ЛЕГЕНДИ
ПРО ПОХОДЖЕННЯ ЧЕРНІГОВА
Виникнення Чернігова овіяне численними легендами — більш або менш давніми, більш або менш вірогідними. І назва міста Чернігова, хоч вона й здається на перший погляд нескладною, завдала багато клопотів мовознавцям. Воістину, не так багато запитань, котрі ставить нам історія, мають прості відповіді.
Чернігів уперше згадується в літописному повідомленні, датованому 907 роком. Його називають у переліку руських міст наступним після Києва — отже, він був другим за значенням після столиці Київської Русі, «матері городів руських». Історія Чернігова невіддільна від історії Києва — варто навести хоча б один приклад: у Чернігові є Антонієві печери, викопані з ініціативи одного із засновників Києво-Печерського монастиря Антонія, (983—1073), після того, як він через несприятливі історичні обставини був змушений залишити Київ.
За однією з легенд, засновник Чернігова мав ім’я Черніг (Чорніг). Інша легенда пов’язує назву цього старовинного міста з іменами князя Всеволода Чорного, котрий воював з хазарами, та його дружини. Переповідають, що дружина князя — княгиня Чорна — викинулася з вікна високого терема, аби не потрапити живою до рук ворогів. Досі в Чернігові є відома Чорна могила (або Чорна гора), де начебто були поховані князь і княгиня. Це — слов’янський курган заввишки понад 10 м, окружністю 170 м, традиційно датований Х ст. Але побутує версія, що князь Чорний жив у досить віддалений час — у VII ст. (До речі, саме цим століттям датуються археологічні відомості про виникнення міста Чернігова.) Слабким місцем цієї легенди, безперечно, є те, що в ній і князь, і княгиня мають одне й те саме прізвисько — Чорний і Чорна (прізвищ не було не лише тоді, а й кілька століть по тому). Вірогідність цього — невелика: це приблизно так, якби дружина Ярослава Мудрого Інгігерда (Ірина) теж називалася «Мудрою».
Ще одна версія виводить походження назви Чернігова — через гіпотетичну (не засвідчену писемними пам’ятками) форму «Сернігів» — від назви тварини «серна». Серни в часи Київської Русі водилися в лісах навколо Чернігова у великій кількості.
Нарешті, деякі дослідники припускають, що дуже давно, ще в праслов’янську добу, було слово «чернига», яке означало чорнозем. Імовірно, що назва міста може походити від цього слова (якщо його справді вживали). Важливу інформацію, яка доповнює наші уявлення про такі назви міст, як Чернігів або Білгород, ми можемо знайти в праці «Давньослов’янський город», яка належить перу відомого дослідника історії й мов слов’янських народів академіка М. Державіна (1877–1953). Слід наголосити, що в давнину чітко розрізняли два поняття — «город» як укріплене поселення (тобто огороджене — стіною, ровом, валом) і «місто» як неукріплене поселення. М. Державін звернув увагу на те, що на територіях, заселених різними слов’янськими племенами, досить багато міст (городів) під назвою Білгород. Вважається, що ці міста спочатку будували з каменю, а потім вони були вибілені. На противагу цьому такі міста, як Землин і Чорний город (обидві давньослов’янські назви засвідчено в Угорщині), були збудовані начебто з землі. «Для побудови «білих міст» найбільш зручним місцем були узвишшя й скелі, де під рукою було багато каменю; а для побудови «чорних міст» — рівнини, особливо болота»,— пише академік Державін. На Чернігівщині (на річці Остер) у часи Київської Русі було й місто під назвою Біла Вежа; однойменне місто тих самих часів відоме на Дону. Імовірно, що назва «Чернігів» стала результатом спрощення, «стирання» іншої назви — наприклад, Чорногород (Черноград).
М. Державін приділяє давньому Чернігову багато уваги. Він пише, що «зразком міського будівництва у східних слов’ян може слугувати найстаріше в Х ст. місто Сіверянської землі (тобто землі племені сіверян) — Чернігів». Спочатку місто мало малу площу, яка згодом дістала назву «дитинець» (те саме, що кремль, фортеця, цитадель). В ХІ ст. місто складалося з двох частин — внутрішньої (дитинець) і зовнішньої («окольний город»), а пізніше місто — з трьох і, нарешті, з чотирьох укріплених частин (остання, найпізніша, також була оточена ровом і земляним валом). Чернігову приділяє увагу й історик Д. Самоквасов (1843–1911), автор книги «Сіверянська земля й сіверяни за свідченнями їхніх городищ і поховань». (Автор названої книги відомий, зокрема, своїм досить оригінальним припущенням, що «громадське життя східних слов’ян починалося з міста, а не з хутора; на його думку, села й хутори виникали пізніше, вони створювалися вихідцями з міст).
Варто зупинитися на питанні, чому саме назва Чернігова так приваблює мовознавців. Ця назва відома в багатьох формах (у тому числі і «Щернигов»!). Авторитетні вчені (наприклад, професор М. Брайчевський у книзі «Походження Русі», виданій 1968 р.) звертають увагу на те, що назва Чернігова в найдавніших документах оформлюється за законами української мови (за правилами російської мови ця назва мала би звучати «Чернєгов»). Це стосується й створеного в середині Х ст. трактату візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», де місто називається «Дзернігога». (У цьому тексті, написаному грецькою мовою, в дещо викривленому вигляді подаються й назви інших міст Київської Русі: «Мілініска» — Смоленськ, «Немогарда» — Новгород. Але назви добре впізнаються й дають змогу вивчати тогочасні мовні особливості.)
Отже, закони української мови чітко сформувалися й були засвідчені на письмі більш як тисячу років тому, і цей висновок мовознавці вважають вельми важливим.