РЕАЛЬНІСТЬ, ЗАБАРВЛЕНА СПРИЙНЯТТЯМ
«Сьогодні ми є свідками відкриття не лише нової виставки, а й нових імен, творчих манер. Таке нині трапляється вкрай рідко. Хоч і багато митців виставляють свої твори в музеях та галереях Києва, однак зазвичай спостерігаємо переміщення тих самих авторів з одного культурного закладу до іншого. Тому так приємно бачити роботи, в яких пульсує пошук себе в цьому світі. В них також є діалог способів світовідчуття авторів». Цими словами відомий київський мистецтвознавець Ольга Лагутенко відкрила виставку «Абсентна реальність» у Фонді сприяння розвитку мистецтва.
Реальність абсенту — це дійсність, пропущена крізь призму певного індивідуального сприйняття, це полотна художника Вадима Шаманова і фотомінімалізм Олександра Шимбаровського. «Абсентна реальність» — це абстракціонізм в експресивних, емоційних, яскравих... — словом, у його справжніх фото- і образотворчих проявах.
Живопис Вадима Шаманова — це емоції, виражені через шосте чуття автора, палітру фарб, геометрію, образи, уяву, музику... До речі, живопис для художника почався саме з музики. Вадим здобув вищу музичну освіту по класу гітари і якийсь час присвятив концертній діяльності. Згодом навчався в художній студії при Національній спілці художників України. Брав майстер-класи у найкращих художників, був учасником дизайнерських проектів, а в 2003 році презентував свою першу персональну виставку в галереї «Кроки назустріч». Починаючи з 2007-го, бере участь у групових виставках Національної спілки художників. Роботи Вадима Шаманова знаходяться у приватних колекціях України та Росії.
Уже згадана Ольга Лагутенко так писала про творчий стиль художника: «Волелюбне повітря свободи асоціацій огортає його роботи. І навіть у тих композиціях, де є режисерський натяк на розгадку — залишається таємниця...» Справді, тільки незбагненний внутрішній голос живописця міг підказати йому ті непередбачувані поєднання кольорів, ліній, форм, які утворили полотна «Без назви», «Динамічне сяяння», «Талісман», «Композиція», «Діалог за хвилину до створення Венери», «Фіолетово-чорне»... Ці типово абстракціоністські твори в кожного, хто їх подивиться, викличуть, звісно, індивідуальні враження й асоціації.
Роботи другого учасника виставки «Абсентна реальність» — фотохудожника Олександра Шимбаровського, як на мене, більш демократичні, проте також не такі прості, як може видатись на перший погляд. У них емоції передано через колір, лінії, несподіваний ракурс, об’єми, архітектуру Києва — раптово-несподіваного, статичного, готичного міста-сангвініка. І хоч зображено ніби знайомі будівлі (фасади, вікна), арки, та за допомогою певних художніх засобів — колористичних, ритмічних тощо — фотографії Олександра Шимбаровського весь час спонукають вгадувати, а що ж то перед нами і в якому районі міста цей «об’єкт» знаходиться.
— Як бачите, практично ніде не зображені люди, лише сліди їхньої діяльності,— коментує автор власні твори. Діалог глядача з роботами має полягати в тому, що він споглядає самотність. Зазвичай людина — егоїстична, і в кадрі шукає людей та якогось психологічного конфлікту. Але тут всього цього принципово немає. Краса — в іншому, насамперед усередині зображуваного. Ці фотографії виконані спрощено, за принципом мінімалізму. Нас навчають академічної школи фотографії, та я від неї відійшов. Вивчав і західну техніку зйомки, проте не можу сказати, що вона мені стовідсотково близька. Хочу вносити в свої роботи нашу слов’янську душевність. Формую власний почерк. Упевнений що від академічного погляду відмовлюся, аби не бути стандартним і ні з ким не змагатися. Маю свої погляди і демонструватиму їх. Експоновані тут роботи — лише одна з моїх творчих концепцій (друк на полотні — техніка тільки цього проекту), у мене вже готові ще чотири, кожна не схожа на іншу. Ви побачите їх на наступних виставках.
— Олександре, а як би Ви визначили концепцію світлин цієї виставки?
— По-перше, вони не повинні дратувати, а мають бути медитативними, сугестивними. Тому підібрана така комозиція й кольорова гама.
По-друге, ці роботи не написані на якусь злободенну, популярну тематику. Працюю не в шоу-бізнесі, хочу належати до мистецтва, і для мене це теж є принциповим. Кажуть, чорного піару не буває. А я вважаю, що буває. Недарма є таке поняття — «лиха слава».
Олександр підводить мене до незвичної роботи. Вона має назву «Автопортрет» і сильно контрастує з іншими. Навіть, чесно кажучи, трохи жахає. Суворе обличчя чоловіка з бородою та вусами, довгим волоссям. Очі — в обрамленні зубів, а замість рота — велике око. Воно, виявляється, може кричати, а очі — кусатися.
«Це сюрреалістичний, підсвідомий образ, де є трошки внутрішнього «я»,— пояснює фотохудожник.— У людини завжди є два полюси — добрий і злий. Якщо хтось для всіх хороший, у тому є щось неприродне. А найчастіше в певних ситуаціях люди поводяться, як усі природні істоти, тобто себе та своїх захищають, чужих кусають. Я написав цю роботу 15 років тому після особистих внутрішніх переживань».
Нині Олександр Шимбаровський навчається на останньому курсі коледжу при Національному університеті технології та дизайну. Незабаром він стане фотохудожником дипломованим. Саме дипломованим, бо професійним є давно, а фотомистецтвом захоплюється з семирічного віку. Успадкував зацікавлення фотографією від батьків. Вони, щоправда, обрали інший фах, проте ніколи не відмовлялись від романтичного захоплення.