«НАФТАЛІНОВІ» НОВАЦІЇ
ПРОПОНОВАНІ ВІКТОРОМ ЮЩЕНКОМ КОНСТИТУЦІЙНІ ЗМІНИ
ВЕЛЬМИ НАГАДУЮТЬ ІДЕЇ ЙОГО ПОПЕРЕДНИКА ЛЕОНІДА КУЧМИ
Щорічне послання Президента Віктора Ющенка, виголошене цього тижня у Верховній Раді, дало старт, вочевидь, тривалим дискусіям із приводу того, якою ж буде Конституція нашої держави. Показово, що у понеділок на погоджувальній раді планувалося, що виступ глави держави відбудеться у середу. Однак працівники президентського Секретаріату вчасно зазирнули до календаря: саме на середу випало 1 квітня — День сміху. Отже, усе, що говорив би Віктор Ющенко цього дня, скоріше сприйняли б як жарт.
Власне, чимало політиків, передовсім із парламентського середовища, і так не надто поспішають усерйоз ставитися до ініціатив глави держави. По-перше, тому, що упродовж останніх двох років ідея внесення змін до Основного закону, як така, набила немалу оскомину. Хто тільки не писав конституційних проектів — від Партії регіонів і БЮТ до об'єднання «Свобода». А все, що занадто, як кажуть наші західні сусіди поляки, «нє здрово».
Друга причина нинішнього конституційного скепсису полягає в тому, що у нашій державі окреслилась ще одна не надто приємна традиція: уже другий Президент поспіль наприкінці своїх повноважень береться за ревізію Основного закону. Це при тому, що у глави держави на цей час рейтинг не перевищує 4-5 відсотків. Так було у 2003-2004 роках наприкінці правління Леоніда Кучми. Так є й нині, коли Віктор Ющенко, вочевидь, не є реальним претендентом на чергових перегонах.
У нинішньому конституційному сценарії є ще одна цікава обставина. У своєму проекті, переданому до парламентських стін, Віктор Ющенко фактично повторює ідеї, котрі свого часу виношував його попередник у 2000 році. Найперше це стосується ідеї про двопалатний парламент.
Ця тема давно мусувалася в Україні. Наприклад, у першому варіанті проекту Основного закону, поданого президентом Леонідом Кучмою до парламенту у 1996-му, також була присутня норма про бікамералізм. Потім, у квітні 2000 р., на дещо сумнівному референдумі народ підтримав ідею про переведення вітчизняного законодавчого органу на двопалатність. Проте результати того референдуму так і не були імплементовані Верховною Радою третього скликання.
Щоправда, ближче до завершення своїх повноважень Кучма відмовився від цієї ідеї. Тоді він несподівано став прихильником парламентаризму і посилення повноважень саме законодавців. Тож про потенційну другу палату у вищих ешелонах влади не згадували років із шість-сім.
Узагалі, на думку багатьох експертів, утворення двопалатного парламенту лише ускладнить систему державного управління та процедуру ухвалення законів, а ще призведе до створення нових конфліктів. Скажімо, між Сенатом і Палатою депутатів, або між Сенатом і Президентом та його Секретаріатом, між Сенатом і Кабінетом Міністрів.
Не можна не звернути увагу й на те, що за двопалатної системи значно ускладниться законодавчий процес, адже закони розглядатимуться як нижньою, так і верхньою палатою парламенту. Водночас за Президентом залишається право вето. Зрозуміло, що Конституція пишеться не на один день, та все ж в умовах нинішньої кризи потрібно ухвалювати оперативні рішення. А кризовий чи принаймні напівкризовий стан у нашій державі спостерігається близько двадцяти років.
Президент пропонує, щоб законопроекти передусім вносили на розгляд до Палати депутатів. Упродовж п'яти днів ухвалений документ повинен передаватися до Сенату. Він, у свою чергу, має п'ятнадцять діб для того, щоб ухвалити закон або відхилити його. Цікаво, що у разі відсутності будь-якого рішення з цього приводу документ вважається схваленим Сенатом. Отже, механізм пропонується подібний до того, як нині відбувається із накладанням президентського вето.
Якщо Сенат підтримав певний закон, він скеровується до глави держави. А вже він виносить документові остаточний вердикт: підписує чи відправляє до Палати депутатів на повторний розгляд зі своїми пропозиціями.
Звичайно, подібний механізм діє у багатьох європейських державах. Однак в Україні відповідних традицій немає. Можна лишень уявити продуктивність законотворення за таких, ще більш ускладнених умов.
Крім цього, двопалатність приховує в собі низку потенційних гострих кутів. Скажімо, згідно із запропонованими Віктором Ющенком змінами, до складу Сенату довічно (!!!) можуть входити колишні президенти України. Для цього достатньо лише їхньої згоди: «До загального складу Сенату входять також сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень Президенти України за їх згодою, крім тих, яких було усунено з поста в порядку імпічменту», — читаємо у ст. 86 проекту нової Конституції.
Опозиційні до Віктора Ющенка політики встигли помітити у такій ініціативі наміри глави держави підготувати такий собі запасний майданчик. А найрадикальніші заяви зводяться навіть до того, що Віктор Ющенко воліє з президентського крісла пересісти у крісло керівника Сенату.
Очевидно, що особливої прихильності запропоновані зміни до Основного закону серед депутатського корпусу не отримали, а це — суттєво. Адже, згідно з нормами чинної Конституції, ухвалювати зміни до неї може винятково Верховна Рада. Причому для цього потрібно три сотні голосів.
Ключові політичні гравці почали подейкувати, що Віктор Ющенко воліє «протягнути» запропоновані зміни не через Верховну Раду, а через референдум. Наприклад, віце-спікер парламенту, бютівець Микола Томенко зауважує, що президентські новації є частиною відповідного сценарію.
«Оскільки на сьогодні ще ніхто не відмовився від плану дострокових виборів — ні Президент, ні Партія регіонів — то, можливо, аргумент буде такий: оскільки Президент запропонував нормальну Конституцію як елемент пошуку політичного компромісу, але ніхто не підтримав цю ідею, то, очевидно, така Верховна Рада нікому не потрібна»,— резюмував М. Томенко.
Водночас деякі зміни, що пропонує Віктор Ющенко, народ на референдумі (нехай і сумнівному) уже ухвалював, зокрема й стосовно запровадження двопалатності. То що, виходить, нині і їх можна витягувати «із нафталіну»?
Одначе події наступного дня після виголошення президентського послання засвідчили: депутати справді побоюються дострокових виборів. Вони придумали для Президента своєрідну «помсту», проголосувавши постанову, за якою чергові вибори глави держави призначено на 25 жовтня. Нагадаємо: на початку тижня більшість фракцій публічно підтримували ідею проведення президентських виборів у січні наступного року.
Щодо цього в українському законодавстві також існує правова колізія, котру доведеться вирішувати, певніше за все, Конституційному Суду. Річ у тім, що згідно з попередньою редакцією Основного закону (яка, власне, діяла на момент минулого президентського волевиявлення), «чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України». Проте 8 грудня 2004 року було внесено зміни до Основного закону. Там виборча норма звучить інакше: «чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України».
За словами Марини Ставнійчук, заступника глави президентського Секретаріату, Віктор Ющенко обов'язково оскаржить у КС ухвалену парламентом постанову про проведення виборів 25 жовтня. Тож саме конституційним служителям Феміди випаде визначити, норма якої Конституції (попередньої або чинної) у цьому разі законніша.
Дехто із парламентарів (зокрема голова регламентного комітету, «регіонал» Олександр Єфремов) навіть не приховував, що ухвалення постанови про проведення президентських виборів 25 жовтня було затверджене саме тому, що депутати бояться розпуску Верховної Ради. Річ у тім, що відповідно до Конституції, призначати позачергові вибори глава держави не має права, коли йому залишилося керувати країною менш ніж півроку. Якщо Віктор Ющенко справді планує «запустити» в державі ще один парламентський виборчий процес, він має поквапитися — до 25 квітня часу обмаль. А втім, перенесення дати виборів — це для України також не рідкість. Отже, все тільки починається?..
«НАФТАЛІНОВІ» НОВАЦІЇ