МЕДОБОРИ— РАЙ НА ЗЕМЛІ
Медобори — найбільш розширена і масивна частина горбисто-скелястого пасма Подільських Товтр, які простягаються дугоподібно від селища Підкамінь Львівської області, через територію Тернопільської (Збараж, Скалат) і Хмельницької (Сатанів, Кам'янець-Подільський) областей.
У цьому місці Товтри перетинаються річкою Збруч, який котить свої води до мрійливого Дністра. Тут, у межах Гусятинського і Підволочиського районів Тернопільщини, знаходиться основна територія природного заповідника «Медобори», відомого в Україні красою своєї розкішної природи. А ще у Медоборах живуть і сумлінно працюють щирі й добрі душею люди, справжні, з діда-прадіда, господарі. А що вже гостинні, треба приїхати і пересвідчитесь!
Заповідні простори
У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр, які височіють над прилеглою територією. Наймонолітніша та найширша, заліснена їхня частина незвичайно багата на медоносні рослини, звідси й назва «Медобори».
Із метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр і генофонду їхнього рослинного й тваринного світу в 1990 році створено природний заповідник «Медобори» площею 9455 га, а найцінніші ділянки Кременецьких гір на півночі Тернопільської області було виділено як філію заповідника.
Основний масив заповідника (Вікнянське, Городницьке і Краснянське лісництва) нині простягається майже суцільним лісовим контуром із півночі на південь на 32 км, із заходу на схід — на 21км. Філія «Кременецькі гори» (70 км від м. Тернополя) займає (окремими контурами) ділянку з півночі на південь на 11 км, а із заходу на схід — 16 км. Площа заповідника становить загалом 10521га. «Медобори» підпорядкований Державному комітету лісового господарства України.
Адміністрацію заповідника чимало років очолює Михайло Музика — людина мужня, вольова, кандидат наук... Про нього годилося б написати окремо.
Якось Микола Пилипович Стеценко, перший заступник начальника Державної служби заповідної справи, розповів мені: «Під час однієї з перевірок заповідника заходимо ми з начальником відділу кадрів міністерства М. Семистроком у кабінет директора. Михайло Ярославович сидить за столом. Здороваємось, сідаємо теж за стіл. Після засідання Микола Гнатович говорить: «Як так! Навіть не встав, коли ми зайшли». Я, знаючи причину, говорить Стеценко, мовчу. А згодом кажу: «У Михайла Ярославовича... немає ніг». «Як,— аж присів мій супутник.— І він ще керує заповідником?»
Питання охорони Товтр порушувалося ще на початку ХХ ст. польськими науковцями. У 1982-му організовано Медоборський державний геологічний заказник.
Товтри є унікальною пам'яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони формувалися 15–20 млн років тому в прибережних водах теплого Галіційського (Сарматського) моря, що розміщувалося на місці нинішніх Українських Карпат. Уздовж східного його берега тягнувся водоростевий бар'єрний риф 170 км завдовжки, складений рештками морських організмів із вапняковим скелетом: літотамнієвих водоростей, моховаток, молюсків, серпул, які спочатку були перекриті осадовими відкладами, а пізніше розмиті (відпрепаровані) переважно водною ерозією. Так утворилося вузьке горбисте пасмо.
На його вершинах багато мальовничих скель, кам'яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками різних морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу — від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду (печера «Звенигородська»). Серед них і вертикальні печери «Перлина» і «Христинка».
Підняте положення та напрямок простягання «Медоборів» утворюють специфічні мікрокліматичні умови. Тут найпрохолодніші зими («холодне Поділля») і помірно тепле літо (середня температура липня +18 °С), значні річні суми опадів (620 мм на рік). Різноманітність експозицій та крутизна схилів «Медоборів» сприяють формуванню багатої флори і рослинності.
Багатство
флори і фауни
Багата флора заповідника налічує близько тисячі видів вищих судинних рослин зі значною часткою рідкісних, ендемічних, реліктових і погранично-ареальних видів, із яких 37 занесено до Червоної книги України. Особливо багата місцева флора на медоносні та лікарські рослини.
У рослинному покриві «Медоборів» найбільші площі займають лісові угруповання — понад 90%. Склад лісів різноманітний. Поряд із дубом черешковим і грабом ростуть дуб скельний, ясен, явір, бук, клен гостролистий, липа серцелиста, черешня, в'язи (в Україні їх сім видів), береза, осика тощо. Трав'яний покрив лісів має різну густоту залежно від типу лісу та зімкнутості деревостану.
До Червоної книги України занесено цибулю ведмежу (черемшу), підсніжник білосніжний, популяції яких займають значні площі у заповіднику, лунарію оживаючу та скополію карніолійську, які є звичними на вершинах і схилах лісових товтр. Рідше трапляються астранція велика, лілія лісова та 12 видів орхідних.
Особливу цінність мають ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковил волосистої та пірчастої.
Фауна «Медобор» сформована у специфічних умовах Товтрового кряжа. Різновікові деревостани, висока залісненість схилів, перемежування їх зі степовими ділянками, що поросли різнотрав'ям і островами кущів, створюють сприятливі умови для заселення тварин. У заповіднику представлені всі фонові види Подільського Придністров'я. Тут понад 2500 видів комах, із яких кілька занесено до Червоної книги України.
Найчисленнішими є птахи. Справжня окраса пернатого світу— група хижих птахів: сови, яструби, канюки, соколи. У гніздовий період можна зустріти орла-карлика, підорлика малого, пугача, луня польового. Прилітає зимувати сорокопуд сірий, іноді сова довгохвоста, сапсан.
Зі звірини у заповіднику є козулі, кабани, вкрай рідко трапляється лось. Звичними стали куниця лісова, борсук, не кажучи про лисицю, їжака, тхора. До особливої групи належать рукокрилі, які населяють переважно невеликі печери та ніші, зокрема «Перлину», де у великій кількості мешкає нічниця велика — вид, занесений до Червоної книги України та Європейського червоного списку.
Унікуми
Кременецьких гір
Філія «Медоборів» — «Кременецькі гори» є східною частиною Гологоро-Кременецького кряжа, абсолютна висота якого становить 395-406 м над рівнем моря. В основі кряжа залягає потужна товща білої крейди (із вкрапленням чорного кремнію). Верхнім шаром морських відкладів є черепашково-піщані та черепашкові сильно зцементовані вапняки, які утворюють обривисті скелі, що вінчають вершини гір.
Найцікавішими своєрідними унікумами Кременецьких гір щодо мальовничості, краси ландшафту є гори-останці: Маслятин, Страхова, Гостра, Черча, Божа, Дівочі скелі, Замкова (Бона). Так, на Дівочих скелях, які знаходяться на околиці м. Кременця, побачимо мало не фантастичні виходи вапняків у вигляді різних химер, урвистих скель з нішами, обвалами тощо. Гора Черча — продовження Замкової гори в межах міста.
Куполоподібна гора Божа (265 м над рівнем моря) знаходиться на відстані семи кілометрів від м. Кременця. На самій її вершині є цінне лікувальне джерело холодної води. Воно має ще й культове значення (щороку сюди приходять тисячі паломників).
Природний рослинний покрив «Кременецьких гір» утворений переважно хвойно-широколистяними та широколистяними лісами, а також чагарниковими заростями, луками і степами. Самобутності й своєрідності рослинному світові надають ділянки степової та наскельно-степової рослинності, які є місцем зростання низки волино-подільських ендеміків, а також реліктових видів.
Територія природного заповідника «Медобори» багата на археологічні та історичні пам'ятки. Археологічними дослідженнями виявлено язичницькі святилища ХІ–ХІІІ ст. — Бохіт, Звенигород і Говда. То були городища-святилища із системою валів, які охороняли святе місце від впливу злих сил. До городища-святилища входили загальнодоступна і сакральна частини. У сакральній частині були основні споруди святилища— жертовник і капище. У капищі стояли «капи», ідоли, інші предмети поклоніння тогочасних людей (східних слов'ян).
На горі Бохіт розміщувалося святилище-капище, де стояв відомий у світі Збручанський ідол (Святовит), скульптурне зображення якого знайдено у річці Збруч, неподалік с. Личківці у 1848 році. Нині воно знаходиться в історичному музеї Кракова. Чому? Бо його знайшли польські дослідники.
Збруцький Святовит — це чотирикутний вапняковий стовп заввишки 2,57 м, вагою 500 кг. Зверху його увінчує кругла шапка, а донизу розміщуються три горизонтальні яруси рельєфних зображень, що відображають поділ світу, згідно з уявленням язичників, на небо, землю і підземелля.
Збруцький ідол — безцінний дар старовини. Через символи, закарбовані у камені, він матеріально доносить до нас бачення світу далекими пращурами. На території городищ-святилищ досліджено також хлібні печі, жертовні колодязі, довгі будинки-контини. У континах слов'яни-язичники святкували весілля, поминали небіжчиків, здійснювали інші магічні обряди.
Неподалік городищ знаходились селища-супутники (яких відкрито 15), що виконували обслуговуючу функцію щодо святилищ. Нині городища-святилища і поселення-супутники разом становлять єдиний археологічний комплекс — Збруцький культовий центр.
Славетні імена
Історико-культурними пам'ятками, німими свідками багатьох історичних подій, відомі й Кременецькі гори. Приміром, на вершині гори Бона (Замкова), розташованої у центрі м. Кременця, є руїни однойменної фортеці, закладеної ще у ХІІІ ст. Кременецький замок не піддавався нікому. Одному тільки — славному українському лицареві, котрому, на жаль, сучасні нащадки не спромоглися на величний пам'ятник. Одному лишень герою стала на коліна кременецька фортеця — гордому і непокірному Максимові Кривоносу. Неподалік Замкової гори — козацький цвинтар, увінчаний мальтійськими хрестами. Вічність і спокій, мирний сон у рідній землі знайшли тут неспокійні козацькі душі.
Загалом історико-культурний спадок Тернопілля, і зокрема території природного заповідника, значний. Так, у Медоборах любив відпочивати і працювати Іван Франко — справжній революціонер-Каменяр. Квартирував він у місцевого (інтелігентного та освіченого) землевласника Івана Федоровича. Іван Якович місяцями працював в архіві поміщика (упродовж 1883–1885 рр.), вивчав життя селян, записував давні оповіді та легенди. Зібраний ним усний матеріал і отримані враження лягли рядками на сторінках поеми «Панські жарти».
Місцеві старожили переказують, що І. Франка можна було побачити на нині заповідних скелях Гостра, Любовня, Назарова, де він годинами, як відлюдник, любив мандрувати, відпочиваючи від роботи. Тому й скелі люди почали називати Франковими.
Зараз у заповіднику проводяться наукові дослідження стану екосистем та їхньої динаміки (відновлення корінних, зокрема дубових, деревостанів), а також розробляються необхідні режими їхнього збереження. Актуальним є питання оптимізації територіальної структури заповідника з метою підвищення його регіональної репрезентативності.
Безпосереднє керівництво науковою роботою заповідника покладено на заступника директора Галину Оліяр, неабиякого фахівця широкого природничого кругозору, доброї душі жінки і водночас енергійного організатора.
Ведеться робота щодо оголошення (у перспективі) «Кременецьких гір» національним природним парком.
Як на мене, Кременецькі гори ніяк не вписуються у природний заповідник «Медобори». Це зовсім інший генетичний ландшафт. Їхня відокремленість і відповідно труднощі (для адміністрації заповідника), пов'язані з управлінням, зокрема охороною території, неминуче ставлять на порядок денний створення нової природно-заповідної установи, звичайно, з поліфункціональним статусом — національного природного парку.
«Медобори»... Теплий, сонячний, переповнений пахощами квітів і мелодійними звуками цвіркунів і гудінням джмелів день. Усе цвіте, захоплює, полонить душу... Так і хочеться залишитися тут назавжди. Ондечки рожеві з білими смужками пелюстки неопалимої купини. Спробуй доторкнись до них — обпече. А візьми сірник і запали — горітиме і залишатиметься неушкодженою. Щоб сховатися від кривдника-людини, знайшла собі неопалима купина останнє місцезростання у заповіднику...