З 2007 року Європейський Союз став для нашої країни головним торговельним партнером (32% загального обсягу товарообігу). Завдяки відносинам із ЄС створено мільйони нових робочих місць, торік з держав Євросоюзу надійшло 8766,4 млн дол. інвестицій (80,3% загального обсягу), а наші бізнесмени вклали в економіку тих країн 5949 млн дол. (96% загального обсягу).
Україна проголосила європейську інтеграцію одним із пріоритетів державної політики. Події 2004–2005 рр. посилили оптимізм щодо перспектив вступу до Європейського Союзу. Проте нині, незважаючи на значний поступ у двосторонніх відносинах, перспектива членства в ЄС лишається невизначеною.
Європейський Союз — цікава й унікальна форма співпраці між державами. Розпочинаючи інтеграційний процес у 1950-х роках шість європейських країн не лише об'єднались у нову міжнародну організацію, а й передали частину своїх компетенцій спільним органам, які встановили спільні «правила гри» — каталог норм і цінностей, що визначив основи економічного та політичного партнерства між ними. Завдяки цьому було досягнуто головної мети інтеграції — забезпечення миру й стабільного економічного розвитку заснованих на співпраці держав.
Сучасний світ є складним і взаємопов'язаним. Жодна країна не може повноцінно функціонувати та розвиватися відокремлено від нього, співробітництво стає життєво важливим. Тому почався процес європейської інтеграції. Спільнота безпечного співіснування не обмежилася шістьма державами, було проведено п'ять розширень, у результаті кількість учасників ЄС зросла до 27. Нині членами Євросоюзу є Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія та Швеція.
Найбільшим (з точки зору України, найістотнішим) було останнє розширення ЄС на Схід. У травні 2004 р. до організації вступили Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія; у січні 2007-го список її членів поповнився за рахунок Румунії та Болгарії, які раніше не змогли належно підготуватись до членства.
Останнє розширення ліквідувало поділ європейського континенту на «процвітаючий Захід» і постсоціалістичний Схід. Хоча нові 12 членів значно відрізнялись від старих за рівнем розвитку, їх було прийнято до «елітного клубу», довірено рівноправну участь у відповідальних процесах побудови спільноти безпечного співіснування. Це стало сигналом для України, який підтвердив обґрунтованість її євроінтеграційних устремлінь. До того ж Україна та ЄС, починаючи з 2004 р., стали сусідами, що обумовило поглиблення зацікавленості у розвитку взаємних відносин.
Специфічний підхід Проте останнє розширення означало нові проблеми та виклики для ЄС. Адже він не є однорідним, а складається із 27 країн, які передають на понаддержавний рівень певну частину своїх повноважень, проте не зрікаються свого суверенітету. Євросоюз контролює поточну діяльність своїх членів передовсім в економічній сфері, але рішення щодо ключових проблем функціонування та розвитку Союзу, зокрема й питання розширення та відносин між «третіми» державами, ухвалюються за умови одноголосної згоди усіх країн-членів.
Після останнього розширення ЄС сконцентрувався на «наведенні ладу на власному подвір'ї», тобто внутрішній реформі. Оскільки розширення Євросоюзу залежить не лише від відповідності кандидата певним стандартам (відомим як копенгагенські критерії), а й від «інтеграційної здатності» ЄС, його готовності адаптуватися до функціонування у розширеному складі, динаміку розширення було загальмовано.
У 2004 році Єврокомісія підготувала пропозицію специфічного підходу Європейського Союзу до країн, що залишились поза процесом розширення, але мають спільний сухопутний чи морський кордон з ЄС — Європейську політику сусідства. Її мета — запобігання створенню нових ліній поділу в Європі, утворення своєрідного «кола друзів» — держав, близьких із політичної, економічної й цивілізаційної точки зору Європейському Союзові. Інакше кажучи, за допомогою Європейської політики сусідства (ЄПС) ЄС прагне «поширити» безпеку, стабільність та добробут, які були досягнуті завдяки нормам і цінностям, притаманним зінтегрованим країнам-членам поза свої межі. При цьому політика не передбачає членства держав, віднесених до категорії сусідства, але й не виключає його. ЄПС стала основним принципом підходу Євросоюзу до України.
ЄПС спрямована до 15 держав (Алжир, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Єгипет, Грузія, Ізраїль, Йордан, Ліван, Молдова, Марокко, Сирія, Туніс, Україна та окупована Палестинська територія). Ці країни надто різні, тож ЄПС установлює лише рамкові принципи відносин із ними. Одним з головних принципів ЄПС є індивідуальний підхід до партнера згідно з його потребами та розвитком співпраці. Росія, хоча і є сусідом ЄС, відмовилась від участі у ЄПС — сторони будують відносини стратегічного партнерства у межах чотирьох «спільних просторів».
Європейська політика сусідства не стала альтернативою для подальшого розширення ЄС. У 2005 році розпочали переговори щодо членства Туреччина, Хорватія, Македонія. У грудні 2008-го Чорногорія подала офіційну заявку про набуття членства у ЄС. Та варто пам'ятати, що початок переговорів не означає автоматичного позитивного їхнього завершення. Успішний вступ до ЄС залежатиме від повної адаптації країн до його стандартів.
Країни-партнери у межах ЄПС розглядаються як такі, що поки не є готовими до початку переговорів щодо членства. Одначе їм також пропонується прийняття певного каталогу норм і «уніфікація» з ЄС, хоча і не в такому обсязі, як під час підготовки до членства. Європейську політику сусідства експерти порівнюють з політикою «пряника і батога». Зближення країн-партнерів із ЄС може бути винагороджене певними «пряниками». Зокрема — це економічна інтеграція та участь у внутрішньому ринку ЄС; поглиблення й інтенсифікація політичного діалогу, економічної співпраці; збільшення розмірів фінансової допомоги.
Це нагадує політику розширення: ухвалення спільних правил гри країнами-кандидатами також винагороджувалось «пряником» — членством у ЄС. Звісно, такий «пряник» був значно більшим і привабливішим, але й обсяг норм, які потрібно було ухвалити, був набагато ширшим. Такий підхід ЄС фактично не передбачає «батогів» — своєрідної кари за неухвалення пропозицій ЄС. Тож Євросоюз не змушує партнерів до поглиблення відносин й інтеграції — це має бути добровільно. Натомість, найвірогіднішою карою для партнерів може стати відсутність «пряників».
Такий підхід є неоднозначним, кажуть експерти, але й досить еластичним — він дає змогу ЄС і країнам-сусідам поглиблювати взаємовідносини або зводити їх до мінімуму — згідно з потребами та інтересами. Варто звернути увагу на те, що засобом для досягнення мети є зменшення різниці (політичної, економічної, соціальної), що існує між ЄС і країнами-сусідами. Приміром, у 2006 році ВВП у Євросоюзу становив 11586597 млн євро, в Україні — 84847 млн євро, ВВП на душу населення у ЄС — 23500 євро, в Україні — 1815 євро, рівень смертності немовлят у ЄС — 5,3% (від кількості народжень), в Україні — 9,8%, тривалість життя серед чоловіків — 75,8 і 62,2 років, а серед жінок — 81,9 і 74 роки.
Економіці поталанило Найбільшого поступу досягла економічна інтеграція України в рамках ЄС. Оскільки, згідно з основними принципами Європейської політики сусідства, відносини між ЄС і Україною мають перейти до поступової інтеграції, економічна сфера стала полем маневру, на якому можливим є максимальне зближення між Україною та ЄС. Тому економічна складова Плану дій Україна — ЄС є найвагомішою та найдетальніше прописаною у цьому документі.
Можливий доступ України до внутрішнього ринку Євросоюзу залежатиме від того, наскільки наша держава адаптується до його регуляцій. Прийняття «правил гри» належить насамперед до економічної сфери. Експерти наголошують, що це спрямовано не на «нав'язування» ЄС своїх вимог, а на забезпечення економічної конкурентоспроможності партнерів за поглиблення економічної співпраці.
Найважливішими економічними завданнями у рамках Плану дій є ті, які пов'язані з внутрішніми економічними реформами та розвитком країни, що сприяють розвиткові вільноринкової економіки, яка могла б стати конкурентоспроможною на міжнародній арені. Важливими є завдання, пов'язані з розвитком інфраструктури, енергетикою та охороною довкілля. Тож Планом дій пропонується розвинути передумови для поступової економічної інтеграції України з ЄС.
Експерти звертають увагу на те, що в рамках Європейської політики сусідства Україна отримала можливість участі у внутрішньому ринку ЄС — глибокої форми економічної інтеграції, яка передбачає не лише знесення внутрішніх бар'єрів, а й ведення спільної торговельної політики щодо «третіх» сторін. Фахівці розглядають це як користь і виклик для України, адже рівноправну конкурентоспроможну позицію на внутрішньому ринку ЄС можна досягти, значно підвищуючи рівень розвитку економіки. Тому цей процес, певніше за все, буде тривалим, а його успіх залежить від виконання завдань Плану дій.
Останніми роками економіка нашої країни стрімко розвивалася. Але вона залишається односторонньою, ґрунтується на важкій промисловості й сільському господарстві. Світова економічна криза болісно позначилась на вітчизняній економіці — темпи її розвитку значно знизились. Це підтверджує, що наша економіка значною мірою взаємопов'язана зі світовою загалом та економікою ЄС зокрема. При цьому вона залишається надзвичайно уразливою. Реструктуризація економіки, розвиток нових галузей промисловості та послуг допоможуть поліпшити ситуацію, запевняють експерти.
Захід нам допоможе Успішна реалізація реформ залежить найперше від бажання України провести їх згідно з пропозиціями ЄС, до того ж ЄС надає фінансову й технічну підтримку. До кінця 2006-го Україна користувалась програмою TACIS, що була започаткована у 1991 році. На 2007–2013 рр. Інструменти фінансової допомоги було замінено на новий Інструмент європейського сусідства та партнерства (ІЄСП). У його межах допомога надається і Росії. Цей інструмент має бути еластичнішим і прив'язаним до пріоритетів та завдань поточної політики ЄС щодо конкретної держави-партнера. У випадку України — до реалізації Європейської політики сусідства та конкретного виконання Плану дій або документа, що його замінить.
Бюджет Національної програми ІЄСП для України на 2007–2010 рр. становить 494 млн євро (приблизно 123,5 млн євро на рік). Крім того, в 2007–2010 рр. Україна братиме участь у Східній регіональній програмі, на яку виділено 223,5 млн євро, і ще у трьох транскордонних програмах (200 млн євро). Україна разом із Марокко також стала першим бенефіціарієм у рамках Сприяння реформам управління, на яке щороку виділяють 50 млн євро.
Загальна сума фінансової допомоги, зазначають експерти, не є достатньою для безболісного проходження процесу усіх змін, які дозволили б Україні досягнути рівня розвитку держав — членів ЄС. Проте важливо пам'ятати, що значення має не лише розмір допомоги, а й принципи її використання. Фінансова допомога в межах ЄС надається не країнам, а регіонам і галузям, які потребують підтримки, таким чином сприяючи рівномірному розвиткові.
Фінансова допомога ЄС надається винятково на виконання конкретних проектів, які готуються суб'єктами, що мають право на отримання допомоги. Такі проекти мають чітко відповідати встановленим критеріям, їхнє виконання ретельно моніторується, що значно обмежує можливість нецільового призначення коштів.
Прикладом неефективного використання фінансової допомоги Євросоюзу є Болгарія. У торішньому листопаді Єврокомісія ухвалила рішення про скасування акредитації двох агентств, які займалися використанням коштів, наданих у межах підготовки до членства в ЄС. Тож Болгарія втратила 220 млн євро, а ще 340 млн євро лишаються заблокованими. Таку ситуацію спричинили незадовільний стан використання допомоги, а також недостатній прогрес у боротьбі з корупцією.
Що далі? Як відомо, виконання Плану дій Україна — ЄС постійно моніторується ЄС. В останньому звіті Єврокомісія підкреслила успішне виконання таких пріоритетів, як вступ України до СОТ; початок переговорів із ЄС щодо зони вільної торгівлі й посиленої угоди між ЄС і Україною, що має замінити Угоду про партнерство й співробітництво; прогрес у сфері захисту прав інтелектуальної власності, енергетики й транспорту.
На жаль, Європейський Союз часто не може опрацювати єдину позицію, тож це не сприяє намаганням підтримати зміни у країнах-партнерах. Досить згадати про складні переговори про створення спільної енергетичної політики ЄС. Відсутність «європейського консенсусу» у цій сфері стає перешкодою у реформуванні відповідних галузей нашої економіки.
Європейська інтеграція може принести чимало позитивних зрушень: стабільність політичної системи, зміцнення системи територіального управління, макроекономічну стабільність, збільшення продуктивності економіки, поліпшення системи охорони здоров'я, освіти, пенсійне забезпечення, покращення стану довкілля. Все це позитивно сприймається українським суспільством.
Водночас ґрунтовні реформи мають і «негативний потенціал». Коли певні групи усвідомлять, що в процесі інтеграції потрібно чимось пожертвувати, може зрости незадоволення курсом. Такі проблемні питання як реформування соціальної сфери, сільського господарства, енергетики можуть бути використані у внутрішньополітичній грі, що загальмує євроінтеграційний рух України.
Проведення внутрішніх реформ згідно з нормами ЄС, запевняють експерти, зміцнює позицію України у потенційних переговорах щодо членства в ЄС. Приймаючи «правила гри», пропоновані ЄС, Україна покращує шанси бути оціненою як «свій серед своїх». Якщо Україна матиме «європейський імідж», іноземні бізнесмени побачать, що в ній діють знайомі правила гри, рішення щодо поглиблення інтеграції можуть бути ухвалені скоріше.