Нарада дільничних інспекторів міліції, що відбулася за участю міністра внутрішніх справ у Палаці культури Київського політехнічного інституту, була безпрецедентною за своєю гостротою і відвертістю. Не було звичних «рожевих» звітів і самозвітів, компліментів керівництву та окозамилювання. Була відкрита чоловіча розмова про наболіле.
Попри кризу
2009-й оголошено роком міліції громадської безпеки, до блоку якої входять патрульна служба міліції, Державтоінспекція, Державна служба охорони, паспортна, дозвільна система і, звичайно, служба дільничних. Із 190-тисячного колективу атестованих працівників міліції дільничних 12 тисяч. Це — за штатом. За списком менше відсотків на 10–15 — саме стільки становить у цій службі некомплект, до речі, найбільший серед інших служб міліції. До цього додайте сталу практику, коли офіцер за документами вважається дільничним інспектором, а насправді працює в іншому відділі. А ще існує чималий контингент молодих жінок, котрих перед виходом у декретну відпустку начальники райвідділів зазвичай намагаються «перешити» у дільничні інспектори, аби не мати «мертвих душ» в інших, важливіших і престижніших підрозділах.
Одне слово, проблем у дільничної інспекції вистачає, але цей рік відчутного поліпшення (принаймні у матеріальному плані) їй не принесе, адже в країні криза.
Юрій Луценко, як політична постать, не міг обійти це питання і дав економічній кризі просте й логічне пояснення: за кордоном перестали купувати нашу продукцію: метал — на 25 відсотків, хімію — на 10. Звідси почалася ланцюгова реакція, яка охопила транспорт, торгівлю і банківську систему. Найобразливіше те, що в цій ситуації від нас мало що залежить: ця криза почалася з Америки і з неї ж почне закінчуватися. Тож нам лишається тільки набратися терпіння і чекати.
Щодо міліції, то для неї криза означає не лише відсутність нових автомобілів, кабінетів і квартир — то все в останню чергу. В першу ж — зростання безробіття, кожен відсоток якого призводить до збільшення на п’ять відсотків усіх видів кримінальних проявів. У цих умовах, неодноразово наголошував міністр, єдиною вертикально структурованою системою, яка може навести лад у країні, є Міністерство внутрішніх справ. На його думку, якщо раптом перестане існувати СБУ, цього не помічатимуть півроку, якщо прокуратура — місяць. А коли не стане міліції, то наступного дня волатимуть: «Ґвалт!»
Найголовніше
Найголовнішою проблемою роботи дільничних Юрій Луценко назвав повноту реєстрації злочинів, навівши низку кричущих випадків.
Так, у Вінницькій області протягом п’яти місяців не реєстрували заяву про крадіжку з квартири, яку потерпілі подали до міліції наступного дня після її скоєння. І звичайно ж, нічого не робили для того, щоб знайти крадіїв. А зареєстрували її лише після того, як працівники карного розшуку знешкодили злочинну групу, члени якої зізналися у багатьох крадіжках.
У Житомирській області чоловік понівечив обличчя колишньої дружини — відрізав їй вуха. Та, незважаючи на заяву потерпілої, кримінальну справу дільничні порушили після того, як у місцевій пресі з’явилася критична публікація з цього приводу.
В іншому регіоні Україні дорослий педофіл скоїв п’ять зґвалтувань дітей, яких присипляв за допомогою клофеліну. Проте дільничні без усякого сорому щоразу виносили постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину.
Причому таке неподобство робиться не лише у провінції. Приміром, у Деснянському районі Києва у жінки із сумочки викрали гаманець, у якому було 1800 гривень. Якби там було удвічі менше, тоді злочином цей випадок вважати не можна: згідно із законом поріг кримінально караної крадіжки нині становить 903 гривні. А те, що нижче, вже не кримінальний злочин, а адміністративне правопорушення. Однак дільничний усе одно виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи через малозначність, а начальник районного управління, попри явне порушення закону, цю постанову затвердив. Напевно, розраховували на те, що прокуратура не помітить. Але помітила і незаконну постанову скасувала.
Юрій Луценко у своїй промові нагадав, що за три роки роботи у МВС він жодного керівника не понизив у посаді за погані показники розкриття злочинів, але пообіцяв, що за їхнє приховування нещадно каратиме. Посада дільничного інспектора настільки невелика в системі міліції, що понижувати у ній далі нікуди, але в цьому разі винних понижуватимуть у званні — дві незаконні відмовні постанови і зірочку геть, сказав міністр.
Володіти ситуацією
Наступна проблема — оперативна інформація, котрою дільничні мають постачати усі служби районного відділу внутрішніх справ. У радянські часи, зазначив очільник відомства, дільничні видавали на-гора удвічі більше матеріалів, із якими потім працювали і карний розшук, і «обхсс». Нині трапляються випадки, схожі на той, що стався в Одеській області, де місцевий дільничний примудрився не помітити на своїй зоні шістдесяти гектарів, засіяних коноплею.
Причину такого стану справ тактовно пояснив начальник столичної міліції Віталій Ярема, навівши приклад, від якого повіяло радянською ностальгією. Бо коли він у 1987 році, після закінчення школи міліції, у 23-літньому віці прийшов працювати дільничним інспектором, йому через півроку надали службову квартиру.
Тоді держава вимагала від міліціонерів, але натомість щось і давала. Зараз для того, щоб забезпечити собі елементарні умови роботи, дільничні інспектори змушені «кланятись» місцевим депутатам і бізнесменам, а відтак створюються сприятливі умови для корупції. Торік на дільничних інспекторів, зокрема, було складено сто протоколів про корупційні діяння. Проте всі чудово розуміють, що це — лише краплина у морі реальності.
«Кришування» чийогось чи ведення власного бізнесу стало звичним у середовищі дільничних. Найчастіше це відбувається у сфері вуличної торгівлі, або, говорячи мовою адміністративного кодексу, торгівлі з рук у невстановлених місцях. Дільничний або знімає данину з власника незаконно встановленого торгового лотка, або сам його встановлює, доручаючи вести торгівлю комусь із найближчих родичів.
Утім, за словами Юрія Луценка, це ще не найстрашніше і найганебніше. В сільській місцевості надзвичайного поширення набула торгівля самогоном за потурання місцевих дільничних. Деякі з них створюють із самогонниками ледь не спільні підприємства. А у міських поселеннях, особливо у столичному регіоні, дільничні відверто вимагають данину з приїжджих, котрі живуть без реєстрації, орендують житло без укладення договорів, а промишляють випадковими заробітками. Серед подібного контингенту є чимало як іноземців-нелегалів, котрі розносять небезпечні хвороби, так і професійних злочинців.
Непоодинокі й випадки, коли за фактичного потурання дільничних «квітне» індустрія виготовлення і збуту наркотиків. Тут Юрій Луценко не приховував свого обурення. Якщо, запевнив він, на зоні обслуговування дільничного, але не за його інформацією, буде виявлено нарколабораторію, то такий працівник буде негайно звільнений з міліції: «Бо якщо дільничний не знає, що у нього під боком варять і збувають наркотики, значить він або дурень, або «в долі». Ні той, ні інший мені не потрібен».
На цій нараді також зайшла мова про широко розрекламовану операцію «Візит», під час якої дільничні інспектори обходять квартири підшефних мешканців, знайомляться з ними і вручають візитівки зі своїм прізвищем та службовим телефоном. Справа нібито й хороша — кожен мешканець має знати, хто його дільничний інспектор. Але доцільність такого підходу до справи поставили під сумнів представники Києва — міста, де ця операція пройшла найорганізованіше та найактивніше. Річ у тім, що за нинішньої плинності кадрів дільничні часто змінюють місце роботи, і мешканців починає дратувати, коли кожні півроку до них приходить з візитом новий офіцер і повідомляє, що він — їхній дільничний інспектор. Адже порядним законослухняним людям не обов’язково знати, хто їхній дільничний. Для них головне — відчувати себе у безпеці. То може не варто турбувати їх своїми візитами, зате частіше відвідувати злісних п’яниць, наркоманів, сімейних дебоширів та інших представників криміногенного світу. От їх справді ніколи не буде зайвим потурбувати.
Насамкінець знову було порушене питання про місцеву міліцію, яка, згідно з існуючим, але не діючим нині законом має фінансуватися не з державного, а місцевого бюджету. Це, до речі, ще один із парадоксів вітчизняної історії. Місцева, або як її ще називали, місцевобюджетна міліція діяла у складі МВС споконвіку аж до 2004 року. Потім її існування було визнане тимчасово недоцільним і норму закону «заморозили». Тобто виходить, що за часів тоталітаризму та авторитаризму керівництво МВС не боялося, що місцеву міліцію використовуватимуть у своїх корисливих інтересах місцеві політики. А за умов розквіту демократії... раптом забоялися. Так це чи не так, але Юрій Луценко, як представник уряду, якого підтримує парламентська більшість, запевнив, що створення місцевої міліції він не допустить.