Публікацію про події десятилітньої давнини, пов'язані з підготовкою та здійсненням на Байконурі запуску ракети «Зеніт-2» з українсько-російським космічним апаратом «Океан-О», в номері «Демократичної України» від 10 квітня ми закінчили на тому, що через аварію в польоті російської ракети важкого класу «Протон», вибух якої спричинив забруднення місцевості на певній території гептилом, що слугує паливом у носіях такого типу, уряд Казахстану оголосив мораторій на ракетні пуски з усіх байконурських майданчиків. Це видалося особливо прикрим через те, що запроваджувалася заборона на старти будь-яких ракет. Тож невідомо, на який час стали неможливими і пуски космічних носіїв «Зеніт» та «Союз», хоча вони працюють на екологічно чистому паливі.
Скільки чекати?
З огляду на оголошення Казахстаном мораторію Російське космічне агентство рекомендувало тим, хто готував на Байконурі наступні ракетні пуски, чекати на розв'язання проблеми. Фахівці підрахували: кожен день підтримання на старті в належному стані ракети-носія «Зеніт» з космічним апаратом «Океан-О» після встановленої дати пуску коштуватиме Росії 500 тисяч рублів збитків за добу (що еквівалентно 20 тисячам доларів США за тодішнім курсом). Аналогічними були й збитки України, яка взагалі в цій ситуації опинилася в становищі без вини винної.
На щастя, падіння уламків «Протона» обійшлося без жертв. Один з доволі великих фрагментів цієї ракети приземлився так, що лишався тільки маленький зазор між цим уламком і стіною помешкання казаха Жунусова — жителя села Карбушівка Каркалинського району Карагандинської області.
Жорстка реакція уряду Казахстану була цілком зрозумілою. Проте в ті дні російські газети і телебачення не лише намагалися усіляко применшити масштаби негативних наслідків аварії «Протона» для Казахстану та його громадян, що живуть у районі падіння уламків ракети, а й нагнітали політичні пристрасті з майже незамаскованою антиказахстанською спрямованістю. Ось лише кілька заголовків з російських ЗМІ: «Казахстан перекрив Росії дорогу в космос». «Відносини між Росією і Казахстаном ще ніколи не були такими поганими», «Казахстан ізолює російський «Мир». «Екіпаж «Миру» може сісти на голодну дієту» (тут слід пояснити, що ракета-носій «Союз», пуск якої також потрапив під мораторій, мала вивести в космос вантажний корабель «Прогрес» з продуктами, обладнанням та іншим начинням для російських космонавтів, що на той час працювали на орбітальній станції «Мир».— Авт.).
Майже всі крапки над «і» поставили публікації в російській газеті «Известия», озаглавлені «На кону великі гроші» та «Америка довіряє «Протону». У них повідомлялося, зокрема, що за допомогою ракет-носіїв «Протон» до кінця 1999 року планувалося здійснити сім комерційних пусків для виведення супутників різного призначення і що кожен такий комерційний пуск мав принести Росії 70–80 мільйонів доларів.
Отже, коли йдеться про значні валютні суми, то на проблемах екології «не варто» особливо зациклюватися?
З уряду Республіки Казахстан у ті дні повідомили, що Росія чимало заборгувала за оренду космодрому, протягом кількох років не сплативши значні суми (еквівалентні 15 мільйонам доларів США на рік). Стало також відомо, що Казахстан має намір зажадати від Росії не тільки погашення заборгованості за попередні роки, а й вимагатиме компенсації за екологічну шкоду, завдану аварією «Протона» казахстанській землі.
В один з тих напружених днів генеральний конструктор ДКБ «Південне» Станіслав Конюхов, виступаючи на засіданні російсько-української комісії з питань «Зеніту» та «Океану», зауважив, що це — перший в історії вітчизняної ракетно-космічної галузі випадок, коли пуск доводиться відкладати не через технічні неполадки, а з причин політичного характеру.
Тож ми день у день спостерігали «Зеніт», що завмер у вертикальному положенні на стартовій позиції...
Не витримало серце
Десятого липня на космодромі раптово помер дніпропетровець Слава Гуц — співробітник державного конструкторського бюро «Південне», який разом з колегами прилетів на пуск «Зеніту». Лише за місяць до того Слава Іванович відсвяткував своє 60-річчя.
Мені розповіли, що Гуц тоді, коли ще тільки починалося створення космічного апарата «Океан-О», був його першим провідним конструктором і хоча останнім часом працював помічником генерального конструктора ДКБ «Південне», не переставав, проте, цікавитися всім, що було пов'язане з підготовкою «Зеніту» й «Океану». І хтозна, чи не хвилювання з приводу відкладення пуску стало тією останньою краплею, якої не витримало хворе серце?
...Тим часом були заборонені всі ракетні пуски з Байконура. Через це старт «Зеніту» з восьмого липня, як планувалося раніше, перенесли на 11-те (резервний день — 12 липня), а старт «Союзу» — з 10-го на 14-те (резервний день — 15 липня). Дату, на яку переносили пуск, очікуючи на скасування мораторію, вибрали не випадково: затвердженою технічною документацією з експлуатації ракети-носія і космічного апарата в передстартові дні було передбачено, що «Зеніт» (з «Океаном» під головним обтічником ракети) може стояти на стартовій позиції сім діб. Саме 12 липня закінчувався, згідно з технічною документацією, цей семиденний термін перебування поставленого вертикально «Зеніту» в режимі, який, мовою фахівців, має назву «стоянка суха» (тобто ракета перебуває у незаправленому стані). Річ у тім, що «начиння» носія і супутника, навіть за їхньої високої надійності, не може безстроково перебувати в тих умовах, які є на пусковій установці стартового комплексу. І якщо зовнішньому температурному впливу ще можна протистояти за допомогою термостатирування, постійно подаючи до ракетно-космічного комплексу спеціально охолоджене повітря, то з деякими іншими чинниками впоратися важче. Зокрема, хімічні електробатареї (вони живлять усі системи космічного апарата доти, доки — вже на навколоземній орбіті — розгорнуться панелі сонячних батарей) мають обмежені гарантійні терміни. І цей приклад — не поодинокий.
Крім того, не можна забувати і про персонал бойової обслуги, який, почергово змінюючись, безперервно контролює системи стартового комплексу, ракети-носія і космічного апарата. Для цих військових і цивільних байконурців, стомлених очікуванням, передпускова невизначена пауза аж ніяк не означала якихось послаблень у чергуваннях.
Пильне
орбітальне око
У напруженому й вельми щільному графіку праці на космодромі провідних українських фахівців з ракетно-космічної техніки вдалося знайти невеликі «вікна», під час яких генеральний конструктор ДКБ «Південне» Станіслав Конюхов і головний конструктор космічного апарата «Океан-О», керівник КБ-3 Володимир Драновський розповіли мені про оснащеність супутника та його призначення.
Окрім уже згадуваних державного конструкторського бюро «Південне» та виробничого об'єднання «Південний машинобудівний завод», у створенні космічного апарата та його «начиння» — службових систем, вимірювальної та дослідницької апаратури — брали участь фахівці різних українських і російських підприємств та організацій з Харкова, Києва, Москви, Омська, Томська й інших міст. Дві — «права» та «ліва» — радіолокаційні станції бічного огляду, багатоканальні пристрої для сканування, надвисокочастотні радіометри та інші прилади на борту супутника давали можливість здійснювати дистанційне зондування поверхні Землі і Світового океану в різних діапазонах спектра — оптичному, інфрачервоному, мікрохвильовому, а зібрана інформація мала передаватися з орбіти за допомогою спеціальних систем на наземні станції. Заявки на ту чи іншу інформацію, зібрані від її потенційних споживачів, як і плани роботи бортового комплексу апаратури «Океана», передаються в ЦУП — Центр управління польотом в місті Корольові Московської області. А прийом наукової та іншої зібраної інформації здійснюється спеціально призначеними пунктами на території Росії й України.
Наукова програма спостережень й експериментів під час орбітальної експлуатації «Океану» складалася з трьох частин — української, російської та міжнародної. Українська включала метеорологічний та екологічний моніторинг стану прибережних вод Чорного й Азовського морів та внутрішніх водойм нашої країни, спостереження за лісовою та іншою рослинністю на її території, а також моніторинг можливих стихійних лих і техногенних аварій. До російського сегмента програми належали дослідження регіональних екосистем європейської частини РФ, екологічний моніторинг басейну верхів'їв Волги, спостереження за станом рослинності в Сибіру, на Алтаї та в деяких інших регіонах і за процесами деградації земель та наступу пустель. А в міжнародній частині програми основна увага була приділена дослідженням водної поверхні різних океанів і морів, льодового покриву в Арктиці й Антарктиці, вивченню взаємодії океану й атмосфери.
І сім діб — не межа
Коли збіг семиденний термін, відведений для перебування «Зеніту» на стартовому комплексі у вертикальному положенні, накладена владою Казахстану заборона на всі ракетні пуски з Байконура все ще не була скасована. Що робити?
Ретельно зваживши усі «за» та «проти», технічне керівництво роботами з підготовки до запуску «Зеніту», очолюване Станіславом Конюховим, разом з директорами, головними конструкторами та провідними спеціалістами українських і російських підприємств та організацій, залучених до реалізації програми, вирішило продовжити термін стоянки ракети ще на п'ять діб понад ліміт, визначений технічною документацією. Для цього на всі системи ракети-носія і космічного апарата відповідні групи фахівців оперативно підготували і затвердили комплекси технічних рішень, якими забезпечувалась можливість продовження строків перебування «Зеніту» (з «Океаном» під головним обтічником ракети) на стартовому комплексі у вертикальному положенні.
Але, крім технічних рішень, були ще принаймні два непростих аспекти, пов'язаних з подальшим очікуванням старту.
Один з них стосувався так званих «полів падіння» — наперед розрахованих фахівцями-балістиками районів на трасі польоту ракети, куди падатимуть на землю відпрацьовані частини носія — його перший ступінь і головний обтікач, котрі відокремлюються. Це мало відбутися в Туркменістані. І хоча той регіон Куракумів доволі пустельний, проте спеціально виділені для цього співробітники певних служб космодрому курсують на вертольоті вздовж траси майбутнього польоту ракети й у відповідних районах сповіщають пастухів, які випасають отари, та їхні сім'ї про те, що у визначений час ті повинні залишити певну територію.
А втім, то не найбільша проблема. Існував ще один — значно гостріший — обмежувальний чинник: дозволені терміни роботи організованого українською стороною виносного вимірювального пункта (ВВП), який обладнали на території султанату Оман (держави на південному сході Аравійського півострова), куди заздалегідь вилетіли наші фахівці.
Раніше, за часів СРСР, у випадках, коли той чи інший радянський космічний апарат виходив за межі зон наземних пунктів спостереження, естафету стеження за супутником перебирали спеціальні судна космічного флоту, які працювали у різних куточках Світового океану. Після розпаду Союзу ситуація в цій сфері докорінно змінилася. Тому Україні довелося піти на створення тимчасового ВВП в Омані, оскільки сaме з території цієї країни, з огляду на траєкторію польоту «Зеніту», зручно стежити за відокремленням «Океану» від другого ступеня ракети-носія та за виведенням космічного апарата на орбіту штучного супутника Землі.
У розмові з автором цих рядків Станіслав Конюхов розповів, що хоча основні витрати на реалізацію спільного українсько-російського проекту щодо виведення на навколоземну орбіту космічного апарата «Океан-О» за допомогою ракети-носія «Зеніт» дві країни домовилися розділити між собою порівну — 50 на 50, проте взяти участь у фінансуванні створення і функціонування вкрай необхідного для цієї програми виносного вимірювального пункта в Омані російська сторона відмовилась. Як наслідок, створення ВВП оплатило українське ДКБ «Південне». Ускладнювався цей процес ще й тим, що між Україною й Оманом не було дипломатичних відносин.
Так от, термін дії заздалегідь одержаних віз (виданих відповідно до планових строків запуску) закінчувався. Якщо не продовжити ці візи (як і дозвіл на оренду території для розміщення ВВП), то український персонал виносного вимірювального пункту могли просто депортувати з Оману... Урешті-решт вдалося владнати і цю проблему.
Що ж стосується мораторію на ракетні пуски з Байконура, то Україна з цілком зрозумілих причин не втручалася в конфлікт між Казахстаном і Росією. Проте не можна було й цілком стояти осторонь, оскільки запуск ні в чому не винного «Зеніту» відкладався з дня на день. Перший заступник генерального директора НКАУ Валерій Комаров і генеральний конструктор ДКБ «Південне» Станіслав Конюхов регулярно доповідали в Київ про ситуацію. Тоді до вирішення проблеми долучився уряд України, відбулася й телефонна розмова між президентами України та Казахстану.
...Нарешті уряд Казахстану зняв мораторій на старти ракет з Байконура, окрім злощасних «Протонів». Російсько-українська комісія обговорила, у якій послідовності здійснювати старти двох ракет — «Зеніту» з 45-го майданчика та «Союзу» з майданчика № 1. Справа в тому, що до запровадження мораторію старт «Зеніту» планувався на два дні раніше, аніж старт «Союзу» (відповідно на 8 і 10 липня). Тепер росіяни на правах господарів космодрому наполягли, аби першим стартував «Союз» (16 липня), а наступного дня (17 липня) — наш «Зеніт». Хоча дискусія з цього приводу виявилася вельми бурхливою, остаточне рішення все ж було за росіянами...
Проте відносини між партнерами залишилися діловими — й росіяни запросили своїх українських колег на пуск «Союзу» з вантажним кораблем «Прогрес», що відбувся пізно ввечері. А українські ракетники прихопили з собою і журналіста — автора цих рядків, оперативно здійснивши належне оформлення в режимних структурах космодрому.