Український кінологічний підрозділ у складі миротворчого контингенту в Косові, де постійно перебувало 25 «кудлатих міліціонерів», майже десять літ відпрацював без зауважень з боку ООН. Практично відразу після того, як наших правоохоронців звідтіля вивели, він отримав запрошення від ОБСЄ продовжити таку працю там постійно.
Відмовитись від цієї пропозиції було б прикро для нашої країни: вона може втратити здобутий у Косові авторитет і можливості для подальшого розвитку вітчизняної службової кінології. Адже в цьому разі кращий учитель — це бойова практика з її напруженням та екстремальними умовами.
Проте є кілька обставин, які не дають прийняти цю пропозицію. Адже нині ця місія переходить під управління Організації безпеки і співробітництва в Європі. Тож Україна, якщо й надалі бажає утримувати у Косові цей підрозділ, має те зробити власним коштом. А під егідою ООН той самий кінологічний загін під умовною назвою К-9 перебував на повному «пансіоні» Організації Об'єднаних Націй.
Приміром, зарплата правоохоронця, що працює із собакою, за тамтешніми стандартами, не повинна бути нижчою, ніж 100 євро на добу, не кажучи про харчування, лікування, проживання людей та їхніх чотирилапих помічників. Для України, тим більше за нинішньої складної економічної ситуації, такий тягар поки непосильний.
Виходить, що наша держава не відмовляється від участі у миротворчих операціях, але бюджетний кошторис таких заходів куценький, тому вся надія на міжнародне співтовариство, яке не тільки оцінить професіоналізм українських вояків, правоохоронців чи інших фахівців, а й запросить їх до співучасті у якомусь проекті з урегулювання кризових ситуацій. Звичайно, візьме на себе чи не весь тягар забезпечення їхньої повноцінної діяльності до найдрібніших деталей.
Цієї проблеми торкнувся колишній командир кінологічного підрозділу української міліції в Косові полковник Володимир Заросило, котрий працює начальником кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС.
— За півроку лише на їжу для собак ми витратили 10 тисяч євро,— розповідає він. При цьому Україна нібито собачі харчі придбавала власним коштом, але ООН одразу це компенсувала. Нині там інша ситуація. У Косові, яке не так давно проголосило незалежність, почав діяти власний поліцейський кінологічний підрозділ. Він, до речі, був організований не без допомоги українських колег, які разом із його співробітниками ще у 2005 році спільно патрулювали поблизу аеропорту Приштіни. Але основну підготовку ці люди проходили у Великій Британії. Це прикро для нас, бо Україна могла б організувати такий тренінг і навчання на своїй території, причому міліцейське відомство та держава могли заробити не лише «свіжу копійку», а й чималий іміджевий бонус на майбутнє.
Ви здивуєтеся, але серед чинників, котрі завадили і заважають укоріненню подібного інструмента міждержавної співпраці, є мовний бар'єр! От у свою каденцію керівником К-9,— продовжує полковник,— я намагався залучити підлеглих до занять англійською, але почасти чув від них таке: «А копати вам нічого не треба? Ми краще візьмемося за заступи, ніж за підручники!». Себто більшість наших висококласних кінологів-практиків, котрих реально запрошували на роботу як консультантів (приміром, така пропозиція була від Швеції — країни, що бере участь у миротворчих операціях з 1964-го), не просто досконало не знають інших мов, а й елементарно не бажають цього робити. Це при тому, що ми прагнемо до євроінтеграції, що Євро-2012, так би мовити, «на носі».
Досвід — унікальна річ, яка дає право не лише пишатися ним, а й добре заробляти. Якби у будь-якій іншій країні ЄС були фахівці з поліцейської кінології із таким же рівнем ентузіазму, сумлінності, відданості своїй справі, досвідом роботи, як українські, то там донині створили б міжнародний центр підготовки. Скажімо, у Косові відбувалися змагання між місцевими кінологами з британською школою підготовки, американськими, французькими, німецькими колегами і українськими міліціонерами. Звісно, що перемагали наші, причому зі значним випередженням від найближчих конкурентів. Зважте, що у Косово чимало службових собак з України приїздили не тільки загартувати свій «нюх», а й... відгодуватися, бо ще не так багато у нас є міліцейських підрозділів, спроможних якісно забезпечити повний комплекс підготовки, що є в кінологічній галузі розвинутих держав.
Щодо нашого досвіду, то він неоціненний, його треба вивчати, аби надалі фахівці МВС могли ним скористатися. Та й із виведенням К-9 із Косова в українських «тузиків» із міліцейською пропискою аж ніяк не зникли шанси укотре продемонструвати світові свої неабиякі службові кондиції. Адже на нашій планеті є чимало «гарячих точок» і необхідності у миротворчих місіях, зокрема із суто поліцейськими завданнями, вдосталь. Україні потрібно проводити активну політику в цьому напрямі. Це могла б бути робота на Африканському континенті, Гаїті. Неподалік є цікавий майданчик для подальшого розвитку вітчизняного миротворчого досвіду — це Грузія, точніше дві її території — Абхазія і Південна Осетія, котрі не зовсім мирним шляхом визначилися із власною державністю. Хоча в цьому питанні останнє слово, звичайно, за дипломатами.