АНТАРКТИЧНА ОДІССЕЯ: ЧОТИРНАДЦЯТА ГЛАВА
На українській антарктичній станції «Академік Вернадський», розташованій на острові Галіндез, у двадцятих числах березня 2009 року відбулася перезмінка персоналу зимівників. Тринадцять полярників з 13-ї експедиції, що відпрацювали там протягом року, передали станційне господарство і наукову апаратуру колегам із 14-ї експедиції, у яких попереду річна дослідницька вахта,— і вирушили додому.
Небесами
та океаном Про основні аспекти перезмінки 13-ї й 14-ї експедицій кореспондентові «Демократичної України» розповів директор Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Валерій Литвинов.
— Маршрут нинішньої подорожі з України до Антарктики,— говорить Валерій Аркадійович,— складається з двох частин: повітряної та морської. Повітряна частина, яка долається рейсами різних авіакомпаній, має такий вигляд: Київ — Цюріх (Швейцарія) — Сан-Паулу (Бразилія) — Буенос-Айрес (столиця Аргентини) — Ушуая (портове аргентинське місто на острові Вогняна Земля, що на крайньому півдні Південної Америки). Графіком проведення експедиції на подолання відстані від столиці України до згаданого міста Ушуая було відведено дві доби, а на морську частину мандрівки — три-чотири доби. Заздалегідь точно визначити цей термін неможливо, бо маршрут плавання російського судна «Поляр Піонер», зафрахтованого НАНЦ для 14-ї української антарктичної експедиції, пролягав через горезвісну протоку Дрейка, яка, з’єднуючи між собою південні частини Тихого і Атлантичного океанів, водночас відокремлює південний край Південної Америки від Антарктиди. Адже ця протока відома не лише тим, що є найширшою у світі (завширшки понад 950 км), а й має у моряків і мандрівників репутацію одного з найбурхливіших місць Світового океану, де надто часто вирують сильні шторми.
Цього разу протока Дрейка зустріла українську експедицію океанськими хвилями «усього» десь близько п’яти балів (у минулі роки там часом траплялися і 10–12-бальні шторми). Тож пощастило. І 23 березня судно підійшло до острова Галіндез — одного з архіпелагу Аргентинських островів, розташованого дещо на захід від Антарктичного півострова. Прибулих радо зустріли зимівники станції «Академік Вернадський» зі складу 13-ї експедиції.
...Цього року чергова (14-та) українська антарктична експедиція — з незалежних від НАНЦ причин, пов’язаних із запізнілим і далеко не повним держбюджетним фінансуванням,— стартувала лише у другій половині березня, коли в Антарктиді настає осінь, разом із якою до регіону приходить похолодання, відчутно псується погода й частіше штормить в океані, а ще й може погіршитись льодова обстановка у протоках між островами на підходах до станції «Академік Вернадський». Тому нині час, що відводився на перезмінку на станції, скоротили до трьох-чотирьох діб, аби ненароком не потрапити у крижану пастку.
До того ж, цього разу вимушено довелося відмовитися від звичного проведення у тих краях досліджень сезонними науковими загонами, які складаються з учених різного профілю, котрі працюють на станції та прилеглих до неї островах і акваторіях у той час, поки зимівники зайняті здаванням та прийманням об’єктів «Академіка Вернадського».
Проте відсутність сезонних наукових загонів у складі 14-ї експедиції не означає, що завчасно підготовлену й затверджену програму сезонних антарктичних досліджень не буде виконано. З урахуванням ситуації, що склалася, на початку нинішнього року за системою зв’язку (канал через один із супутників Землі) на «Академік Вернадський» з Києва передали згадану програму досліджень для того, аби її виконали вчені з числа зимівників 13-ї експедиції (паралельно з основною науковою роботою на станції).
Під час перебування судна біля берега острова Галіндез треба було не тільки за допомогою моторних човнів висадити на станцію майбутніх зимівників та вивантажити їхнє спорядження і чималий запас продуктів харчування на річний термін зимівлі, а й (це, мабуть, одна з найскладніших операцій) з’єднати шлангами суднові танки (паливні ємкості) «Поляр Піонера» з великим баком на острові й перекачати туди 150 т палива, призначеного для забезпечення безперебійного (протягом року) функціонування дизелів станції, які разом з генераторами забезпечують енергетику «Академіка Вернадського». Крім того, належало завантажити на судно все заздалегідь спресоване й запаковане у тару сміття, яке накопичилося на станції впродовж року роботи попередників. Адже, відповідно до чинної міжнародної угоди, для того, аби зберегти Антарктиду в її первісній чистоті, з кожної антарктичної станції будь-якої країни треба регулярно вивозити сміття на «велику землю» — для його подальшої утилізації.
Після завершення цих робіт і укладення акта про здавання-приймання станції російське судно, взявши на борт українських зимівників, що відпрацювали на «Академіку Вернадському», вирушило у зворотну путь.
Дефіцит у шість
мільйонів гривень Підготовка до 14-ї експедиції розпочалася за кілька місяців до її старту. На жаль, як майже завжди у нашій країні, вона знову була ускладнена проблемами, пов’язаними із несвоєчасним забезпеченням Національного антарктичного наукового центру коштами з державного бюджету, потрібними на фрахтування судна, придбання авіаквитків, закупівлю запасів палива, продуктів харчування та ще багато чого необхідного.
Нагадаємо, що держбюджет на 2009-й було затверджено парламентом наприкінці 2008 року. Ще понад місяць пішло на оформлення асигнувань, виділених у бюджеті на антарктичну експедицію та її оснащення. Валерій Литвинов розповів мені, що на всю діяльність України в Антарктиці протягом 2009 року держбюджетних коштів було виділено стільки ж, як і торік,— 13 млн гривень. На саму експедицію та на належне забезпечення функціонування нашої антарктичної станції протягом року потрібно витратити як мінімум 1,2 млн доларів США, придбавши їх в Україні за бюджетні гривні. Але ж коли готувалася попередня 13-та експедиція, для того щоб придбати таку суму у вільно конвертованій валюті, потрібно було 6 млн гривень (адже тоді обмінний курс становив близько п’яти гривень за один долар). Такий самий курс валют закладався і тоді, коли ще опрацьовувався проект держбюджету України на 2009 рік. Але із настанням світової фінансово-економічної кризи, яка не оминула і нашу країну, курс гривні до долара США різко (майже удвічі) погіршився для української грошової одиниці. Тож тепер, щоб придбати ті самі 1,2 млн доларів, треба було вже не шість, а 12 млн гривень. Отже, утворився шестимільйонний дефіцит, котрий слід було оперативно ліквідовувати.
Як же вийти з такої критичної ситуації? Адже — із зазначених природних причин — аж ніяк не можна перенести перезмінку персоналу на антарктичній станції на другий квартал (не кажучи про більш пізні пoри року), бо там із невідворотністю настає зима, яка зробить неможливими морські транспортні операції поблизу острова Галіндез.
З огляду на це, Національний антарктичний науковий центр звернувся з клопотаннями не лише до Міністерства освіти і науки, якому підпорядкований НАНЦ, а й до керівництва Кабінету Міністрів України, до Мінфіну, а також у комітети Верховної Ради — бюджетний та з питань науки і освіти. Відповіді звідусіль були нібито обнадійливими. Проте реальне резюме, як пояснили керівництву НАНЦ у Мінфіні, звелося до такого невеселого роз’яснення: додаткові бюджетні асигнування буде можливим виділити лише тоді, коли коригуватиметься держбюджет-2009 (якщо тоді вдасться знайти потрібні кошти). Але державний бюджет коригуватиметься, у кращому разі, не раніше квітня-травня, а чекати до того часу антарктична експедиція не може!
Вихід керівництво НАНЦ убачає в тому, щоб тимчасово, кількома траншами, таки відшукати згадані дефіцитні кошти, аби повернути борги українським і зарубіжним діловим партнерам Національного антарктичного наукового центру, які, сподіваючись на джентльменську обов’язковість українського НАНЦ, виклали за певні його витрати власні кошти. Для пошуку таких додаткових коштів, як зазначає Валерій Литвинов, можна було б на певний час передати на потреби антарктичної експедиції частину грошей з якоїсь з інших програм, котрі фінансуються через Міністерство освіти і науки, але, на відміну від антарктичної програми, не пов’язані жорстко з термінами їхньої реалізації. Проте листування щодо цього з різними інстанціями — із урахуванням специфіки вітчизняної бюрократії — це складає окрему, м’яко кажучи, сумну оповідь...
Тож керівництву НАНЦ нічого не залишилося, як порушити перед Міністерством фінансів клопотання про тимчасове покриття згаданого шестимільйонного дефіциту за рахунок... держбюджетних асигнувань, призначених на заробітну плату працівників самого Національного антарктичного наукового центру на друге півріччя 2009-го. Із сподіваннями на те, що до кінця першого півріччя таки відбудеться перегляд держбюджету і НАНЦ отримає ті вкрай потрібні додаткові 6 млн гривень, аби колектив центру не залишився з 1 липня 2009-го без зарплати...
13 на 13— без забобонів Як зазначалося, у 13-й експедиції на станції «Академік Вернадський» зимували 13 полярників. Їм на зміну також вирушили на рік в антарктичну далечінь 13 зимівників. Тож я жартома поцікавився у директора НАНЦ: чи не бентежить українських дослідників Антарктики ота «чортова дюжина»?
Валерій Литвинов відповів, що наші полярники, хоча й мають певні особисті прикмети, але загалом до забобонів ставляться з гумором. До того ж, це далеко не перший випадок, коли кількість зимівників на українській станції становить саме тринадцять.
Щодо нинішньої 14-ї експедиції, то спочатку до її складу планували залучити 14 зимівників. Але з тих, кого було відібрано фаховою комісією (яка визначала професійну придатність кандидатів на посади у персоналі антарктичної станції), під час всебічного обстеження стану здоров’я претендентів перед одним із них лікарі «запалили червоне світло»: у геофізика зі Львова раптом підскочив артеріальний тиск, через що цю людину не можна було включати до складу зимівників антарктичної експедиції. Шукати заміну через дефіцит часу вже не було змоги.
...До речі, непланова ситуація, пов’язана зі здоров’ям одного з тих 13-ти, що зимували на станції у складі 13-ї експедиції, сталася на третьому місяці її діяльності — у травні 2008-го. Кухар «Академіка Вернадського», не розрахувавши зусиль, підняв важку каструлю із тим, що було в ній,— і внаслідок цього у полярника «вискочила» пахова грижа. З таким захворюванням продовжувати зимівлю в Антарктиді, певна річ, неможливо. Тому треба було будь-що евакуювати недужого зі станції в Україну, а водночас доставити в Антарктику нового кухаря.
Керівництво українського НАНЦ зв’язалося зі своїми американськими колегами: адже у США одна з їхніх трьох антарктичних станцій — «Палмер» — знаходиться на острові Анверс, що на відстані близько 80 км на північ від того острова Галіндез, на якому розташована українська станція «Академік Вернадський». Тамтешні американці мають у своєму розпорядженні криголам, тому вони можуть проводити операції, спрямовані на забезпечення функціонування «Палмера» усім необхідним. Криголам курсує туди з чилійського порту Пунта-Аренас, розташованого на крайньому півдні Південної Америки. Відповідне американське відомство дало українцям згоду на допомогу, причому безплатну. Тож зрештою всі наші проблеми було залагоджено.
Досвід плюс
молодість Серед тих тринадцяти, які протягом року зимуватимуть в Антарктиді на станції «Академік Вернадський»,— сім науковців, котрі вестимуть там фундаментальні й прикладні дослідження, і решта фахівців, які обслуговуватимуть технічні системи та забезпечуватимуть життєдіяльність персоналу.
Усі учасники 14-ї експедиції, крім згаданого медичного обстеження, пройшли спеціальний навчально-тренувальний збір, під час якого за допомогою тестування визначалися особисті риси характеру і уподобання кожного з полярників — щодо їхньої психологічної сумісності в одному колективі, що має тривалий час працювати в умовах антарктичної станції.
Начальником цієї станції у 14-й експедиції призначено інженера-геофізика Олександра Лящука з Головного центру спеціального контролю (ГЦСК) — структури, підпорядкованої Національному космічному агентству України і розташованої на Київщині. Лящук, якому йде 37-й рік, має антарктичний досвід: зимував на «Академіку Вернадському» у складі 8-ї експедиції. Свої нинішні обов’язки начальника станції Олександр поєднуватиме із виконанням регулярних досліджень із сейсмології, для чого на станції є сучасна апаратура.
Серед інших шістьох учених двоє біологів — Ігор Дикий зі Львівського університету й Валерій Чекалов — співробітник Інституту біології південних морів НАНУ, двоє метеорологів — Євген Ломакін і Геннадій Єрофеєв (обидва з Українського наукового центру екології моря) та двоє геофізиків — киянин Юрій Отруба з НАНЦ і Олег Какаєв з Одеського національного політехнічного університету (вони, зокрема, вестимуть магнітометричні спостереження, досліджуватимуть фізику верхніх шарів земної атмосфери й вивчатимуть динаміку вмісту в ній озону, адже свого часу саме на цій станції — тоді вона належала Великій Британії й називалася «Фарадей» — було виявлено так звану «озонову діру»).
За здоров’ям зимівників стежитиме Валерій Семенюк — лікар із Хмельника, що на Вінниччині. Годуватиме полярників досвідчений кухар Артем Лоскутов з Чернігівщини (до речі, він приготував красивий і смачний торт, коли на «Академіку Вернадському» три роки тому приймали британську принцесу Анну, її чоловіка-адмірала та осіб, що їх супроводжували). Діяльність різних засобів зв’язку забезпечує Павло Малов, про станційне електричне господарство дбатиме житомирянин Олександр Карягін. Щоб безперебійно працювало технічне обладнання станції, потурбуються дизеліст-черкащанин Микола Старинець і системний механік із Харкова Богдан Гаврилюк.
Віковий діапазон персоналу зимівників експедиції — від 23 до 55 років. Найстарший за віком — Микола Старинець (він має на своєму рахунку шість антарктичних зимівель), а наймолодший — Олег Какаєв. Семеро з тринадцяти полярників — Лящук, Гаврилюк, Старинець, Лоскутов, Дикий, Малов і Семенюк — у різні роки зимували на станції «Академік Вернадський», для інших шістьох це буде перша антарктична вахта на острові Галіндез.
* * *
...А 12 квітня антарктичних зимівників із 13-ї експедиції зустрічатимуть в аеропорту Бориспіль.