ЯРЕМЧАНСЬКІ ПЛАЇ ДОВБУША
Приймаючи недавно гостей, запропонував їм мандрівку в Яремче. Побачене їх захопило, особливо тепло згадують про перлини гірського краю, які справили незабутнє враження. Побували ми на знаменитому водоспаді «Пробій», оглянули корпуси туристичної бази «Гуцульщина», туркомплексу «Карпати», сувенірний ринок, милувалися чудовими краєвидами карпатських гір, відвідали багато інших пам’яток історії та культури, зокрема Камінь Довбуша. Колоритності враженням додала мандрівка художньо-меморіальним комплексом «Стежка Довбуша» завдовжки чотири кілометри.
Створене це диво природи в місцях, овіяних легендами. Маршрут розпочинається в заповідному урочищі «Дрибка», неподалік «Каменя Довбуша», біля спортивної бази «Динамо», пролягає поміж скелями і виходить на хребет Горган Запрутський. Стежка розташована на території Ямнянського лісництва. Тут ми вийшли на рекреаційну зону, обладнану малими архітектурними формами. Екологічно-пізнавальна стежка проходить місцями, де в 1738–1745 роках діяли побратими славнозвісного Олекси Довбуша. В історію галицьке опришківство увійшло яскравою сторінкою боротьби проти соціального й національного поневолення. Перша письмова згадка про опришківство датується 1529 роком. Важка праця, національний гніт змушували народні маси підніматися на боротьбу. Ім’я О. Довбуша стало поряд із відомими іменами героїв українського народу — У. Кармелюка, Л. Кобилиці.
Означена місцевість належить до Зовнішньо-Карпатської області й розміщена на правобережжі Пруту, кам’янистої гірської річки. Знайомимось з ямнянськими пісковиками, котрі звужують долину і зумовлюють круті схили. Тут відкривається мальовничий ландшафт на глибокий каньйон Пруту та присілок Ямна. Нас оточив густий змішаний ліс. Спостерігаємо буково-ялицево-смерекові фітоценози. Основні лісоутворюючі породи — бук лісовий, ялина звичайна, ялиця біла, кілька деревостанів граба звичайного. Це верхня межа ареалу граба — 500 м над рівнем моря. Чималий інтерес викликає реліктова сосна — найдавніша з усіх видів, чутливий індикатор чистоти повітря. Надибуємо кущі малини, ожини, є тут багато чорниці.
Трасою зустрічались нам дятел строкатий, жовна, сойка, шишкар сосновий, рябчик. Нас інформували, що із ссавців зустрічається козуля європейська, кабан, лисиця, борсук, тхір. Гризуни представлені зайцем-русаком, білкою карпатською, сонями — горішниковою і лісовою; дрібними видами: мишівкою, мишею жовтогорлою, полівкою сніговою.
Коли мої супутники-мандрівники поцікавилися детальнішою інформацією про ватажка карпатських опришків, то нам розповіли, що за часів Олекси Довбуша іншим населеним пунктом Микуличином вважалася вся територія верхнього Попруття, що лежить вище від водоспаду «Пробій». Цей простір був на перехресті шляхів опришківської діяльності, про що, зокрема, свідчить карта походів загону Олекси Довбуша, яку наводить історик Володимир Грабовецький.
Починались ці походи переважно з гір села Ясіня, що на Закарпатті. Туди, на збірний пункт, сходились опришки навесні, коли починала кувати зозуля. Звідти Довбуш вів свій загін на Прикарпаття спочатку через перенизь між горами Синяк і Довбушанка, потім виходив на микуличинську полонину «Зелениця».
Якщо Довбуш мав намір громити магнатів у населених пунктах, які були по ліву сторону течії річки Прут, то опришки йшли у низини по вододілу річок Бистриця і Прут. Це був один із основних напрямів походів загону Олекси Довбуша, бо небезпідставно ротмістр смоляків Пшелуський розмістив свою основну базу поблизу цієї лінії — у селі Перерісль. Дотепер мешканці села Дора називають гірський хребет цього вододілу «дорогою опришків». Тоді ж, коли Довбуш планував діяти на правобережжі Пруту, то рухався із загоном до Микуличина південним схилом гори Явірник. Далі опришки могли перейти глибоководну на той час річку Прут у двох місцях.
Найближчий і потаємний напрям походів у села «Яблунівського ключа» був через скелясту Ямну. Йдучи туди, загін спускався з полонини «Явірник» гірським схилом до річки Прут у напрямку сучасного «Каменя Довбуша». Тут переходом слугувало перекинуте через провалля дерево у найвужчому місці річки, яке в Ямні називають «Облаз». За переказами тубільців, у цьому місці Довбуш випробовував відвагу своїх опришків небезпечним переходом такою «лавкою». Той, хто боявся висоти, втрачав рівновагу і падав у бурхливі хвилі Пруту. Тому глибокий каньйон річки від водоспаду «Пробій» до села Ямна називають «ванною Довбуша».
Коли метою походу ватажка опришків були села над Черемошем, то переходом через річку Прут служила їм лавка, влаштована в Микуличині на присілку Луги. Вся рівнинна територія сучасного присілку Підліснів була заболочена і вкрита чорновільховим лісом. Це забезпечувало Довбушу потаємність підходу до лавки через Прут, тому він часто користувався цим переходом. Про це дізнались смоляки і тут, на лівому березі, влаштували засідку. Від цієї пастки ватажка врятували микуличинці, завчасно його попередивши. Переходивши в цьому місці річку Прут, Довбуш міг провідати довірених людей у присілку Клітчин, а звідти близько до Космача. За потреби коротшою дорогою дістатися до Криворівні чи Косова, з присілку Луги опришки виходили на гірський хребет Ліснови, звідки через гору Гордя туди найближче. Стежку, якою часто проходив Довбуш присілком Луги, його мешканці дотепер називають «довбушківською». Гості також дізналися про те, що територією Яремче та Микуличина проходив купецький в’ючний шлях із Коломиї та Кут на Закарпаття. Микуличинці завдяки цьому мали непоганий заробіток, наймаючись до купців.
Пізніше, розповідають старожили, ховаючись від засідок і нишпорення за ним смоляків, Довбуш зимував і в глухих лісових нетрях. Так, одну зиму він провів зі своєю жінкою у примітивній хатині, побудованій біля підніжжя гори Довбушанка. Відтоді опришки назвали цю гору його іменем, й ця назва існує донині на топографічних картах.
Завершуючи нашу мандрівку мальовничим Яремче, вловлював на обличчях своїх гостей гордість від того, що хоч трішки пізнали красу Карпат і мають горде відчуття подолання гірських вершин. Відчував і те, що в їхніх серцях пробудились такі знайомі всім почуття: берегти і захищати свою природу і культурну спадщину, віддано служити рідному краю, своєю творчістю долучатися до його розвитку.