А СУДДІ ХТО?
Право на справедливий суд є неможливим без фахових, високоморальних служителів Феміди. Як їх обрати серед загалу, що виявив бажання одягти суддівську мантію? Чи висунули всебічні вимоги до них автори нового об'єднаного законопроекту «Про судоустрій та статус суддів», запропонованого на друге читання?
ВЕРШИТЕЛІВ ЛЮДСЬКИХ ДОЛЬ ОБДІЛИЛИ ДЕРЖАВНИМ СТАНДАРТОМ ЗНАНЬ
Непрозорий процес Диплом юриста в Україні видають 288 вищих юридичних навчальних закладів. Як зазначає ректор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого Василь Тацій, це майже стільки, як в усіх країнах Європи разом узятих. У Німеччині таких вишів 46, в Австрії 14. А 1991-го року в нашій країні їх було лише п'ять. Випускники всіх цих закладів, згідно зі ст. 7 чинного Закону України «Про статус суддів», мають право претендувати на посаду судді. Зокрема, й ті, хто здобував освіту у Львівській зооветеринарній академії, адже там теж є юридичний факультет.
Як убезпечити суспільство від некомпетентних служителів Феміди? Який шлях до професії має пройти особа, котра має диплом юриста? Це визначено в законопроекті «Про судоустрій і статус суддів», який піддали детальному аналізу на семінарі, організованому Радою Європи, Європейською комісією та Агенцією США з міжнародного розвитку. Інтерес до цього питання з боку таких поважних міжнародних інституцій є невипадковим, адже тільки суддям надано право ухвалювати рішення іменем України.
Здійснення судової реформи (а принципи добору служителів Феміди є її складовою) мають бути науково обґрунтованими. Визнаючи цей критерій, керівники Академії правових наук України, починаючи з 2006-го року, організували декілька досліджень. Передусім вони стосувалися саме законодавчого регулювання процесів добору, перевірки, спеціальної підготовки, визначення професійної кваліфікації, конкурсного відбору і рекомендування кандидатів на посаду судді.
Науковці виокремили чотири основних висновки. Багато норм об'єднаного законопроекту хибують на недостатню наукову обґрунтованість. У процесі визначення кандидатів на посаду судді участь судів та органів суддівського самоврядування передбачена недостатньо. До слова, це часто мотивують можливістю зловживання корпоративними взаєминами. Однак на цьому тлі показовим є виступ Президента України на останньому з'їзді суддів. Глава держави наголосив, що служителі Феміди є відповідальними за добір, перевірку і навіть покарання колег по цеху.
Пропонований процес добору кандидатів на посаду суддів (як і теперішній) є непрозорим від самого початку. Наприклад, людина виявила бажання обійняти цю посаду, написала заяву, визначається її кваліфікація. Чи знають про це місцеві органи влади, громадськість, населення? Запитання риторичне. У країнах розвинутої демократії вже на цьому етапі відповідна інформація оприлюднюється в пресі. І ще: в законопроектах багато суперечностей — в одній нормі зазначено одне, а буквально через кілька статей — протилежне.
Зникла згадка про Академію Окремо варто сказати про спеціальне навчання. В об'єднаному проекті йдеться про те, що воно має відбуватися у вузах ІV рівня акредитації. Однак законодавець не визначив, чи така підготовка є складовою основного курсу, чи здійснюватиметься у формі післядипломної підготовки. Якщо дотримуватися логіки авторів документа, то вже тоді, коли особу приймають на навчання до спеціалізованого навчального закладу, передбачається, що вона буде суддею. Однак практика свідчить, що навіть випускники саме таких вузів (Харківської та Одеської академій) не стають суддями і навіть не виявляють такого бажання, а держава має вкладати кошти в їхню підготовку. Ніде також не обумовлено, які знання слід давати цим людям. Законотворці забули про те, що в Україні є закон про вищу освіту, а згідно з ним для фахівців кожної спеціалізованої діяльності має бути визначений державний стандарт знань.
Запропонована формула — спочатку держава навчить слухачів суддівської професії, а потім вибиратиме з-поміж них суддів — видається хибною з багатьох причин. Невідомо, чи складе такий кандидат кваліфікаційний іспит, пройде співбесіду, чи одержить рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. До суддівської посади готуватимуть осіб, які, імовірно, ніколи суддями не стануть (через стан здоров'я, особисті та моральні риси, неготовність здійснювати правосуддя).
Професійна підготовка суддів та підвищення їхньої кваліфікації в країнах Європи відбувається тільки в державних навчальних закладах, адже це є справою суспільно важливою. Однак у згаданому законопроекті не зазначено, що спеціалізований юридичний навчальний заклад ІV рівня акредитації має бути державним. А в ст. 172 (засади фінансування судів) цього законопроекту йдеться про те, що Державна судова адміністрація здійснює фінансування судів та спеціалізованих юридичних вищих навчальних закладів четвертого рівня акредитації. Отже, допускається фінансування з держбюджету недержавних юридичних вишів.
У другому читанні в об'єднаному законопроекті зникла згадка про Академію суддів України — інституцію, яка від імені держави повинна відповідати за навчання і підготовку кандидатів на посаду судді. Така доля спіткала і функцію підвищення кваліфікації, хоча за нашого суперечливого законодавства, яке постійно змінюється, потреба в ній є нагальною. Нині українські служителі Феміди стоять у черзі, щоб приїхати до Академії суддів України, аби послухати там лекції.
Ще раз про тестування Без спеціалізованої підготовки стати суддею неможливо у будь-якій країні. В Україні навіть випускники класичних юридичних вузів не мають практичних навичок. У них є безліч запитань, починаючи з такого: «Чи повинен я казати «добрий день», увійшовши до залу засідання?». Не вчать у юридичних вузах і того, як писати судові рішення. Немає в цих закладах такого важливого предмета, як суддівська етика. Ці та інші прогалини в знаннях слухачів ліквідовували викладачі Академії суддів України.
До слова, питання підготовки суддів уже кілька років є пріоритетним напрямом діяльності Ради Європи як охоронця прав і свобод. Ця інституція активно підтримує створення спеціалізованих закладів освіти у постсоціалістичних країнах, тому що належна професійна підготовка служителів Феміди сприяє незалежності судової гілки влади.
На користь спеціалізованої підготовки суддів свідчать і результати анонімного тестування, влаштованого влітку в Донецьку під час семінару для осіб, що перебувають у кадровому резерві на заміщення посади служителя Феміди. Серед 26 чоловік, які на нього погодилися, були ті, хто займається адвокатською практикою, консультанти судів, слідчі, працівники територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області. Успішними результатами тестування були лише в трьох з них. Найскладнішими виявилися запитання, що стосувалися Європейської конвенції з прав людини, рішень страсбурзького суду, а також кримінального процесу, трудового та земельного права. Нині в Академії суддів складено 780 таких тестових завдань.
Ще однією вадою зазначеного законопроекту є брак концепції кадрової політики. Життя підказує, що необхідно запровадити таку посаду, як «кандидат на посаду судді». Тоді молоді фахівці в галузі права, які виконуватимуть роботу помічника судді, зможуть перейняти досвід у наставників, пройдуть апробацію (рівень їхньої кваліфікації та моральні риси бачитимуть і служителі Феміди, і ті, хто звертається до суду по захист своїх прав). Таким є досвід західноєвропейських країн, зокрема Австрії, де особа, яка хоче стати суддею, має пройти стажування під керівництвом трьох суддів-наставників й отримати відповідну фахову підготовку в спеціалізованому навчальному закладі.
Значна частина української юридичної еліти висловилася проти того, щоб законопроект «Про судоустрій та статус суддів» був підтриманий у нинішній редакції, оскільки знайшла в ньому, крім згаданих вище, чимало інших недоліків.