РАБСТВО ЯК ВОНО Є
Торгівля людьми посідає третє місце за рівнем прибутків після торгівлі наркотиками і зброєю. Ця злочинна діяльність є грубим порушенням прав людини. Вона давно вийшла за межі окремих держав і посідає провідне місце у сфері міжнародної злочинності.
УКРАЇНСЬКІ ЧОЛОВІКИ ДЕДАЛІ ЧАСТІШЕ СТАЮТЬ ЖЕРТВАМИ ТРУДОВОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ
Усі країни,
усі сектори економіки Понад 12,5 мільйона осіб у всьому світі є жертвами примусової праці. З них 2,5 мільйона — жертви торгівлі людьми. Примусова праця щороку дає 30 трильйонів доларів прибутку, щомісячна частка в ньому одного підневільного робітника становить 1100 доларів.
Серед безправних і принижених є багато наших співвітчизників. Злочинна діяльність транснаціональних організованих угруповань, що торгують людьми, поширилася в Україні на початку 90-х років минулого сторіччя. Більшість постраждалих від постачальників живого товару з метою трудової експлуатації становлять чоловіки й хлопці. Їх залучають до праці на будівництві, у сільському господарстві, на лісоповалах, у домашньому господарстві, а також змушують до жебрацтва, скоєння дрібних кримінальних злочинів. Країни призначення — Росія, Туреччина, Чехія, Греція, Ізраїль, Польща, Португалія, Німеччина, Італія, Іспанія, Сербія, Словакія, Словенія, Об'єднані Арабські Емірати, Велика Британія.
У глобальному вимірі примусова праця наявна майже в усіх країнах в усіх секторах економіки. Новітні форми рабства не оминули найрозвиненіші та найдемократичніші держави. У США у використанні примусової праці звинуватили великих виробників цитрусових. З цієї ж причини (щоправда, опосередковано) виявилася заплямованою репутація кількох великих британських супермаркетів.
Для вербування новітніх рабів в Україні вдаються до будь-яких засобів, зокрема оголошень в газетах, на телебаченні та радіо, в Інтернеті. Останнім часом найпопулярнішим стало поширення інформації про високі заробітки за кордоном з вуст в уста, від села до села. Ті, хто зголошується працювати в інших країнах, зазвичай впевнені, що укладають законні контракти з надійними компаніями чи агенціями з працевлаштування. Багато хто оплачує їхні «послуги» та вартість оформлення візи, перебуваючи на батьківщині. Для цього влазять у борги. Часто вербувальник, спокусивши чудовими фінансовими умовами й отримавши кошти за свої послуги (зазвичай суму в розмірі обіцяної ним зарплати за місяць), сам перевозить робочу силу до місця призначення, а там зникає. Часто в мігрантів забирають паспорти.
На прибулих чекає важка праця в нелюдських умовах. Робочий день триває не менш як 12 годин (буває й 19), часто без вихідних. Роботодавці заощаджують на засобах безпеки, медичній допомозі. Зареєстровано випадки, коли робітникам не дозволяли звертатися до лікаря, хоча вони мали страховку. У Чехії будівельника оштрафували на 150 євро за те, що він вимагав рукавиці.
Аби не платити, підпалив барак
з робітниками Страхітливими є й житлові умови: неопалювані переповнені приміщення, антисанітарія, з меблів — лише матраси долі, бракує їжі (часто вона є неякісною), навіть питної води.
Багатьом «щастить» працювати й жити на території, оточеній колючим дротом, яку охороняють озброєні вартові. На ніч часто спускають собак.
Однак справжнє потрясіння чекає на новітніх рабів тоді, коли настає день зарплати. Їм повідомляють, що грошей не буде, адже мають відшкодувати вартість переїзду, сплатити за житло і харчування, а також штрафи. Нелегальні мігранти (таким насправді є їхній правовий статус) постають перед драматичним вибором: пристати на нелюдські умови праці чи бути депортованим, залишитися без засобів до існування та ще й з боргами. Не всі відважуються на втечу через погрози, що розплачуватися за все доведеться їхнім сім'ям. Деяким робітникам кажуть, що їх купили і вони мусять повернути власникові суму, яку він за них виклав.
Розголосу набув випадок, коли російський роботодавець, аби не платити, організував підпал бараку, де мешкали новітні раби. Тим, хто врятувався, купив квитки додому, дав грошей на дорогу та одяг, звівши таким чином витрати до мінімуму.
Важливий чинник процвітання примусової праці — корупція. Адже цілком закономірно постає запитання: як секторам економіки, у яких рабська експлуатація є найпоширенішою, вдається уникати інспекції? Доволі частими є випадки, коли жертва трудового рабства, аби отримати зароблене, погрожує роботодавцеві повідомити про все в поліцію, а той у відповідь зневажливо сміється, адже він та інші особи, що наглядають за будівельним майданчиком, самі є офіцерами поліції.
За оцінками Міжнародної організації з міграції (МОМ), починаючи з 1991 року, від тієї чи іншої форми торгівлі людьми постраждало понад 100 тисяч українців. Протягом останніх дев'яти років працівники цієї організації надали допомогу 5500 нашим співвітчизникам, які були вивезені до 55 країн світу.
Жінку сприймають
як жертву, чоловіка — як невдаху Визначення такого злочину, як торгівля людьми, внесено до законодавства нашої держави 1998 року. Згідно з чинним Кримінальним кодексом покарання за нього передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 15 років. Працівники органів внутрішніх справ торік знешкодили 18 організованих злочинних груп, причетних до цього бізнесу, виявили 332 таких злочини, повернули на батьківщину 342 особи, серед яких 37 — неповнолітні. Показовим є випадок вербування на Житомирщині хлопчиків п'яти-, чотири- та трирічного віку та їхніх батьків. Торгівці людьми з Молдови та Польщі відвезли їх до польського міста Лодзь, де продали громадянам тієї країни. Протягом двох років їх примушували жебракувати. Нині потерпілих повернуто на батьківщину, а справу людоловів розглядатиме суд.
Торгівля живим товаром відбувається і на території України. Людей продають з метою трудової експлуатації у сільському господарстві та сфері послуг. Торік у Запорізькій області завербували чоловіків, пообіцявши роботу в господарстві за пристойну зарплатню. Потім, застосовуючи фізичне та психологічне насильство, примушували їх по 17–19 годин на добу без вихідних працювати на свинофермі. Звільняти рабів довелося беркутівцям. Злочинців затримали, кримінальну справу щодо них передано до суду.
Однак боротьбу з торгівлею людьми ускладнюють деякі чинники. У більшості випадків угоди про продаж людей укладаються на території України, а примушують до рабської праці на території інших країн. Розслідуванню цієї категорії злочинів стає на заваді небажання постраждалих звертатися до правоохоронних органів та свідчити в суді.
Важливим є і гендерний аспект. В одній і тій самій ситуації жінку сприймають як жертву торгівлі людьми, а чоловіка — як мігранта-невдаху.
Часто чоловіки не вважають, що їх продали чи експлуатували. Своє становище вони сприймають радше як неуспіх, ніж як грубе порушення прав людини.
За словами представника Міжнародної організації з міграції в Україні Ан Нгуєн, нинішній міжнародний криміналітет є добре організованим, тому дуже важливо спільно вибудувати світову мережу для боротьби із сучасними формами трудового рабства. З цією метою в Києві вп'яте скликано міжнародну конференцію, у якій взяли участь понад сто правоохоронців-практиків з 25 країн світу. Під час цього зібрання, що відбувалося відповідно до угоди між представництвом МОМ в Україні та МВС за сприяння Шведської агенції з міжнародного розвитку та співпраці й міністерства закордонних справ Данії, були обговорені питання обміну оперативною інформацією та підготовлено практичні рекомендації для вдосконалення протидії цьому злочину. Своїм досвідом поділилися фахівці зі Скотланд-Ярду, департаменту юстиції США, представники прокуратури Таїланду.
Відомий міжнародний експерт Пол Холмс, який 30 років працював у Скотланд-Ярді, вказав на нагальну необхідність усунути в національних законодавствах «дірки», з яких користаються людолови.
Проте самим лише вдосконаленням законодавства щодо боротьби з міжнародним трафіком і діями поліції біді не зарадиш. Важливим чинником, що грає на руку вербувальникам, є брак достовірної інформації про легальні канали міграції. Держава мусить заповнити цю прогалину.