«ГЮЛЬЧАТАЙ, ОТКРОЙ ЛИЧИКО...»
СХОЖЕ, ЩО ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ НАПЕРЕДОДНІ МОЖЛИВИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ ЗВОДИТЬСЯ ДО ТОГО, ЯК ВІДКРИТИ ПАРТІЙНІ СПИСКИ Не вперше у нашій державі спостерігається ситуація, коли певна приваблива ззовні політична ідея подається її ініціаторами як своєрідна панацея від усіх бід. Пригадуєте, як голова Соціалістичної партії Олександр Мороз років п'ять-шість тому на кожному кроці агітував за проведення конституційної реформи? Або як опозиційні до екс-президента Леоніда Кучми політики на всі голоси вихваляли ідею проведення в Україні парламентських виборів за суто партійною системою... Подібних прикладів можна наводити безліч. Проте, на превеликий жаль, жодна з таких ідей на панацею так і не перетворилася. Нині активно мусується ідея корекції виборчого законодавства, котра б дозволила запровадити в Україні так звані відкриті списки при голосуванні на парламентських виборах. Передовсім варто пригадати, що цій ідеї також уже, як мінімум, п'ять з гаком років. Наприкінці 2003-го — на початку 2004 року про проведення партійних виборів із відкритими списками говорив тодішній координатор останньої кучмівської більшості Степан Гавриш. Опоненти Гавриша тоді доводили: його законопроект — це ніщо інше, як незначна корекція мажоритарної системи. Тож навесні 2004 року парламент ухвалив, по суті, чинні й досі головні правила гри до парламентських «змагань». «Клієнт» достигає? Нині ідея про відкриття списків значно популярніша. Вочевидь, найперше тому, що з плином часу показала свої суттєві недоліки чисто пропорційна система. Відтак, нинішня ідея — це, так би мовити, спроба знайти щось середнє між пропорційною та мажоритарною виборчими системами. Власне, у цьому немає нічого дивного. Адже свого часу про мажоритарну систему говорилося чи й не більше усіляких неприємних слів, ніж нині про партійну. Мажоритарні округи запам'яталися тим, що їх намагалися скупити олігархи. Іноді їм це вдавалося, подекуди свідомі виборці чинили таким потугам гідний опір і кошти кандидатів-невдах витрачалися марно. Серед позитивів таких округів можна назвати більшу увагу до них. Зрештою, випадків, коли той чи інший обранець взагалі не відвідував свою «вотчину», не так і багато. Мабуть, дехто вірить, що із відкритими списками до цього позитива вдасться повернутися. Варто також зауважити: представники Центрвиборчкому нині обережно говорять про можливість якнайшвидшого впровадження принципу «відкритих списків». Наприклад, заступник голови ЦВК Андрій Магера недавно зазначив, що провести дочасні парламентські вибори в 2009 році за відкритими списками неможливо. Причина — для того, щоб змінити систему голосування та підрахунку голосів, треба провести підготовчу роботу, на яку, звичайно, немає часу. До того ж ситуація ускладнюється потенційною підготовкою до чергових президентських виборів (коли б вони, зрештою, не відбулися). Однак за умови такої прискіпливої уваги до ідеї відкриття партійних списків варто детальніше розібратися, що ж воно таке? По-перше, світове виборче розмаїття надає можливість варіювати й тут. Єдине спільне для усіх нюансів — виборці справді отримують змогу впливати на те, які саме обличчя представлятимуть їхні інтереси у законодавчому органі від певної політичної сили. Іншими словами, ми з вами станемо причетними не лише до проведення політичної сили у парламент, а й до формування її списку. Чий округ«жирніший»? Щодо системи голосування за відкритими списками, то існує кілька основних варіантів. Один із них — це, як було колись за стовідсоткової «мажоритарки», утворення 450 округів. У кожному з них партія мусить виставити свого кандидата. Голосуючи за нього, виборці водночас віддають свої голоси і за політичну силу, котру представляє цей кандидат. Тож вірогідність потрапляння до Верховної Ради колишніх водіїв і охоронців сильних світу цього зменшується — їх просто можуть не підтримати виборці. Зрозуміло, що це лише один бік медалі. Бо, поглянувши на інший, стає очевидно: потенційних негативів такий варіант виборчого законодавства також має предостатньо. Передусім тому, що партійні лідери, як і тепер, матимуть фактично одноосібне право формування списків. Крім того, за такої системи вони ще й отримають змогу розподіляти, кого з партійців делегувати на який округ. Зрозуміло, що для представників Партії регіонів «жирнішими» (тобто більш прохідними) будуть округи на Сході держави. Тому варіант, що когось із «неугодних» відправлять працювати до Тернополя чи Івано-Франківська, аж ніяк не виключається. Інший нюанс зводиться до того, що за такої системи буде важче просувати кандидатів по списку. Скажімо, лідер партії-переможниці за результатами виборів пересяде у прем'єрське крісло. Хто отримає депутатський мандат замість нього? Експерти зауважують, що після такої модернізації виборчого законодавства від участі у виборах змушені будуть відмовитися невеликі партії, котрі не зуміють висунути аж 450 кандидатів. Це, погодьтеся, не надто справедливо. Цікаво також, що теоретично можливий навіть варіант, що партія може пройти до парламенту і отримати шанс сформувати там свою фракцію, а от лідер цієї політсили може залишитися поза Верховною Радою. Хоча цей нюанс найменш принциповий. Зрештою, тоді партійцям варто задуматися про зміну лідера. Нумерація з «голови» або з «хвоста»... Інший варіант відкриття партійних списків — так звана пропорційно-рейтингова система. Якщо наші законотворці облюбують саме її, то нам, шановні виборці, доведеться вписувати у бюлетені номер того кандидата, якого вважатимемо більш гідним. А нинішня торгівля за прохідну частину списку втратить свій сенс. Фактично місця кандидатів визначатимуть самі виборці в день голосування. Нещодавно за таке нововведення висловився Голова Верховної Ради Володимир Литвин. За його словами, відкриття списків має відбуватися так: «Партія формує список, 450 чоловік у алфавітному порядку. Потім у кожному виборчому окрузі визначає агітатора. Коли підбиваються підсумки, Центральна виборча комісія цей список переформатовує за результатами набраних голосів кожного з претендентів». Водночас Володимир Михайлович зізнався, що впровадити запропонований ним варіант у життя непросто. До речі, складність тут не лише в тому, що далеко не всі політики «дозріли» до відкриття списків. На думку багатьох фахівців, із подвійним підрахунком поданих голосів (за партію і за окремого кандидата) можуть не впоратися і представники ЦВК. Бо досі ніяких спеціальних технологій тут немає. Що вже казати про територіальні й дільничні комісії! А в результаті... Наразі найбільшим опонентом відкриття списків виступають представники БЮТ. Юлія Володимирівна називає запропоновані новації лише спробою повернення до «мажоритарщини». При цьому вона, певніше за все, зумисне навіть не намагається пояснити, що відкривати списки можна по-різному. Власне, в цьому немає нічого дивного. На виборах-2007 Тимошенко вдалося непогано провести роботу над помилками. І до парламенту шостого скликання вона привела переважно вірних собі бютівців. Виняток нині єдиний — Ігор Рибаков, котрий демонстративно пішов із більшості ще 6 червня минулого року. Тож керувати фракцією, котра складається здебільшого з підконтрольних депутатів, значно легше. А отже, який сенс відкривати партійні списки? Звісно, на публіку виноситься інший аргумент, котрий, зрештою, також має право на життя. Юлія Тимошенко так підкріплює свою нелюбов до потенційних новацій: «За партійної системи ви хоча б бачите, яка партія за які голосування несе відповідальність. Яка партія за які рішення перед вами звітує. Що таке мажоритарна система? Це значить, що олігархи країни розставлять по округам своїх людей, заплатять по два мільйони доларів за кожен округ, просто вкладуть як у бізнес, а потім отримають країну як приз». Нинішні навколовиборні дискусії більше скидаються не на обговорення цієї проблеми по суті, а на спробу отримати на цій темі додаткові дивіденди. Щодо опонентів блоку Тимошенко, то не всі з них воліють відкривати списки. Ті ж таки «регіонали» будують власні списки за таким самим принципом, а то й більш жорстко. Можна зробити висновок, що головне завдання опонентів чинного Прем'єр-міністра — дискредитувати БЮТ за критику відкритих списків. Чи вдасться їм це — питання відкрите. А от у тому, що політична система від такого підходу не поліпшиться, можна не сумніватися. Ярослав ГАЛАТА також у паперовій версії читайте:
|