РЕФОРМУВАТИ НЕ МОЖНА ГАЛЬМУВАТИ
Судова реформа, яка безпосередньо зачіпає інтереси 46 мільйонів громадян нашої держави, давно є перезрілою. Однак її «рецепти», викладені в законопроекті «Про судоустрій та статус суддів», викликають несприйняття в широкого загалу.
У ЦЬОМУ РЕЧЕННІ КОМА БУЛА ПОСТАВЛЕНА ПІД ЧАС ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАНЬ
30 дискет ціною
60 мільйонів гривень Багато критичних стріл летить на адресу самих служителів Феміди, які начебто щосили опираються будь-яким прогресивним змінам. Однак, як зазначив голова Верховного Суду Василь Онопенко, судді є прибічниками реформування, але такого, яке вдосконалить і поліпшить систему. А нині вітчизняна судова влада роз'єднана й організаційно, і процесуально. Фактично діє три автономні системи: загальних, адміністративних та господарських судів. У них запроваджено різні процедури розгляду справ, різними є кадрова політика, дисциплінарна практика, матеріально-технічне забезпечення. Однак в державі не може бути кількох судових влад, так само, як законодавчих чи виконавчих.
Василь Онопенко зазначив, що його охоплює велика тривога, коли голова Вищого адміністративного суду, говорячи про завершення формування системи адміністративних судів, констатує: «Нам вдалося побудувати окрему гілку судової влади». Після завершення побудови такої «окремої судової влади» залишилося побудувати під неї окрему державу, іронізує керівник найвищої судової інстанції. Він водночас зауважує, що є безумовним прихильником спеціалізації розгляду справ, але такої, що поліпшить якість правосуддя, а не ускладнить його.
Однак уже стало очевидним, що розвиток адміністративного судочинства в Україні відбувається хибним шляхом. Це, зокрема, засвідчили результати дослідження Верховного Суду та Ради суддів України практики Вищого адмінсуду, Львівського апеляційного та двох окружних. Характерними для їхньої діяльності є «ручний» розподіл справ, порушення правил підсудності, безпрецедентна тяганина. Тільки у Вищому адміністративному суді залишок нерозглянутих справ та матеріалів становить понад 22 тисячі.
Аби проілюструвати якість судових рішень, Онопенко навів приклад. Вищий адміністративний суд розглядав справу про те, як одна юридична особа придбала в іншої 30 комп'ютерних дискет на загальну суму (хто б міг подумати!) 60 мільйонів гривень. При цьому покупець заявив про відшкодування йому ПДВ з державного бюджету на суму 10 мільйонів гривень. Не з'ясувавши, чи аналізувався судами нижчих інстанцій економічний сенс цієї вочевидь сумнівної угоди, Вищий адмінсуд ухвалив рішення про відшкодування зазначеної суми. Те, що і закон, і практика Верховного Суду спонукають служителів Феміди обов'язково досліджувати будь-які непрозорі обставини комерційних оборудок, було проігноровано. Непоодинокими є рішення Вищого адмінсуду, що призвели до розбазарювання землі сотнями гектарів.
Судові джунглі Для наведення ладу у сфері правосуддя, утвердження законності в діяльності судів потрібно передусім досягти забезпечення єдності судової влади. Це жодною мірою не зумовлює ліквідації системи господарських та адміністративних судів, як дехто закидає, а передбачає запровадження єдиної для всієї держави судової практики (однакового розуміння змісту одного і того ж закону усіма судами, єдиної для всіх судів системи добору кадрів, однакового статусу суддів, єдиного порядку матеріально-технічного забезпечення судів).
Автори законопроекту про судоустрій та статус суддів пропонують зовсім інший підхід. Вони вважають за доцільне створити замість єдиної цілісної судової системи п'ять автономних, позбавляючи при цьому Верховний Суд статусу найвищої судової інстанції. Неймовірно, але факт: згідно з цим проектом, щоб звернутися по захист свого права до Верховного Суду своєї держави, громадянинові України потрібно буде... спочатку апелювати до Європейського суду з прав людини.
Планується створити 14 видів судів. Законотворців не зупинили рекомендації Венеціанської комісії, яка у висновку щодо першого варіанта проекту, котрим було передбачено значно менше їх видів, зазначила: «Така система судів є досить складною. Очевидно, чим складніша судова система, тим більшим є ризик виникнення процесуальних затримок». Автори законопроекту ще більше цю систему ускладнили, перетворивши її на судові джунглі, з яких мало кому вдасться вибратись із справедливим судовим рішенням.
Чинні нині місцеві суди пропонованим документом поділено на дільничні й окружні й перетворено їх на дворівневі: перші залишаються на місцевому рівні (у районному центрі), другі переміщуються до обласного центру. Запроваджуються незрозумілі принципи спеціалізації судів, утворюються два різних місцевих суди для розгляду однієї й тієї ж категорії справ. Для розгляду цивільних справ спеціально утворюється окружний цивільний суд. Водночас їхній розгляд належатиме до компетенції іншого місцевого суду — дільничного. Те саме стосується адміністративних і кримінальних справ. Чи стане за таких умов правосуддя доступнішим? До того ж громадянам доведеться добиратися до місцевого суду в обласний центр за 100–150, а то й більше кілометрів.
Нещодавно парламент повернув розгляд пенсійних та інших соціальних справ до компетенції загальних місцевих судів, тобто ухвалив правильне по суті рішення, яке узгоджується з інтересами людей. Неминуче виникає запитання: для чого було створювати систему адміністративних судів зі штатом чисельністю 1100 служителів Феміди, якщо відтепер соціальні справи (а це близько 66% загальної кількості справ, що розглядаються окружними адміністративними судами) слухатимуть у загальних місцевих?
Ще один важливий аспект: передбачена законопроектом реформа є фінансово надто обтяжливою для нашої держави. Тільки на її запуск (за попередніми підрахунками Державної судової адміністрації України, здійсненими рік тому) потрібно понад 10 мільярдів гривень, а нині — значно більше.
Побіжно Василь Онопенко торкнувся ще одного важливого аспекту: голова Верховного Суду України, якому приписують необмежений вплив на формування суддівського корпусу, насправді виконує в цьому механізмі лише функції листоноші: пересилає матеріали щодо кандидатів на посади суддів загальних судів від Вищої кваліфікаційної комісії до Верховної Ради, а донедавна ще й від Державної судової адміністрації до Вищої ради юстиції. Керівник Верховного Суду не має жодного відношення до призначення суддів спеціалізованих судів — адміністративних і господарських. А нещодавно глава держави своїм указом змінив процедуру проходження матеріалів щодо призначення суддів на посаду вперше, повністю виключивши з неї голову Верховного Суду.
«Почни спочатку» Увагу реформаторів варто було б акцентувати на загальновизнаному у світовій практиці принципі доступності правосуддя, наголосив директор Інституту держави і права імені В. Корецького НАН України Юрій Шемшученко. На жаль, в Основному законі не йдеться про цей принцип, а конституційне положення про те, що народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, на практиці не втілюється. Назріло питання про запровадження інституту мирових суддів. Він діяв колись в Україні і був передбачений концепцією судово-правової реформи 1992 року. Мирові судді могли б розвантажити суди першої, другої, третьої інстанції, звільнивши їх від дрібних справ, зокрема про порушення правил дорожнього руху, кримінальні проступки, а також прискорити ухвалення рішень за цими справами.
Народний депутат Адам Мартинюк закликав прислухатися до думки науковців, які пропонують запровадити внутрішню спеціалізацію місцевих судів, зміцнити їх кадрами, щоб розглядати в одному суді цивільні, кримінальні та адміністративні справи. Це буде набагато дешевше, ніж утворювати сотні нових судів, а головне — значно зручніше для населення.
Схожу позицію висловив інший парламентарій, Олег Зарубінський, зазначивши, що класичним прикладом децентралізованої судової системи є Німеччина. Там створено значну кількість незалежних одна від одної підсистем спеціалізованих судів. Як свідчить практика, така модель не тільки викликає між ними велику кількість спорів про компетенцію, а є також незрозумілою для пересічних громадян, їм важко визначитися, до якого саме суду вони мають звертатися по захист своїх прав.
Поступово під час парламентських слухань викристалізовувалася думка: в запропонованому вигляді судова реформа є неприйнятною. З'ясувалося, що її поділяють представники всіх політичних сил, представлених у Верховній Раді. Міністр юстиції Микола Оніщук (призначений за квотою НУНС) запропонував підтримати лише те, що є беззаперечно позитивним. І навіть вислів регіонала Вадима Колесниченка «Давні казали: якщо не знаєш, з чого почати, почни спочатку» теж можна інтерпретувати як побажання ще попрацювати над нормотворчим документом. Заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко підсумував дискусію: «Не варто ухвалювати законопроект про судоустрій і статус суддів половиною складу парламенту, половиною судової системи і за відсутності його підтримки в суспільстві».