ФЕСТИВАЛЬ «ЄДНІСТЬ»:
МІРА ПОЧУТТЯ
І ПОЧУТТЯ МІРИ
Увосьме наприкінці березня столичні шанувальники імпровізаційної музики мали змогу насолодитися грою виконавців найвищого рівня. Фестиваль «Єдність», незмінним організатором якого є Сергій Грабар, представив небуденну звукову палітру, співтворцями якої стали вітчизняні й зарубіжні музиканти.
Єдина прикрість, про яку варто згадати на початку, щоб згодом до неї не повертатися,— нинішні економічні умови не дозволили провести фестиваль протягом двох-трьох днів, як це було в дещо благополучніші роки з фінансової точки зору. Тому найвідданішим шанувальникам музики довелося провести у залі Театру оперети понад шість годин. Зрозуміло, що коли ви розпочнете слухати музику о 17-й годині, то до 22–23-ї у вас лишиться обмаль сил, аби сприймати навіть найгеніальніші твори.
Українські дебюти Найвідоміший український популяризатор джазу Олексій Коган свого часу перший фестиваль «Jazz in Kiev» назвав «інтеграційним проектом», покликаним відкрити світ Україні й Україну світові. Так само можна сказати і про фестиваль «Єдність», під час якого на сцену виходили вітчизняні й зарубіжні, досвідчені та зовсім юні музиканти.
Розпочав фестиваль молодий український колектив «J.T. Fresh», на внесенні якого до програми наполягав легендарний джазовий колекціонер і журналіст Леонід Гольдштейн. Найвибагливіші поціновувачі джазу стверджують, що ця команда, відома оригінальним прочитанням джазових стандартів, може грати і краще; хтось взагалі говорив про «школярство»... Утім, навіть якщо виступ вийшов не найвдалішим, після нього стало зрозуміло, чим «J.T. Fresh» так упав в око (чи то пак, «у вухо») Леонідові Гольдштейну,— вони мають те почуття міри і смаку, з яким треба підходити до виконання джазової класики.
На особливе відзначення заслуговує вокалістка Катерина Пурцеладзе: голос — один із найважчих джазових «інструментів», і Катерина використовує його без надмірностей та крикливості. Так, у класичній композиції «Hit The Road Jack» можливостей саме голосом зіпсувати авторський задум вистачає, але вокалістка добре відчуває, як слід співати, щоб було чути не тільки її, а й колег.
Саксофоніст Єгор Бекаревич спочатку з найкращого боку виявив себе у складі «J.T. Fresh», а згодом не менш успішно виступив у команді-сюрприз. Квартет «Grooving Sax» не було анонсовано на афіші фестивалю, але групі саксофоністів «РадіоБенду» Олександра Фокіна (Павло Гузєв, Євген Афанасенко, Єгор Бекаревич, Дмитро Савенко) вистачило і двох композицій, щоб уперше по-справжньому сколихнути публіку.
Після цього настав час молодої піаністки Дари Навродської. Усього три композиції прозвучали у її виконанні: інструментальне соло, дует зі спеціальним німецьким гостем фестивалю Жан-П’єром Фрьолі й джазова обробка невмирущої пісні Ігоря Поклада «Ой летіли дикі гуси». Можливо, така думка буде суб’єктивною, але Дарі Навродській згадуваного почуття міри під час роботи з класичним матеріалом забракло: навряд чи варто було виконувати увесь текст, кількох натяків, двох-трьох запозичень цілком би вистачило для впізнавання, а щоб співати «Гусей» після Ніни Матвієнко, треба мати велику сміливість і співмірний досвід. До речі, «найкращий джазовий музикант серед дипломатів і найкращий дипломат серед джазових музикантів» (копірайт фрази належить Олексію Когану) Жан-П’єр Фрьолі в дуеті з Дарою Навродською показав молодшій колезі, як користуватися набутками попередників: його гітара лише трохи натякнула — граємо «Щедрик», а далі були вже «варіації на тему».
Литовський West Coast jazz На зміну молодим «зірочкам» прийшли справжні зірки — закордонні й вітчизняні. Цьогорічний фестиваль «Єдність» став ще однією яскравою ілюстрацією тези про те, що спочатку ти працюєш на імідж, а згодом імідж працює на тебе. Коли б не було попередніх семи фестивалів, організувати восьмий було б проблематичніше. Тепер там, де не вистачає інших ресурсів, допомагають особисті контакти, зв’язки з партнерами.
Посольство Литви в Україні посприяло запрошенню надзвичайно професійного квартету Кестутіса Вайгініса. Учень Пятраса Вішняускаса своїми улюбленими також називає твори Джеррі Маллігена і Дейва Брубека. Джаз американського західного узбережжя для литовського саксофоніста став відправною точкою власних пошуків. У Києві Вайгінісу допомагали литовці Євгеніюс Каневічус і Маріюс Алекса, а також цікавий фінський піаніст Йоонас Хавісто.
Вдумлива, протяжна, по-балтійському сувора музика Кестутіса Вайгініса сподобалася багатьом. Творчість цього литовця і його колег (грали ще й одну з композицій Йоонаса Хавісто) стримано-рафінована, у ній нічого зайвого, жодної ноти не на своєму місці. Та є й вада: слухаєш Кестутіса, що називається, відкривши рота, але після завершення виступу навіть зачепитися немає за що — стандартів він не грає, його власна музика ще не стала загальновпізнаваною; залишається тільки такий собі післясмак — було, мовляв, добре...
«Аспірантура» європейського джазу Наступний виступ став можливим завдяки сприянню посольства Німеччини в Україні й особисто Жан-П’єру Фрьолі. До речі, дипломат і сам мав приємність від виступу біг-бенду Петера Гербольцгаймера «Європейська джазова академія»: авторську композицію «Sweet Nathalie» з останнього на сьогодні альбому Фрьолі «Тріо в Чернівцях» гості спеціально розучили до київського концерту і чудово акомпанували гітаристу. Крім «дипломатичної» п’єси, грали головним чином джазові стандарти.
Оркестр недаремно називають «Європейською джазовою академією» — потрапляння до нього для молодого музиканта означає, що він досяг достатньо професійного звучання і спільної «каші» не зіпсує. Водночас у біг-бенді грають і досвідчені джазмени — у цій «аспірантурі» вони є прикладом для наслідування. «Європейська джазова академія» вийшла за межі Старого світу — одна з вокалісток представляє В’єтнам, є південноафриканець, румун, скандинави, німці. Приємно, що в цьому інтернаціоналі не обійшлися без українських саксофоніста і контрабасиста. Під час виступу «академіків» довелося ще раз пошкодувати про обмеженість фестивального часу — Петер Гербольцгаймер і його «підопічні» цілком могли дати повноформатний концерт...
Фінальний акорд Відчуваючи загальну втому, український віртуоз Володимир Соляник виступив лаконічно. Цей піаніст може безперервно грати і по півгодини, на восьмому фестивалі «Єдність» улюблений музикант Сергія Грабаря обмежився 14-ма хвилинами вільної імпровізації, під час якої оригінально обіграв відому композицію Хуана Тізола і Дюка Еллінгтона «Караван». Та насамперед у творчості Володимира Соляника відчувається неабияка класична школа.
Хедлайнером фестивалю став російський клавішник В’ячеслав Горський, котрий у складі тріо презентував фрагменти останніх своїх чотирьох дисків — «Лотос мого серця», «Легенда про лицаря», «Шкатулка сюрпризів» і «Бурштинове allegro». Представляючи гостя, Олексій Коган згадав про те, як під час концертів гурту Олексія Козлова «Арсенал» київський Будинок офіцерів охороняла кінна міліція, оскільки натовп охочих долучитися до прекрасного ладен був винести двері. В’ячеслав Горський грав у складі того колективу, який став легендою. Нинішній Горський представляє свою музику як російський фанк, із точки зору стороннього спостерігача його творчість видається оригінальною сумішшю лаунжу і мейнстриму. Із вражень слухачів: «Горський грає так, ніби хоче потрапити до нірвани... А його басист (Олексій Лебедєв.— А. Ш.) уже там, він йому звідти сигнали подає...»
Фанкові п’єси В’ячеслав Горський чергував із проникливими ліричними композиціями, саме лірика знайшла найщиріший відгук у серцях столичних меломанів. Горського можуть вважати своїм у багатьох куточках світу — в його творчості оригінально переплітаються індійські, арабські, єврейські, вірменські мотиви. Попри глибоку обізнаність із різними музичними напрямами, В’ячеслав Горський говорить на сцені доступними музичними фразами, не переобтяжуючи слухача.
На завершення хочу ще раз подякувати Сергію Грабарю і його колегам за титанічну роботу, яка протягом багатьох років обходиться без жодної копійки державних грошей,— чиновники люблять послухати якісну музику задарма. Говорячи про свій фестиваль, оцінюючи його місце в неформальній ієрархії, організатор «Єдності» цитує легендарного вітчизняного музиканта Енвера Ізмайлова — «перших багато, я другий». Олексій Коган наводить слова з джазового кіно: «Ми не Телоніуси Монки і не Елли Фіцджеральд, але без нас нічого не буде».