КИЇВ ПРОЙШОВ КРІЗЬ«ЗЕМЛЮ, ВІТЕР, ВОГОНЬ»
У рамках джазового фестивалю «До#Дж»2009 у Жовтневому палаці мистецтв відбувся єдиний концерт групи «Earth, Wind & Fire Experience» — барвистої реінкарнації (чи клону) легендарного колективу «Earth, Wind & Fire» («Земля, вітер, вогонь»).
Полку не старіючих душею ветеранів популярної музики, які удостоїли своїм візитом Україну, прибуло. Музиканти групи «Earth, Wind & Fire», яку з чистою душею можна назвати епохою в історії американської культури, відвідали Київ через 40 років (!) від моменту створення першоджерела.
Усе почалося з того, що брати Вайти — вокаліст і барабанщик Моріс і бас-гітарист Вердін, потомствені музиканти, дід яких грав на фортепіано в різних нью-орлеанських оркестриках, заснували в 1969 році свій гурт. Утім, ансамбль, певно, народився тоді, коли до мікрофонної стійки вийшов артист, чия майстерність стала практично візитною карткою групи, — Філіп Бейлі. Джазово-фанкове звучання «Earth, Wind & Fire» з ряснотою духових інструментів і характерним фальцетом вокаліста стали прототипом саунда багатьох джаз-рокових і фанкових складів.
У виступах «EWF» майстерно сполучались танець, естрада і видовищні ефекти (дим, вогонь, зникнення), можливо, з найоригінальнішою і водночас еклектичною сучасною поп-музикою США. Композиції являли собою дивну суміш блюзу, джазу, року, соулу, фанку і містицизму. Незважаючи на складність і експериментальний характер творчості, група причарувала досить велику і різнорідну аудиторію.
Епоха диско не могла не накласти відбитка на і без того запальний звук ансамблю. Зоряний час «Earth, Wind & Fire» розтягнувся на всю другу половину 1970-х. Саме відтіля родом їхні найяскравіші хіти — «Fantasy», «September», «After the Love Has Gone» і «Boogie Wonderland». Ці пісні не тільки допомогли гурту продавати свої платівки гігантськими тиражами, вони ввійшли в скарбницю танцювальної культури, не раз були переспівані й реміксовані, звучали в безлічі саундтреків до фільмів, які зафіксували час білих костюмів-трійок і дзеркальних куль.
На їхні концерти ходив ще Майкл Джексон — з блокнотом: нотував, як «вогнеземляни» хвацьки роблять своє веселе, динамічне шоу з молодечою і невигадливою розкутістю, незбагненним чином переплавляючи всі стилі і напрями в експресивну музику. В екзотичному дійстві і позитивізмі творчості «EWF» було наявне дивне відчуття безупинного свята, азартних ритмів, чудово і складно вибудованих вокальних партій, нав'язливої чуттєвості і щиросердності.
Зарезервувавши для своєї групи місце в пантеоні богів поп-музики, засновник групи Моріс Вайт, як це часто буває із суперзірками, удався до експериментів. У звучанні «Earth, Wind & Fire» почали «випирати» орієнтальні мотиви, вбрання музикантів ставало дедалі вигадливішим, лідер захопився містикою. У команді підсилилася ротація кадрів, Філіп Бейлі зосередився на сольній кар'єрі й випустив у парі з Філом Коллінзом суперпопулярний хіт «Easy Lover». Урешті-решт пошматований пристрастями «Earth, Wind & Fire» вирішив узяти тайм-аут. Перерва в діяльності тривала чотири роки. У 1987 році вони повернулися, причому знову з Філіпом Бейлі «на борту», однак помітних комерційних досягнень відтоді в їхній кар'єрі не спостерігалося. Природно, Моріс Вайт намагався не відступати від актуальних тенденцій, однак нічого схожого на популярність середини 1970-х з «Earth, Wind & Fire» більше не траплялося. Проте не варто забувати, що музиканти записали понад 50 альбомів, які розійшлися накладом понад 100 мільйонів примірників по всьому світі. Сім їхніх платівок стали двічі платиновими, шість разів група була удостоєна найпрестижнішої світової музичної нагороди— «Grammy». У 1995 році зірка ансамблю з'явилася на голлівудській Алеї слави, а у 2000-му музиканти потрапили до Залу слави рок-н-ролу.
Але чи ті самі натхненні жерці «землі, вітру і вогню», чиї записи колись вважали за необхідне мати в колекціях «просунуті» вітчизняні меломани, постали перед українськими глядачами?
Ансамбль з тринадцяти осіб вийшов на сцену в зовсім не класичному складі (що поробиш: «иных уж нет, а те далече»), навіть вибачливо сховалися за назвою «Earth, Wind & Fire Experience». Команду зібрав гітарист і автор чималої кількості хітів оригінального складу Ел Маккей, духову групу очолив «первісний» трубач «EWF» Майкл Харріс. Замість вокаліста Філіпа Бейлі, чий переливчастий голос уражав фальцетними злетами, старалися одразу три співаки — Tim Owens, DeVere Duckett, Claude Woods, до речі, всі троє вміють вправно фальцетити і пречудово танцювати-шоуменити.
Решта виконавців, кожен з яких, за концертними правилами, мав право на свої «п'ять хвилин слави», тобто на просценіумне соло, показали себе дуже майстерними і винахідливими фанкменами. І весь двогодинний концерт відбувся так, як, власне, він і мав, за певними законами, відбутися — прославлені хіти чергувалися з композиціями, навіяними останніми музичними течіями. Публіка, яка переважно складалась із «гурманів»-знавців, досить скоро «завелася»: прикрасила пісні гостей активними танцями в міжряддях і проходах концертного залу (поруч зі мною, приміром, завзято танцювали красуні-сестри з дуету «Алібі»). І доволі жваво розкуповувалися по закінченні заходу CD — і DVD-записи групи. Одне слово, вечір удався на славу.
І все ж не залишало відчуття, ніби все, що відбувалося, скидалося, за гамбурзьким рахунком, на свого роду колосальну імітацію. За чотири десятиліття, позначених численними відновленнями складу, художнім пошуком і творчими паузами, у музиці, виконуваній «Earth, Wind & Fire Experience» нібито не поменшало драйву, але зблякла «душа», якщо дослівно перекласти українською поняття «соул», прямим і вірним спадкоємцем якого є, власне, фанк-рух. Якісь по-справжньому потужні інструментальні фрагменти, що пробирали до глибини серця, тонули в загальному задиркуватому миготінні й усередненому ритмізованому «танцюймо всі!». Тембр гітари чарівного стариганя Маккея особисто мені здався занадто металево-дзвінким, не фанковим (до речі, лідер гурту потішив публіку тим, що ніжно пожбурив у неї п'ять компакт-дисків). І дивно різким було соло саксофоніста Еда Вінна.
Три глобальні стихії, які духівник групи, філософ і містик Моріс Вайт колись поклав у її основу, зібгалися в підсумку в одну, але всепереможну стихію веселої і безтурботної дискотеки, яка легко підлаштовується під мінливу моду, але при цьому не забуває наполегливо апелювати до свого справді славного минулого. Був чудовий дух старовини, але не було свіжості сучасності.
З іншого боку, де і коли б ми ще почули ансамбль, який складається з найвпливовіших funk і R&B-музикантів, котрі працювали в знаменитих групах і зі світовими мегазірками? Вони брали не кількістю, а вмінням, натуральними інструментами, а не технологічними «заморочками». Очевидний професіоналізм музикантів і високий градус позитивних емоцій розтопили скепсис навіть затятих зануд.
Коктейль радості під назвою «Earth, Wind & Fire Experience» було випито загалом із вдячністю. І коктейль вражень був майже без дьогтю.
Леонід Гольдштейн, знавець джазу, автор-ведучий телепередачі «35 хвилин із джазом»:
— На DVD у мене записаний практично весь доробок цієї групи до 1996 року. Потім я випустив цей колектив з поля зору. Якось у Київському джаз-клубі виступав один з барабанщиків «Earth, Wind & Fire» — Сонні Еморі, я запитав у нього: «Ви що, у групі вже не працюєте? Які перспективи?», він відповів: «Ніхто нічого не знає». Отож для мене ця команда була загадкою, доки я її не побачив навіч у Жовтневому палаці. Там кожен почув своє. Хтось диско чи соул. Я — елементи блюзу, джазу. Усе це вбрано в красиве, грамотне і професійне шоу. Я, власне, є шанувальником справжнього джазу, мейнстриму, натомість із задоволенням сприйняв цей яскравий екзотичний коктейль, який виявився, як на мене, прийнятним для всіх, принаймні він не дратував ні примітивом, ні зарозумілістю.
Чи дихнуло свіжістю? Складно відповісти, нині є море виконавців, всі вони різні і багато хто мені зовсім не подобається своїми висмоктаними з пальця новаціями, а тут спрацювала ностальгія, водночас я відчув актуальність цієї музики, молодь охоче дивилася і слухала, я спостерігав за цим.
Переплелися філігранна майстерність і вдала візуальна подача. Гарним смаком, почуттям міри були позначені балади, ритм-енд-блюзи, попсові шлягери. Красивий, барвистий колектив, голоси підібрані чудово. Я не є шанувальником цієї музики, однак прийняв її. За все своє життя я піддався тільки «Бітлз» і «Земля, вітер, вогонь», більше нікому, моє серце цілком належить джазу.
Гарик Кричевський, співак:
— Так, я співаю шансон, але залюбки відвідую джазові концерти. Після приїзду торік до Києва групи «Шакатак» вирішив записати майже джазовий альбом, подумав: «Невже після випуску дев'яти дисків я не можу собі дозволити зробити щось винятково для душі?».
Щодо «Earth, Wind & Fire», то вважаю, що керманич фестивалю «До#Дж» Олександр Сірий ухвалив суперрішення — запросити цих чудових музикантів в Україну. Коли б ще виникла можливість їх побачити? Особисто я жодного разу не бував на концертах «Earth, Wind & Fire». До Жовтневого палацу приїхали музиканти зі всієї України, щоб почути справжнє мистецтво, отже, й підняти свою планку.
Наталя Лебедєва, джазова піаністка, композитор, викладач музичного училища імені Р. Глієра:
— Я не можу сказати, що цю групу дуже любила і на неї орієнтувалася, коли вчилася. Але вона була для мене джерелом колосальної енергії, гарного настрою, куражу, я розуміла: це дуже якісна, гідна музика.
От і сьогодні шоу не превалювало над музикою, над музикантською майстерністю. Ми почули класику жанру і стилю. Молодим музикантам, які орієнтуються на такий напрям, необхідно вивчати творчість цієї групи.
Сказати, що ми почули якесь нове слово, я не можу, втім, «Земля, вітер, вогонь» — давно незаперечний хіт, який уже неможливо взяти під сумнів: чимало їхніх золотих мелодій розсіяно в повітрі, їх упізнає будь-хто хоч трохи розвинутий у музичному сенсі.
Євгенія Стрижевська, директор концертної агенції фестивалю «До#Дж», заступник головного редактора порталу uajazz.com:
— «Earth, Wind & Fire» я слухала ще в дитинстві завдяки радіопрограмам Олексія Когана. Перший диск групи потрапив до рук, коли мені було дев'ятнадцять, тоді я вже чітко розуміла, яку музику люблю і яку слухатиму. Творчість цих музикантів не застаріває, вона була надзвичайно свіжою у 70–80-х і тепер є актуальною. Більшого позитива, ніж у цієї групи, певно, важко знайти, це ефективні ліки проти будь-яких негараздів.
У чому відмінність від гурту в період розквіту? В обличчях. Лідер-вокаліст інший, у нього інший тембр голосу, я не казатиму, що він кращий за Філіпа Бейлі. Звісно, Бейлі — це видатна постать, у нього сольна кар'єра. Але поставити цей склад на порядок нижче первісного — підстав нема, енергетика, грув, майстерність — все це «Земля, вітер, вогонь» як за найкращих років.
Що взагалі відрізняє музикантів із США, Європи від більшості наших виконавців? Вони на сцені відпочивають-насолоджуються, їм добре. Наші (звісно, не всі) здебільшого поводяться так: я зараз заграю просто супер, я ж класний музикант, я самостверджуюся. А «Земля, вітер, вогонь» не стверджуються, вони знають, чого варті, й отримують задоволення від гри, тому отримує задоволення й публіка. Ви подивіться, хто був на концерті: не тільки п'ятдесятилітні шанувальники, а й море молоді.
Лері Він, співак:
— «Earth, Wind & Fire» я знаю від першої ноти і букви. У мене в машині — чотири диски «The Best» лежать: я «нарізаю» найулюбленіші композиції з різних альбомів. І вони зовсім не здаються нафталіном, там є чого повчитися, це школа, база для всіх музикантів, особливо для тих, хто грає на мідних духових інструментах. Це школа композиції, школа шоу, на мене «вогнеземляни» справили незгладиме враження: як можна так грати на інструментах й одночасно влаштовувати спектакль!
Недарма модні діджеї використовують їхню музику в найекзотичніших інтерпретаціях, чи це не доказ того, що вона поза часом?
Звичайно, засмутило, що це був усе-таки не канонічний склад, немає братів-засновників Вайтів, вокаліста Бейлі, інших людей, котрі були спочатку, але все одно це було цікаво. Я бачив подібні виступи, наприклад «Бітлз»-шоу, «Пінк Флойд»-шоу, «АББА»-шоу, до яких можна застосувати слово «ерзац», однак і це було феєрично, бо туди випадкові люди не потрапляють, це зазвичай музиканти екстра-класу. Цю музику давно слухають, її виконують дуже близько до тексту і духу, заплющ очі — і почуєш засновників, які створили геніальне першоджерело.