ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА

УКРАЇНА ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ПІДПИСАЛИ СПІЛЬНУ ДЕКЛАРАЦІЮ ЩОДО МОДЕРНІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ГТС. У РОСІЇ ЗНОВУ НЕЗАДОВОЛЕНІ

Зимові перипетії навколо постачання російського газу в Україну та до держав Євросоюзу цього тижня отримали своє продовження. Причому схоже на те, що держави Старого світу після новорічних «дрижаків» і подальших перевірок — хто ж у цьому був винен — не бачать особливої надійності саме в Російській Федерації. Принаймні, проведена у понеділок, 23 березня, в Брюсселі Міжнародна інвестиційна конференція з модернізації української газотранспортної системи дає можливість сподіватися: Європа остаточно стала на бік нашої держави у цьому питанні.
Таке припущення можна було б зробити, навіть якби згадана конференція завершилася лише підписанням Спільної декларації України та Євросоюзу щодо модернізації вітчизняної газотранспортної системи. Адже, по суті, це — перший серйозний крок з боку ЄС, котрий свідчить: міжнародна спільнота почала реально перейматися проблемами (нинішніми і головне потенційними) далеко не юної ГТС.
Однак ефект підсилився (причому підсилився неабияк) після того, як російська делегація (передовсім представники «Газпрому») на знак протесту проти підписання такого документа залишила конференцію. Це при тому, що раніше росіяни фактично самі напросилися до Брюсселя разом із керівництвом України.
Річ у тім, що «газпромівці» поїхали на конференцію з єдиною метою: переконати керівництво Євросоюзу та представників інвестиційних структур не підписувати з нашою державою згаданої Спільної декларації. Судячи з розповідей очевидців, поведінка представників «Газпрому» попервах була саме такою, що вони були впевнені у своїх силах.
На перший погляд, аргументи російської сторони видаються слушними. Тамтешнє міністерство енергетики вважає, що українська газотранспортна система тісно пов'язана з російською. Мовляв, будували їх водночас і як одне ціле ще за часів Радянського Союзу. Тож коли мова заходить про будь-яку модернізацію, потрібно, щоб переговори велися із залученням кінцевих споживачів (тобто країн ЄС), транзитерів (себто України) і держави, звідки природний газ постачається (тобто Російської Федерації).
Утім, якщо росіяни сповідують саме таку формулу, тоді незрозуміло, чому вони, відчувши неминучість підписання документа між ЄС і Україною, влаштували демарш? Чи не доречніше було б, скажімо, приєднатися до підписання, як, до речі, запропонувала їм (щоправда, заочно) Прем'єр-міністр нашої держави Юлія Тимошенко?
Насправді в Росії більшість чиновників на чолі з прем'єр-міністром Володимиром Путіним бачать майбутнє української газотранспортної системи інакше. Ніякої модернізації ГТС бути не може, якщо система не належатиме... Російській Федерації. Власне, більшість останніх газових конфліктів, котрі нерідко межують з відвертим шантажем, велися саме з цією метою — змусити Україну «здати» свою газотранспортну систему. Нерішучі й важкі на підйом європейці досі або стояли осторонь цих українсько-російських конфліктів, або навіть (як у питанні газотранспортного консорціуму, що так і не відбувся) підігрували російській стороні. І от такий поворот.
Варто наголосити, що Росія досі діяла, що називається, на багатьох напрямах. Скажімо, активна пропаганда альтернативних газопроводів «Північний потік» і «Південний потік» також вимагала неабияких зусиль. Усе було спрямоване на популяризацію згаданих проектів. Більше того, навіть тепер, коли Спільна декларація між Євросоюзом і Україною підписана, Володимир Путін недвозначно натякнув: «Нині Росія закуповує в Європі газотранспортне обладнання на 26 мільярдів доларів. Якщо інтереси Росії ігноруватимуть, ми також будемо змушені розпочати перегляд принципів наших відносин із партнерами».
Відвертий шантаж! Інакше цю заяву не назвеш. Адже виходить, що Путін надіслав європейському бізнесові сигнал: або ви вплинете на свої уряди та єврокомісарів, котрі віддають перевагу реконструкції української ГТС перед «потоками», або втратите ринки збуту. Вочевидь, цей шантаж не останній.
Власне, тепер російські можновладці активізувалися на усіх фронтах. Фактично проморгавши нинішнє енергетичне зближення Євросоюзу та України, керівництво РФ, окрім згадуваного сигналу європейським бізнесменам, почало чергову кампанію із зомбування тих, хто не надто розуміється на цій темі, але охоче вірить будь-яким словам російського прем'єра. Йдеться про необґрунтовану заяву Путіна, мовляв, Європейський Союз має намір під прикриттям світової фінансової кризи прибрати до рук газотранспортну систему України. Ніби з відомої російської казки про злодія, який полюбляв волати: «Тримайте злодія!».
Російський уряд поширює низку заяв, котрі безпосередньо стосуватимуться й України. Наприклад, наступного дня після підписання Спільної декларації світ облетіло повідомлення міністерства енергетики Російської Федерації. У ньому, зокрема, йдеться про те, що наші північні сусіди допускають перегляд контрактів з Україною на постачання і транзит (!) природного газу у разі, якщо російські інтереси не будуть враховані під час модернізації вітчизняної ГТС.
Про те, що Росія має на увазі під поняттям своїх національних інтересів, також відомо. Вочевидь, найвлучніше на цю заяву відреагувала Юлія Тимошенко, порівнявши нинішні домовленості з футбольним матчем Кубка УЄФА «Шахтар» (Донецьк) — ЦСКА (Москва). Мовляв, перемогу «Шахтаря» не варто розцінювати як зраду національних інтересів Росії.
Важко сказати, як ця ситуація вплине на стосунки Юлії Тимошенко з російським керівництвом. Поки відомо, що квітневу зустріч українського та російського урядових керманичів перенесено на невизначений термін. Зрештою, у січні саме Юлія Володимирівна домовлялася про газові поставки і транзит «блакитного палива» до Європи. Саме на Юлію Тимошенко тоді впав гнів Президента Віктора Ющенка, коли глава держави ознайомився з українсько-російськими домовленостями.
Тепер українські Президент і Прем'єр-міністр діють нібито в унісон. Європейські чиновники навіть не минули нагоди відзначити цей факт. Наприклад, єврокомісар Ферреро-Вальднер (одна з підписанток Спільної декларації) ще до цього історичного моменту зазначала: «Мені приємно, що тут разом братимуть участь Президент Віктор Ющенко і прем'єр Юлія Тимошенко. Це — яскравий сигнал їхньої єдності». Що поробиш, таких «яскравих сигналів» українські керманичі дарують як європейцям, так і своїм співвітчизникам не надто часто...
Та менше з тим. Повернімось до потенційних «погроз» російської сторони переглянути газові домовленості. У повідомленні міністерства енергетики РФ йдеться: «Реалізація двостороннього підходу без урахування інтересів країн-постачальників призведе до ризиків функціонування сформованої системи торгівлі газом на основі довгострокових контрактів на постачання і транзит газу, оскільки викличе необхідність їхнього масового перегляду».
Фактично це ще один приклад шантажу. Оскільки європейці, котрі цієї зими померзли, явно не вітатимуть «масові перегляди контрактів». До речі, треба уточнити, про які контракти йдеться. Чи лише про українсько-російські (в тому числі транзитні), чи й про ті, що підписувалися з РФ багатьма європейськими державами на постачання «блакитного палива»?
Навіть увесь перелічений масив шантажу й негатива можна компенсувати, по-справжньому переконавши європейських партнерів у своїй надійності. Частково це Україні вдалося зробити. Та й є певні фінансові переваги у модернізації нашої газотранспортної системи. Скажімо, Юлія Тимошенко, рекламуючи українську «трубу», зокрема, заявила: «Сьогодні багато говорять про альтернативні шляхи постачання газу в обхід України. Але будівництво нових газопроводів — це десятки й десятки мільярдів доларів. А якщо в українську ГТС вкласти 5,5 мільярда доларів, то це збільшить її пропускну здатність на 60 мільярдів кубометрів. Я хочу, щоб хтось мені назвав ще хоча б один більш ефективний з економічної точки зору проект. Саме з економічної, а не політичної точки зору»,— наголосивши на останніх словах.
Зрозуміло, що «газпромівці» не поділяють позиції, що модернізацію української ГТС можна провести за таку відносно невелику суму. Приміром, представник російського монополіста Валерій Голубєв, котрий спершу був присутній на конференції у Брюсселі, а потім разом із колегами демонстративно її залишив, називає цифру в 30–35 мільярдів. Мовляв, українська газотранспортна система надто застаріла і потребує капітальнішого ремонту. Проте європейські фахівці уже мали справу з нашою «трубою». Якщо її й не вивчили досконало, то принаймні уявлення про неї мають непогане. Отже, у реалізацію нинішньої Спільної декларації, вочевидь, вірять не менше за українців.

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте:

НА РОСІЮ СПОДІВАЙСЯ, А САМ НЕ ЗІВАЙ