Принагідно Ізраїль, за наказом президента Бен Гуріона, організував власний центр ядерних досліджень у Бер Шеві в пустелі Негев, за сорок кілометрів від кордону сектора Гази. Це, власне, в бік цього центру недавно летіли ракети «Хамасу», тому ізраїльські війська жорстоко руйнували Газу, хоча і не на очах всього світу, бо не дозволили туди увійти представникам світових медіа. Аргентина, за потужністю економіки п’ята держава світу, після Другої світової війни дала завдання своєму фізикові Ернесто Сабато створити атомну бомбу. Він чудово розумів, для чого повинен її створити, і до чого це може призвести, тому полишив цю працю і зайнявся літературою. Ще раніше Альберт Ейнштейн попереджав, звертаючись до великих світу цього, щоб не створювали атомну зброю. Потім Андрій Сахаров, творець радянської водневої бомби і лауреат Сталінської премії, став дисидентом, бо добре розумів наслідки і опонував щодо використання його досягнень і винаходів. Наприкінці режиму апартеїду Південно-Африканська Республіка скористалась можливістю і створила атомну зброю у приміщенні механічного технікуму у Кейптауні, але президент Віллі де Клерк ухвалив одностороннє рішення про ліквідацію ядерного арсеналу. Фідель Кастро відправив до Москви свого сина Фіделіто, щоб той навчився робити атомні бомби. Той повернувся і донині перебуває на посаді директора центру ядерних досліджень у Гавані. Наскільки відомо, нічого у нього не вийшло, а може, як і Сабато, хоче, щоб у нього нічого не вийшло. Атомну бомбу гітлерівська Німеччина могла мати ще у 1938 році. Цього не вдалося зробити через дурість одного з агентів гестапо в Геттінгенському університеті. Там працював провідний центр квантової фізики у світі, а серед співробітників центру були датчанин, лауреат Нобелівської премії Нільс Бор, геніальний математик Давид Гілберт, і чудовий фізик Карл Фрідерік фон Вайцзеккер, дядько майбутнього президента ФРН. Один із агентів гестапо брав участь у заняттях, але мало що зміг зрозуміти з обговорюваного. Тому його не запрошували, він образився і написав донос, який в гестапо зрозуміли так, що у Геттінгені відбуваються якісь таємні засідання. З контролем приїхав емісар, котрий після аналізу ситуації видав розпорядження, щоб фізика перестала бути квантовою і стала націонал-соціалістичною. Тоді Бор виїхав до Лондона і, таким чином, центр у Геттінгені перестав існувати. Якби не це розпорядження гестапо, Гітлер, напевно, ще перед війною мав би «диво-зброю». Нині атомну бомбу може сконструювати навіть здібний студент-ядерник згідно зі схемою, опублікованою багато років тому в одному з науково-популярних американських журналів. У Європі її може створити кожна держава за винятком Албанії й Ватикану. Проблемою є доступ до уранової руди (Філіппіни — один із найбільших власників цієї сировини) і центрифуг, які перетворюють уран на плутоній (одну з них викрав у Голландії «батько» пакистанської атомної бомби доктор Кадір Хан, а потім принцип її конструкції продав Ірану і КНДР). Пропозиція президента Обами є вдалою. На відміну від пропозиції Індії, вона має шанси на здійснення, бо кожна негативна відповідь є поганою, оскільки її неможливо обґрунтувати. Хто наважиться сказати «ні»? Доктрина ядерного застрашування мала сенс у період двополюсного суперництва Вашингтон — Москва. Нині маємо іншу двополюсну ситуацію. Індія хоче, щоб світ став багатополюсним, Москва також цього хоче. Для всіх пропозиція Обами повинна бути раціональною і передовсім економічно притягувальною. Бо доктрина ядерного застрашування нині має застосування лише у ситуації Пакистан — Індія, але навіть ці країни можуть дати себе переконати. Експерти і коментатори сподівались іншого від Обами: Сполучені Штати скасовують економічні санкції щодо Куби. Позитивною стороною скасування санкцій є наступна «ерозія склеротичного» режиму і реалізація об’єднання Куби (емігранти з Флориди повертаються додому). Латинська Америка, де править лівиця, ненавидить «грінгос» (американців), і немає іншої можливості, як прийняти пропозицію Обами. Франція вже кричить «браво». Німеччина не може не визнати пропозицію Обами, Іспанія вітає президента США. Увесь світ, особливо колишній «третій» світ: країни, що розвиваються, бачать у цьому відхід Америки від зверхності. Скасування санкцій, які на практиці не діють, тобто американці на цьому нічого не втрачають, забирає в обох конкурентів США — Росії й Китаю, можливість надання допомоги своєму клієнтові: Кубі Фіделя Кастро. Ху Цзіньтао і президент Медведєв сподівалися на таке рішення, бо кожен із них побував у Гавані з візитом ще до прийняття присяги Бараком Обамою. Нині вони вже не мусять турбуватися про Кубу, бо мають іншу проблему: як відповісти на ядерну ініціативу президента США? Петро ПЕТРІВ також у паперовій версії читайте:
|