НЕ ФІЗКУЛЬТУРА ВИННА,
А ЇЇ ВІДСУТНІСТЬ
Трагічні події, що забрали життя кількох школярів на уроках фізкультури, змушують серйозно замислитись про здоров’я наших дітей. Яка тут може бути альтернатива? Не пускати на уроки фізкультури? Чи скасувати їх?
Із цими запитаннями я звернувся до заслуженого лікаря України, президента асоціації «Рух за здоровий спосіб життя», заслуженого працівника фізичної культури і спорту, заступника директора Українського центру спортивної медицини Володимира Ничипорука.
— За радянських часів інформація про стан здоров’я і медицини не була такою широкодоступною громадськості, подібне траплялося, але надто рідко. Такі випадки не афішували у пресі, їх розбирали за закритими дверима. Як спеціаліст зі стажем, можу заявити, що такої кількості смертних випадків однозначно не було. Населення було здоровішим, довгожителів було більше, і середня тривалість життя була вищою.
— Проте медицина була не на такому високому технічному рівні, як нині?
— У тому-то й парадокс. На жаль, кількість сучасно оснащених медичних клінік, та й то у великих містах, істотно не впливає на стан здоров’я населення. На здоров’я впливає такий чинник, як обізнаність населення. Наскільки люди розбираються у питаннях гігієни харчування, особистої гігієни, фізичної культури і наскільки вони застосовують ці знання у повсякденному житті й житті своєї родини.
Згадайте, яким популярним був у школярів туризм. А зараз місцевий «похідний» туризм практично зник. Були популярними клуби любителів бігу, моржування, східних оздоровчих систем — люди прагнули психофізичної досконалості. Нині нічого цього, на жаль, немає.
— Незважаючи на те, що на уроки фізкультури у школі відводиться обмаль часу, говорять про надмірні навантаження. Але ж фізкультура потрібна?
— Фундамент майбутнього здоров’я і довголіття людини закладається в дитинстві. Якщо дитина отримує дозовані навантаження, це сприяє правильному формуванню її внутрішніх органів і систем, скелета. Дитина ніби накопичує запас, який їй знадобиться у зрілому віці, коли важливо буде навчитися долати стреси, боротися з перевантаженнями, вміти розслаблятися, відновлюватися. До речі, не дозовані фізичні навантаження, а невміння знімати психологічні та емоційні перевантаження найчастіше призводять до трагедій.
На жаль, дітей у нас з дитинства привчають до фізичної пасивності. У результаті маємо нездорове покоління. Якось я підрахував час рухової активності за добу, який припадає на середнього городянина, виходить півтори, щонайбільше дві години. Та і яка це активність? Встав із-за столу, вийшов у коридор, пройшовся до іншого кабінету... Якщо така ситуація зберігатиметься й надалі, то здорових людей незабаром заноситимуть до Червоної книги.
— Виходить, вирішення проблеми здоров’я нації криється у масовій фізкультурі й спорті?
— Не зовсім так. Навіть якщо ми зараз відкриємо всілякі секції й зробимо їх загальнодоступними, стан здоров’я це не поліпшить. Тому що серед дітей чимало ослаблених, і великі фізичні навантаження для них небезпечні. Займатися з такими дітьми мають не вчителі фізкультури і тренери, а спеціалісти з лікувальної фізкультури, які лише згодом можуть вивести їх на рівень, що дає змогу відвідувати спортивні секції.
— Але де знайти таких спеціалістів?
— Вони є. Це — фахівці з лікувальної фізкультури і лікарського контролю, їх зараз називають спортивними лікарями. Такий спеціаліст повинен бути, принаймні за штатом, у кожній районній поліклініці або лікарні. Інша річ, що через нерозуміння важливості проблеми останнім часом ставки таких фахівців скорочували як «не потрібні».
— Спеціалісти можуть бути і найвищого рівня, але хто звертатиметься до них?
— У цьому проблема. У держави має бути щонайменше один спеціалізований телевізійний канал, де б транслювали передачі про оздоровчу фізкультуру і, звичайно, хоча б одне солідне фізкультурне видання.
Нині чимало говорять про коротку тривалість життя, високу захворюваність, слабке молоде покоління. Та якщо держава хоче змін і занепокоєна здоров’ям нації, вона мусить переглянути свою політику щодо пропаганди здорового способу життя. До речі, свого часу у Києві був унікальний НДІ медичних проблем фізичної культури з кабінетом виробничої гімнастики, що видавав методичні розробки із різних її напрямів. Тепер немає ні того, ні іншого. Відсутня і організація, яка б займалася науково-медичним обґрунтуванням фізичної культури, санології, валеології, виробляла б чітку стратегію, вивчала, прогнозувала і, природно, розробляла практичні рекомендації. Без цього розмови про здоров’я нації залишаться порожніми балачками.