КРІЗЬ КРИЗОВІ РИФИ — У НЕБО
Триступенева ракета-носій українсько-російського виробництва «Зеніт-3SLВ», яка стартувала 26 лютого з космодрому Байконур, вивела на навколоземну орбіту створений у США для однієї з канадських компаній космічний апарат «Теlstar-11N» масою 4,01 тонни, призначений для здійснення послуг зв’язку. Мета— глобальний зв’язок Цей пуск виконано згідно з міжнародним проектом «Ленд Лонч» (його назва «Land Launch» перекладається з англійської як «Наземний старт»), розробленим під егідою спільного підприємства «Sea Launch», яке опікується опрацьованим раніше іншим міжнародним проектом, що має назву «Морський старт» («Сі Лонч»). Але якщо в проекті «Морський старт», у якому консолідовано зусилля і потенціали фірм з чотирьох країн (США, України, Росії, Норвегії), використовуються ракети «Зеніт-3SL» (SL — абревіатура від «Sea Launch»), що запускаються з плавучої платформи «Одіссей», котра під час старту космічного носія перебуває на екваторі в Тихому океані, то для «Наземного старту» створено модифікований варіант (з того ж таки «зенітівського» ракетного сімейства) — «Зеніт-3SLВ», у назві якого англійська літера «В» (українською — «Б») означає, що космічний носій призначається для пуску з Байконура. Координацію робіт з реалізації міжнародного проекту «Наземний старт» здійснює спеціально створена для цього українсько-російська компанія «Міжнародні космічні послуги» («SIS» — «Space International Service»). До неї від України входять дніпропетровські підприємства ракетно-космічної галузі — державне конструкторське бюро «Південне» імені М. Янгеля (розробник двоступеневої ракети-носія «Зеніт-2SLB» для «Наземного старту», як і першого та другого ступенів для триступеневої ракети «Зеніт-3SL» для «Морського старту») та виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод» імені О. Макарова (де серійно виготовляють обидва варіанти згаданих ракет). Росію у цій спільній компанії представляють ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. Корольова (там розроблено і виготовлено розгінний блок «ДМ-SL», який є третім ступенем носія «Зеніт-3SLB»), КБТМ (Конструкторське бюро транспортного машинобудування, де створено стартовий комплекс для пуску «Зенітів» з Байконура), Науково-виробниче об’єднання імені С. Лавочкіна (розробник головного обтічника для ракети «Зеніт-3SLB») та ЦЕНКІ (Центр експлуатації наземної космічної інфраструктури — одна з організацій, що функціонують на «зенітівському» майданчику космодрому Байконур). Крім згаданих, у проекті беруть участь і деякі інші українські та російські підприємства. Як повідомили кореспондентові «Демократичної України» в центрі інформаційних зв’язків ДКБ «Південне» та в прес-службі Національного космічного агентства України, нинішній успішний пуск «Зеніта-3SLB» став другим за ліком у реалізації міжнародного проекту «Наземний старт» (перший відбувся торік, коли з Байконура за допомогою такого ж носія був виведений на орбіту ізраїльський супутник «АМОS-3»). Космічний апарат «Теlstar-11N», який запущено тепер, був створений у США для канадської компанії «Skynet» («Скайнет») і виготовлений на базі платформи американської компанії «Space Sistems Loral» («Спейс сістемс лорал»). На борту цього супутника, який працюватиме на геостаціонарній орбіті, є 39 надпотужних транспондерів, котрі дадуть можливість охоплювати зв’язком різні регіони Північної та Центральної Америки, Європи й Африки та прибережні райони Атлантичного океану. Завдяки конструкції космічного апарата «Теlstar-11N» та високій потужності його обладнання компанія «Скайнет» дістане змогу не лише надавати зв’язок клієнтам на великій території від Америки до Європи й Африки, а й у взаємодії з тими супутниками системи «Скайнет», які працюють на регіони Азії, пропонувати замовникам послуги глобального зв’язку. Експортуємо більше, як імпортуємо Попри фінансово-економічні негаразди підприємства й організації української ракетно-космічної галузі торік випустили різноманітної товарної продукції на суму 2,3 мільярда гривень. А її реалізація торік порівняно з 2007-м зросла на 8,2%. До бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів минулого року галузеві структури переказали 570 мільйонів гривень. Із загального обсягу продукції, виготовленої торік підприємствами галузі, 47% становили експортні поставки з України до інших держав, що, до речі, у 2,5 раза більше за обсяги імпорту в цій сфері. Основними партнерами української ракетно-космічної галузі в коопераційній та інших формах міжнародної співпраці є компанії та організації в Росії, США, Бразилії, Китаї, Індії, країнах Європейського Союзу тощо. Наприклад, українські підприємства й організації протягом 2008-го відправили до Росії різної продукції ракетно-космічного призначення приблизно на 200 мільйонів доларів США (це, зокрема, вузли та агрегати, що є комплектувальними для російських ракет-носіїв «Союз», пілотованих космічних апаратів «Союз-ТМ», вантажних кораблів «Прогрес»). Водночас українською ракетно-космічною галуззю закуплено в Росії продукції загалом на 130 мільйонів американських доларів. Підраховано, що космічні запуски, здійснені торік за допомогою ракет-носіїв українського виробництва («Зенітів», «Циклонів», «Дніпрів») із супутниками різноманітного призначення, становили 12% світового ринку пускових послуг. Це дало Україні змогу, за неофіційним рейтингом, у цьому сегменті космічної діяльності посісти почесне четверте місце. Завдання НКАУ на поточний рік — сприяти вдосконаленню інноваційних механізмів управління галуззю та зростанню обсягів виробництва. При цьому особлива увага приділяється збереженню кадрового потенціалу підприємств, перш за все її флагманів, та реформування їх для нарощування випуску ракетно-космічної техніки та іншої сучасної високотехнологічної продукції. Прес-служба НКАУ оприлюднила деякі цифрові показники, намічені на 2009-й. Зокрема, планується, що прибуток від реалізації продукції, виробленої у ДКБ «Південне», має зрости, порівняно з 2008-м, на 22,4%, а у ВО «Південний машинобудівний завод» — на 23,7%. «Січ-2» стартує наприкінці року? Хоча значне зменшення асигнувань у держбюджеті-2009, призначених для фінансування діяльності ракетно-космічної галузі України (порівняно з тим, що зазначалося в проекті цього документа) неабияк ускладнює ситуацію, проте НКАУ докладає зусиль для того, аби протягом нинішнього року все ж реалізувати плани, спрямовані на створення і підготовку до запуску вітчизняного космічного апарата «Січ-2». На цьому супутнику працюватиме наукова апаратура, сконструйована у львівській філії Інституту космічних досліджень та в Дніпропетровську в Інституті технічної механіки (ці науково-дослідні організації мають подвійне підпорядкування — Національній академії наук і Національному космічному агентству України). Протягом березня-квітня 2009-го дослідницька апаратура за відповідною комплектацією має надійти від її розробників до Дніпропетровська, де творці космічного апарата «Січ-2» — фахівці з ДБК «Південне» та їхні колеги з ВО «Південний машинобудівний завод» розпочнуть складальні роботи і відпрацювання систем супутника. Та якщо НКАУ все ж вдасться вирішити (в уряді й у парламенті) питання щодо поліпшення бюджетного фінансування галузі й не виникне ще якихось непередбачених гальмівних факторів, то до кінця нинішнього року «Січ-2» доправлять з України на космодром Байконур, який Росія орендує в Казахстану, і там буде здійснена наземна підготовка супутника до запуску. Потреба в належному бюджетному фінансуванні космічних проектів в Україні є вельми актуальною ще й через необхідність збереження конкурентоспроможності цієї вітчизняної галузі на міжнародному ринку. Адже, незважаючи на труднощі, пов’язані зі світовою фінансово-економічною кризою, провідні гравці в космічній галузі — США, Росія, Китай, Європейське космічне агентство — мають намір у 2009 році приблизно в півтора-два рази збільшити асигнування на діяльність у цій сфері. Ресурс і контроль Окрім уже згаданих міжнародних програм «Морський старт» і «Наземний старт», космічна співпраця України і Росії відбувається ще за кількома напрямами. Одним з них є проект «Дніпро». Реалізує його українсько-російська компанія «Космотрас» за допомогою конверсійних ракет-носіїв «Дніпро», які є мирною модифікацією створених свого часу в Дніпропетровську міжконтинентальних балістичних ракет РС-20, котрі, відповідно до міжнародних угод, поступово знімаються з бойового чергування в Росії, позбавляючись при цьому ядерних боєголовок. Після певної модернізації їх використовують для виведення на навколоземні орбіти різних космічних апаратів. Ракети «Дніпро» стартують і з космодрому Байконур, і з пускової бази російського міністерства оборони в Ясному (на території Оренбурзької області). Але ж ще чимало міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (або, за західною класифікацією, SS-18 на прізвисько «Сатана») нині, як і раніше, перебувають на бойовому чергуванні в різних регіонах Росії. Ця ракетна техніка через певні проміжки часу потребує поновлення її ресурсу. Мають право на це лише творці і виробники ракет — українські підприємства ДКБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод». За поновлення ресурсу російська сторона платить українським партнерам на підставі відповідної угоди. На жаль, не за всіма напрямами триває українсько-російська співпраця в ракетно-космічній галузі. Ще торік Росія заявила, що вже не зацікавлена в подальшому (після лютого 2009 р.) використанні інформації, отримуваної російськими військовими — за відповідну плату — з двох розміщених на території України (поблизу Севастополя та в Мукачевому) радіолокаційних станцій, призначених для виявлення з великої відстані пусків ракет, які ще за часів СРСР належали до системи протиракетного попередження, а в незалежній Україні були передані НКАУ. З огляду на сказане виникло питання подальшої долі згаданих радіолокаційних станцій. Одним з імовірних варіантів використання Україною цих РЛС, як вважають фахівці, може бути контроль за космічним простором. Пропозиції щодо майбутнього РЛС у Севастополі та Мукачевому подаються НКАУ до уряду України. «Таурус-ІІ» — майбутній візник до МКС Українські підприємства — дніпропетровські ДКБ «Південне» та ВО «Південний машинобудівний завод», харківський «Хартрон», деякі інститути НКАУ і НАНУ — разом з американськими партнерами, зокрема компаніями «Орбітал» та «Аероджет», візьмуть участь у здійснюваному в США створенні нової ракети-носія «Таурус-ІІ», призначеної для доправлення вантажів на Міжнародну космічну станцію (МКС), котра нині працює на навколоземній орбіті. Реалізація цього проекту перебуває на початковій стадії. Поки що не визначено, якою буде схема складально-монтажних робіт — чи горизонтальною (як це було в СРСР і нині здійснюється в Україні та Росії), чи вертикальною (як практикується в США). Проте вже відомо: майбутні ракети-носії «Таурус-ІІ» мають стартувати з полігону, що на американському острові Воллапс в Атлантичному океані неподалік східного узбережжя США. Вадим ФЕЛЬДМАН також у паперовій версії читайте:
|