ФЕСТИВАЛЬ-МАНДРІВНИК
У Києві завершився дев’ятий за ліком міжнародний джазовий фестиваль «ДоДж». Та навряд чи варто звертати увагу на його порядковий номер — у багатьох аспектах він став дебютним. Уперше фестиваль, у назві якого зашифровано географічну складову («Донецьк-Джаз»), не мав жодного концерту на звичному місці у звичному місті. Від цього, звісно ж, програла джазова публіка Донбасу, але виграли шанувальники імпровізаційної музики одразу в трьох українських містах.
Ще наприкінці березня «ДоДж-09» стартував у Миколаєві й Одесі клубними концертами Бориса Саволделлі, якого організатори фестивалю воліли називати «італійським Боббі Макферіном». 1 квітня відбулося відкриття фестивалю в столиці. Логічно, що в День сміху хедлайнером джазової вечірки в київському ресторані «Панорама» була одеська «джазова мама» Тетяна Боєва. Найвідомішою вихованкою чорноморської примадонни є Лариса Доліна, але свої вміння Тетяна Боєва продовжує передавати майбутнім зірочкам і зараз. Навчити вона може багатьох речей — голосом уміє робити дива; здається, немає жіночих джазових вокальних партій, яких би одеситка не знала. Прикро лише те, що зірковій виконавиці не вистачає колишньої експресії,— Тетяна Боєва вважає (і небезпідставно!), що вже все всім довела.
«Родзинка»
Наступних подій у межах фестивалю «ДоДж» довелося чекати декому тиждень, декому трохи менше. Невтомний Борис Саволделлі 7 квітня дав ще один «камерний» концерт у ресторані «Панорама», а 8 квітня відбулися головні фестивальні виступи.
Конкурс молодих виконавців — це саме те, що вирізняє «ДоДж» з-поміж інших вітчизняних фестивалів. Не забираючи лаврів у титулованіших музикантів, наважуся стверджувати: «ДоДж junior» — найцілісніша подія всього «ДоДжу». По-перше, тому, що від першої й до останньої ноти на сцені був саме джаз — музика-компроміс між композиційною та імпровізаційною складовою; по-друге, тому, що рівень конкурсантів приємно вразив — відверто провальних, «прохідних» виступів не було. Звісно, можна нарікати на те, що деякі молоді музиканти не вперше беруть участь у «ДоДж junior», і декого з них трохи незручно називати «молодим». Та що поробиш — спокусливий призовий фонд (десять тисяч доларів) й інші бонуси за нинішніх економічних умов є вагомим аргументом...
Із сімнадцятої до двадцятої години журі й ще нечисленна публіка прослухали чотирнадцять «бойових одиниць», які представляли Польщу, Росію і Україну. Розпочинати довелося польському квінтетові Міхала Верби і Петра Шмідта. Цей гурт із Польщі й квартет Бартека Пєшки, який виступав передостаннім, грали професійно і якісно. Іноді закрадалася думка про те, що їх цікаво було б послухати і окремо, поза рамками конкурсної програми, яка мала обмеження і в часі (не більше тринадцяти хвилин), і в кількості (лише дві композиції). Особливе враження справив квартет Бартека Пєшки: рояль, бас-гітару і барабани доводиться чути в джазових колективах часто, а от вібрафон, на жаль, стає все унікальнішим інструментом, тому кожне побачення з ним перетворюється на свято. На високому рівні було й виконання, щоправда, додаткових балів польським музикантам це не принесло. Вони свідомо чи випадково зіграли не ту композицію, якої від них чекало журі, тому отримали лише другу премію.
Натомість український трубач Денніс Аду отримав одну з двох перших премій. Його було трохи дивно бачити на конкурсній сцені — майстерність музиканта давно оцінили провідні вітчизняні (і не тільки) виконавці, які часто запрошують молодого колегу разом зіграти на концерті чи записати диск. Власне, допомагали Деннісові Аду визнані майстри — саксофоніст Дмитро Александров, барабанщик Алік Фантаєв, піаніст Павло Литвиненко, басист Валентин Корнієнко. Попри таку потужну підтримку, виступ трубача не став феєричним — Денніс чудово виступає в складі колективів, натомість конкурсні соло вийшли дещо млявими. Можливо, не надто вдалим був вибір композиції Джо Гендерсона «Чорний нарцис», де забагато, як для вибухового характеру нашої «зірочки», довгих звуків. Утім, журі ще мало можливість оцінити талант Аду, коли уже він сам був асистентом інших конкурсантів.
Ще одна перша премія поїхала до Москви. Піаніст Олексій Іванніков разом із контрабасистом Макаром Новіковим і барабанщиком Петром Талалаєм ретельно відпрацював власну композицію «Prelude in G-Moll» і «The Sorcerer» Хербі Хенкока. Виконання здалося по-академічному бездоганним, але виразності дещо бракувало. Олексій поки що вдало наслідує, не пропонуючи притаманних лише йому одному прийомів.
Для музикантів ще ціннішою за грошові винагороди є відзнака польської студії «BCD Records» — можливість запису альбому. Вибір представниці цього лейблу Божени Уриги-Северин був таким: до Польщі для спільної роботи поїдуть Олег Марков (ударні) і Богдан Гуменюк (саксофон). Свої твори в Польщі записуватиме також одеська піаністка Роксана Смирнова, котра на конкурсі виступала разом із вокалісткою Тамарою Лукашевою.
Нон-стоп-джаз
Після завершення конкурсу джазовим вухам довелося відпочивати недовго: після короткої перерви на сцені з’явилося тріо піаніста Олексія Боголюбова, який цього року випустив дебютний альбом «My «Cool & Crazy» World». Допомагали Олексію постійний партнер басист Костянтин Іоненко і спеціально запрошений київський «ізраїльтянин» Алік Фантаєв. Саме чудовий барабанщик додав неперевершеній музиці Боголюбова додаткового драйву, особливо запам’яталися фантаєвські «кастаньєти» в мелодії з іспанськими мотивами.
Далі до справи взявся гурт тенор-саксофоніста Мацея Кочинського «Саундчек». Цей колектив ще раз довів — по-польському м’яке джазове звучання настільки неординарне, що сплутати його з будь-яким іншим важко. Особливо органічно прозвучала джазова обробка народної пісні «Журав». Мацей Кочинський, піаніст Кшиштоф Дис, басист Анджей Швенс і барабанщик Кшиштоф Шманьда вклали в цю композицію всю душу.
Офіційну частину найдовшого дня «ДоДжу-09» завершив Борис Саволделлі. Він продемонстрував віртуозне володіння голосом і сучасними технічними засобами, але навряд чи достукався до багатьох сердець. Подібний виступ у Києві вже чули — американець Джей Ді Волтер також співає хором наодинці, накладаючи наступну партію на попередню.
Найвитриваліші прихильники джазу відвідали ще й «after party» у клубі «44», але більшості вистачило і шестигодинного марафону.
Президент «ДоДжу» Олександр Сірий сподівається наступного, ювілейного для фестивалю року ще більше розширити географію, і до традиційного Донецька додати рідний для себе Львів. Здається, львів’яни не заперечуватимуть!