ФЕМІДА НА ЗАХИСТІ ДОВКІЛЛЯ
Право на чисте довкілля, безпосередньо дотичне до права на життя, гарантоване Конституцією, однак його реалізація пов’язана зі значними складнощами. У зв’язку з нашими євроінтеграційними намірами маємо навчитися долати їх, щоб адаптуватися до тамтешніх екологічних стандартів.
ВИКОНАННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ
ЗАКОНІВ МАЄ ГАРАНТУВАТИ СУДДЯ
Порушень багато,
позовів мало В Україні майже 15% території, яку населяє понад 10 мільйонів осіб, знаходиться в критичному екологічному стані. Водночас за величезної кількості порушень природоохоронного законодавства кількість судових позовів є мізерною. Свого часу парламентарі навіть подавали законопроект про зменшення судового збору при розгляді справ, що стосуються охорони довкілля, щоб таким чином стимулювати збільшення кількості звернень до суду. Однак їхня ініціатива не знайшла розуміння у колег. Таким чином, ст. 9 закону про охорону природного середовища (вона закріплює право громадян на звернення до суду з позовами з приводу компенсації шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля) виявилася ухваленою «на виріст».
Та якщо хтось відважиться звернутися до служителів Феміди по захист свого конституційного права на безпечне довкілля, то зіткнеться з труднощами ще на початковому етапі. Часто проблема полягає в підтвердженні причинного зв’язку між забрудненням та моральною чи матеріальною шкодою (збитками). Необхідність судової експертизи означає додаткові витрати для позивача, тож є фактором стримування. Без такої експертизи розміри компенсації є мізерними порівняно зі шкодою, заподіяною здоров’ю. Деякі з методик її визначення вже застаріли і потребують перегляду.
Правові норми щодо охорони довкілля є розпорошеними: реалізацію одного права забезпечують майже 30 нормативних актів. Більшість положень цих документів є загальними. Мова, якою вони викладені, дуже складна для звичайної людини, зазначає фахівець з екоправа, співробітник Інституту держави і права імені В. Корецького НАН України Ольга Федоровська. Ситуацію погіршує правова неосвіченість та зловживання з боку посадовців (вони не роз’яснюють екологічні права населенню). Вирішенню названих проблем може посприяти кодифікація природоохоронного законодавства, щоб, взявши в руки кодекс (нині він розробляється), людина отримала максимум потрібної їй інформації.
Дотримання екологічних прав є навіть важливішим, ніж соціальних, переконаний начальник головного управління Генеральної прокуратури Сергій Домбровський. Якщо комусь затримали зарплату, то ситуацію можна виправити швидко, а шкода, завдана природі, розтягується на роки. З огляду на перевантаженість судів важливе значення має діяльність спеціалізованих природоохоронних прокуратур (в Україні їх 35). Торік ними було заявлено чотири з половиною тисячі позовів у сфері охорони довкілля в інтересах громадян, з яких половина вже задоволена, і дев’ять тисяч позовів в інтересах держави.
Катастрофічною є ситуація з відходами, особливо з утилізацією тих, що класифікуються як токсичні. Особливого розголосу набула справа про завезення з Угорщини на територію нашої країни чотирьох тисяч тонн «Преміксу» — високотоксичних відходів. За цим фактом прокуратура Закарпатської області порушила справу за чотирма статтями Кримінального кодексу. Нині її розслідує тамтешнє управління СБУ.
Ринок відходів
не визнає кордонів Об’єднана Європа також стикається з гострими екологічними проблемами. Майже 15% її території складається із зон захисту природи, визначених програмою «Натура-2000» (а такий захист має бути дієвим). Щороку в державах, що належать до цієї спільноти, виробляється майже два мільярди тонн відходів, і цей показник має тенденцію до збільшення. Директиви Ради ЄС щодо підприємств-забруднювачів стосуються 52 тисяч об’єктів. Хай там як, а екологічне забруднення не знає кордонів, тож потенційна небезпека для довкілля є значною. До того ж уже давно сформувався ринок відходів, що охоплює простір від Лісабона до Києва. Саме тому судді приречені на міжнародну співпрацю в справі захисту довкілля. Її напрями були обговорені під час засідання «круглого столу», організованого посольством Франції та Міністерством юстиції України.
Справи щодо захисту екологічних прав у державах Євросоюзу розподіляються так: 27% стосується захисту флори і фауни, 22% — проблем, пов’язаних з відходами, 17% — якості води. Між поданням позову та судовим розглядом минає в середньому три роки. Варто зазначити, що Європростір — це 27 держав, отже, стільки ж різних правових систем і звичаїв. Дотримання екологічного права Європейським співтовариством потребує великих витрат, наприклад, приведення в належний стан очисних споруд у нових країнах спільноти обійдеться в 35 мільярдів євро. Тож надзвичайно важливо, щоб уже на етапі розробки норм Євросоюзу бралися до уваги умови їхнього виконання.
Один з основоположних принципів екологічного права — «забруднювач платить». Він зафіксований у ст. 174 п. 2 Договору про заснування Європейського співтовариства та в директиві про відходи. Однак у цих документах відображено не всі аспекти. Наприклад, хто саме зобов’язаний очистити забруднений об’єкт? Згідно з директивою — останній суб’єкт господарювання на ньому. Саме він цілком відповідає за його відновлення. Таке рішення далеке від оптимального, адже згаданий суб’єкт може зникнути (припинити діяльність, стати неплатоспроможним). З цим довелося зіткнутися Україні в ситуації, що стосується забруднення акваторії Чорного та Азовського морів. Там у листопаді 2007 року під час шторму затонуло п’ять суден. Російський танкер «Волгонефть-139» розламався на дві частини, й у воду в районі Керченської протоки потрапило понад три тисячі тонн мазуту, а з іншого судна — 6,8 тонни технічної сірки. Хто має компенсувати заподіяну довкіллю шкоду, якщо компанія-власник тих кораблів самоліквідувалася?
Європейський суд і національні судді Франції вказують на альтернативний шлях. Відповідати має той, хто виробляє відходи і володіє ними.
Не достатньо чітко сформульовано поняття відходів. Це якнайяскравіше проявилося в справі проти французького концерну «Тоталь». У грудні 1999 року зафрахтований ним на Мальті танкер «Еріка» внаслідок шторму розвалився на дві частини біля Бретані. Мазут змішався з морською водою, донними відкладеннями і був викинутий на берег. Постраждало не тільки тамтешнє довкілля, а й туристична галузь, рибальство та солеварна промисловість. Французький суд протягом восьми років з’ясовував, хто повинен відповідати за завдану шкоду. Компанія «Тоталь» вважала, що винним є власник танкера. Однак згідно з роз’ясненням Євросуду сировина, що змішалася з піском, класифікується як відходи, тож компенсувати збитки має їхній власник — нафтовий гігант «Тоталь».
Суддя на боці порушника Щороку в Європі ухвалюють тисячі рішень, які можуть впливати на навколишнє середовище. Саме національний суддя (часто суддя першої інстанції) має гарантувати дотримання європейських законів. Однак українські судді бояться таких справ і часто стають на бік порушника природоохоронного законодавства, констатували учасники дискусії. Хоча передумови для дотримання екологічного права в нашій державі є. Багато представників громадських організацій потрапило до першого складу Верховної Ради під гаслами охорони навколишнього середовища. Згідно зі ст. 50 Конституції кожен громадянин має право на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Україна долучилася до понад 50 міжнародних природоохоронних конвенцій, і вони стали частиною національного законодавства.
Нині в ЄС захист навколишнього середовища набирає сили і навіть сприймається як засіб піднесення економіки, яка потерпає від кризи. Тому угода про асоціацію між Україною та Євросоюзом міститиме зобов’язання перейняти стандарти чистого довкілля, адаптувати національне законодавство до європейського екологічного права і найголовніше — забезпечити правосуддя в сфері захисту навколишнього середовища, наголосив посол Франції в нашій країні Жак Фор.