В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ
24 БЕРЕЗНЯ— ДЕНЬ БОРОТЬБИ
ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМ
НА ТУБЕРКУЛЬОЗ Найдавніша
хвороба людства
Туберкульоз є однією з найдавніших хвороб. Учені-дослідники схиляються до думки, що він виник тоді, коли люди жили родами і племенами, тобто за первіснообщинного ладу. Стародавні китайці детально описали перебіг цієї хвороби ще до того, як про неї довідалися в Європі. А в письмових документах Єгипту, Вавилону, Індії (1500–2000 р. до н. е.) є чіткі описи симптомів кісткового і легеневого туберкульозу. Найдавніша знахідка, що свідчить про поширення туберкульозу в Європі, належить відомому вченому Бартельсу, який у 1904-му під час обстеження знайденого кістяка людини, котра жила у кам’яному віці, встановив туберкульозне ураження грудних хребців із утворенням горба. А на стінах єгипетських гробниць зображено фігурки людей зі змінами, характерними для туберкульозу хребта і кульшового суглоба.
Пандемія туберкульозу охоплювала цілі країни і континенти. У літописах він згадується як невиліковна хвороба: «злі сухоти», «хвороба сухотна», «легенева чахотка».
Упродовж тисячоліть туберкульоз викосив, загнавши в могили, сотні мільйонів людей — дорослих і дітей. Починаючи від часів первіснообщинного ладу й до кінця ХІХ ст. ні лікарям, ні населенню не були відомі ані збудник туберкульозу, ані шляхи зараження цією недугою, не було ефективних методів лікування.
— Попри те, що людство навчилося ефективно боротися з туберкульозом, він і досі йому загрожує, — вважає заступник директора Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Яновського, доктор медичних наук, професор Василь Мельник.— Його не ліквідовано в жодній державі світу. Більше того, щороку у світі на туберкульоз хворіють 9–10 млн осіб, особливо в країнах, що розвиваються. Загальна кількість хворих сягає 50–60 млн осіб. Зважаючи на гостроту проблеми, Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила туберкульоз глобальною проблемою. Експерти ВООЗ дійшли висновку, що коли система боротьби з туберкульозом у світі не буде поліпшена, то у 2020 році на Землі житиме понад мільярд інфікованих, а 200 млн мільйонів занедужають на туберкульоз і близько 40 млн помруть. З кожним роком у світі помирає дедалі більше людей від цього захворювання. У 16 із 61 країни Європейського регіону ситуація із туберкульозом є критичною. Найбільше він дошкуляє Росії, Румунії, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Молдові, Азербайджану, Туркменістану, Вірменії, у яких життєвий рівень населення, медичної допомоги залишається на низькому рівні.
А ось у Німеччині, Великій Британії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Австрії, Данії, Італії, Греції, Люксембурзі, Словенії, Словаччині та інших країнах Європи, де соціально-економічна ситуація значно краща, цією хворобою уражено значно менше людей.
Паличка Коха «атакує» українців Найбільше туберкульоз дошкуляє громадянам держав, де низький життєвий рівень. Ситуація із захворюваністю на сухоти в нашій державі почала загострюватися на початку 90-х років минулого століття, коли більшість українців опинилося за межею бідності. В 1993-му відбувся з’їзд фтизіатрів і пульмонологів України, учасники якого застерігали урядовців, що ситуація вийде з-під контролю. Так воно і сталося: у 1995 році в Україні почалась пандемія. Відтоді спинити її не вдалося. Щоправда, останнім часом пощастило дещо стабілізувати рівень поширення палички Коха: якщо у 2005-му рівень захворюваності становив 84,1 на 100 тис. населення, а смертність 25,3, то минулого — 79,8 і 22,6 відповідно. Проте ситуація продовжує лишатися напруженою. Адже за останні 11 років захворюваність зросла у 1,7 раза, а смертність — у півтора. На обліку в протитуберкульозних закладах майже 500 тисяч людей. Але незалежні експерти кажуть, що кількість уражених паличкою Коха може перевищувати мільйон, оскільки не всі хворі звертаються по допомогу. Не потрапляють до медичної статистики особи без певного місця проживання, нелегальні мігранти тощо. Відсутність єдиного реєстру недужих теж не сприяє достовірному обліку.
З-поміж тих, хто вперше захворів на туберкульоз у 2007 році, 13,9 відсотка становлять робітники, 3,6 — службовці, половина з яких є медичними працівниками, 4% — учні та студенти. 51 відсоток хворих — це особи працездатного віку, котрі з різних причин не працюють, 13,3 відсотка — пенсіонери. 67 відсотків хворих — це люди, які належать до так званих незахищених верств населення.
Прогнози на майбутнє, зроблені ще без урахування впливу теперішньої кризи, невтішні: на думку фахівців Національного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Яновського, якщо соціально-економічна ситуація в державі найближчим часом не поліпшиться і рівень життя українців залишатиметься таким же, то захворюваність на туберкульоз може зрости удвічі, а смертність — в 2,5 раза.
— В Україні ухвалено Закон «Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках». Визначено стратегічні напрями боротьби з цією недугою,— говорить Василь Мельник.— У суспільстві, насамперед серед медиків, були великі сподівання на те, що згадана програма дасть відчутні результати. Проте чимало її положень реалізуються абияк чи взагалі не виконуються. Причина відома: гостро бракує коштів.
Характерно, що столична влада не виділила жодної копійки, в той час як стверджувала, що бюджет Києва зріс уп’ятеро. Це при тому, що в столиці смертність, спричинена туберкульозом, зросла майже на 25 відсотків.
За словами міністра охорони здоров’я Василя Князевича, більшість протитуберкульозних закладів не відповідають санітарним вимогам, у типових приміщеннях розміщено лише 84 таких заклади, що становить менш ніж 18 відсотків їхньої загальної кількості.
Проте несправедливо стверджувати, що держава усунулась від вирішення зазначеної проблеми.
— Проведення протитуберкульозних заходів покладено на всі владні структури, наукові й лікувально-профілактичні заклади нашої держави,— продовжує Василь Мельник.— Починаючи з 2006 року, в Україні впроваджується рекомендована ВООЗ стратегія контрольованого короткострокового лікування хворих на туберкульоз, яка визнана в багатьох державах світу як ефективна.
Уперше за останні десять років удалося стабілізувати рівні захворюваності й смертності від туберкульозу. Проте особливості епідемії вимагають від нас удосконалення організації надання населенню медичної допомоги. Зокрема, першим кроком у цьому напрямі має стати створення Національної референт-лабораторії МОЗ, а також мережі лабораторій з мікробіологічної діагностики туберкульозу. Наявність референт-лабораторії дасть можливість створити систему контролю якості, забезпечить стандартизовану діагностику, дозволить отримувати достовірні лабораторні дані, на яких ґрунтується лікування.
Нині у складі клініко-діагностичних лабораторій лікувально-профілактичних закладів функціонує майже дві тисячі лабораторій першого рівня, в яких виконується мікроскопія мазка мокротиння, що не відповідає міжнародним стандартам. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, у закладах загально-лікувальної мережі (на базі клініко-діагностичних лабораторій) необхідно створити мікроскопічні пункти з розрахунку один пункт на 50–100 тис. населення. Це означає, що маємо відкрити додатково 500–600 мікроскопічних пунктів.
Ще одним кроком на шляху боротьби з епідемією повинна стати оптимізація структури протитуберкульозної служби. Для цього потрібно реорганізувати організаційно-методичні відділи протитуберкульозних диспансерів у інформаційно-методичні центри, поклавши на них функції моніторингу і оцінки складу й динаміки контингенту диспансерного спостереження, аналізу ефективності лікування.
Для забезпечення ефективного і контрольованого лікування хворих на туберкульоз у районних лікарнях, поліклініках, а також у протитуберкульозних диспансерах потрібно створити ДОТ-кабінети.
— На мою думку,— продовжує Василь Мельник,— доцільно розглянути найближчим часом питання про створення так званих туберкульозних хоспісів для тривалої ізоляції й паліативного лікування хворих-мікобактеріовиділювачів, що страждають на невиліковні форми туберкульозу і потребують соціального захисту.
Ще одним протиепідемічним заходом могло б стати створення відділень чи загалом окремих закладів примусового лікування хворих, які ухиляються від лікування, тим самим поширюючи паличку Коха. Це повинні бути заклади закритого типу, з охороною та відповідним устаткуванням. Звісно, для того, щоб подібним чином госпіталізувати хворого, потрібні правові підстави. Тому підготовлено і відправлено для погодження з іншими міністерствами і відомствами проект постанови Кабінету Міністрів «Про посилення боротьби із захворюваннями на туберкульоз». Переконаний: ситуацію в Україні можна не лише стабілізувати, а й значно поліпшити. Для цього держава повинна проводити ефективнішу політику, спрямовану на подолання пандемії туберкульозу.