УНИЗ ПО СХОДИНКАХ,
ЩО ВЕДУТЬ ВГОРУ
Ніколи й ніде не доводилося мені переживати такого сум’яття почуттів — від смертельної остуди до подиху вічності,— як під час відвідин храму на кістках у Седлеці, передмісті чеського міста Кутна Гора.
Найперше від того, що храм-костел так густо обліснений цвинтарними хрестами, що, здається, він сам піднімається із пересипаної кістками землі, визволяється з потойбічного світу. Проте справжнє потрясіння чекало попереду, коли я спустився кам’яними східцями вниз, під склепіння костелу. Очі відмовлялися бачити, розум вірити: переді мною тьмяно світилась велика люстра, зроблена із сотень людських кісток, немов підважена чотирма високими свічниками, оздобленими черепами, з-під стелі провисли гірлянди нанизаних один до одного черепів, із засклених бічних стін проглядали піраміди — знову ж таки із вибілених черепів.
Зізнаюся: мене як вітром здуло нагору, на свіже повітря, під бліде осіннє сонце. Та все ж вічна людська цікавість перемогла прискорене серцебиття, і я знову відправився до костелу Всіх святих і водночас у давню чеську історію...
Під покровом
святої Варвари Кутна Гора — примітне місто і в минувшині, й у сьогоденні Чехії. Місто заснувалося на покладах срібних руд, і це визначило його майбутнє. «Срібна лихоманка», що розпочалася в середині ХIII ст., швидко збагатила міську скарбницю. Тут почали карбувати так звані «празькі гроші», які стали найстабільнішою європейською валютою. Місцева шахта «Осел» на межі ХІV й ХV ст. досягла глибини 500 м — на ті часи найглибша копальня у світі. Срібне багатство впевнено поставило Кутну Гору на друге місце (після Праги) в Чеському королівстві.
Звичайно, загорділі кутногоряни змагались із пражанами у розкішному оздобленні свого міста, будівництві величних соборів, історичних пам’ятників. Ажурним кам’яним вітрильником храму святої діви Варвари — покровительки шахтарів — замахнулись навіть на зрівняння зі знаменитим кафедральним собором святого Віта у Празі. Храм святої Варвари, закладений шахтарями срібних копалень, будували з великими перервами понад 500 років, зате нині його по праву можна назвати одним із чудес світу.
Над зеленоводною річкою Врхліце постав прекрасний Градек — препишна патриціанська резиденція, яка своїм архітектурним окрасом рівнялась у часі розквітлому Ренесансу. Зараз у Градеку розміщується Чеський музей срібла, котрий знайомить відвідувачів з багаторічною історією видобутку срібної руди, обробки благородного металу, карбування срібних монет. Досить сказати, що за 400 років гірничої справи було видобуто дві з половиною тисячі тонн срібла і сто тисяч тонн міді.
Із нагромадженням срібного багатства, поширенням торгівлі виник просторий Власький замковий двір, повз який проходила важлива торговельна дорога, так званий Габерський шлях. Поруч немов річкою текло срібло, тож на просторому обійсті швидко виріс монетний дім, якому згодом були підпорядковані монетні карбівні в Празі, Брно та інших містах Чехії. Тут на срібному фундаменті була зведена також велична королівська резиденція, в якій спинялися правителі Чехії, аби насолодитися своїми багатствами. Зрозуміло, що в добре укріпленому Влаському дворі та ще й у королівській резиденції, та ще й під новозбудованою каплицею влаштували скарбницю унікальних державних цінностей.
І дотепер на масивних залізних дверях скарбниці зберігся висічений у камені напис — «Noli me tangere» («Не торкайся мене»).
Якщо до названих історичних пам’яток міста додати ще й такі, як каплиця тіла Господнього, єзуїтський дім, парафіяльний храм святого Якова, собор святого Яна Непомуцького, монастир ордена святої Урсули та собор Богоматері на наметі, то стане очевидним, що Кутна Гора справедливо внесена до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Земля із Голгофи Ми починали знайомство з чеською столицею срібла із Седлеця, який нині вважається околицею Кутної Гори. Але так було не завжди. Ще в 1142 році, коли Кутна Гора була більше назвою, ніж міським поселенням, орден Цистерціанців заснував у Седлеці свій перший у Чехії монастир. Історія монастиря багата і драматична. Саме на його території були відкриті родовища срібної руди, і з початком срібної лихоманки він піднімався, як на дріжджах, і швидко став найбагатшою церковною вотчиною в Чехії. Й водночас ласим шматком у воєнних конфліктах, що неодноразово спалахували.
Монастир занепадав під ударами ворогуючих сторін, знову відновлювався, із часом піддавався новій руйнації, аж поки наприкінці ХVІІІ ст. припинив своє існування. Нині на території монастиря збереглися готичний собор діви Марії й цвинтарний костел Всіх святих із кісткосховищем, до якого я, переборовши перший острах, ще раз завітаю.
Історія храму Всіх святих неймовірна. Спочатку в соборі відспівували й ховали на кладовищі при ньому шахтарський люд, що працював на монастирських рудокопнях. Та через кілька десятиліть звичайний цвинтар набув нечуваного розголосу.
Чеський король Пржемисл Отокар Другий відрядив абата седлецького монастиря Йіндржиха з посольством до далекої Палестини. У 1278 році абат повернувся додому й привіз із собою торбинку землі з Голгофи, на якій був розп’ятий Ісус Христос. Абат розсіяв святу землю по кладовищу, і воно з того часу набуло великої християнської святості. За повір’ям, тіло покійника тут піддавалося тліну лише третього дня після поховання. Відтоді багато хто заповідав поховати його біля храму Всіх святих. Були це не тільки чехи, а й іноземці — з Німеччини, Польщі, Бельгії, інших країн.
Та небачений досі врожай почала пожинати невблаганна смерть, коли в 1318 р. у Чехії спалахнула епідемія чуми. Цього року кладовище на свої три з половиною гектари прийняло понад тридцять тисяч небіжчиків. Але ще більше почала збухати цвинтарна земля, коли розпочалися гуситські війни, відомі нам зі шкільних підручників історії.
У гуситській революції містяни Кутної Гори виступили проти ватажка повстанців Яна Жижки. З обох сторін почалася нещадна різня. Кутногоряни безжалісно скидали гуситських священиків у глибокі шахти. Гусити не залишились у боргу, спалили місто, затопили сріблоносні копальні. 1421 року Ян Жижка захопив Седлецький монастир, гусити стратили 500 ченців. А 1424-го неподалік зруйнованого монастиря, біля села Малешов відбулася битва між гуситами-таборитами і пражанами-католиками. Це був останній переможний бій Яна Жижки, а через чотири роки він помер.
Усі ці роки ворота святого кладовища не зачинялися. Сюди переносили останки воїнів і ченців. Земля вже не могла приймати сотень і тисяч померлих. Кістки вигрібали із могил і переносили в нижню частину храму Всіх святих, яку назвали каплицею Душевної агонії Ісуса в Гетсиманському саду. Так виник набитий кістками величезний склеп, який весь час поповнювався із цвинтаря.
У 1511 році напівсліпий монах майже навпомацки із безладно накиданих кісток уклав шість пірамід, що поклало початок внутрішньому оформленню храму. Його справу продовжив, уже на початку ХVІІІ ст., архітектор Ян Сантіні Аіхл, який перебудував нижню каплицю-склеп у стилі готичного бароко, над пірамідами налаштував різьблені корони, поставив свічники у вигляді готичної вежки — фіали.
А дух вічний,
невмирущий Але кардинальна перебудова храму, особливо його внутрішнього оздоблення, була зроблена в часи, коли монастирські землі придбав князь Шварценберг із Орлика. Нащадки князя запросили до Седлеця відомого різьбяра по дереву Франтішека Рінта із Чеської Скаліци. Перед майстром постало складне завдання: сформувати тисячі людських кісток таким способом, аби вони поєднали в собі смерть і вічність, земне і небесне. І Франтішек замахнувся на немислиме, досі небачене: художньо оформити інтер’єр нижньої каплиці із черепів і кісток, добре продезінфікованих і відбілених негашеним вапном. Після закінчення непростих робіт майстер поставив на стіні праворуч від входу свій підпис, виконаний теж із кісток: F. Rint z Skalice і рік — 1870.
Повз автограф різьбяра я вдруге спускаюся під склепіння східцями і відчуваю, що вони ведуть мене вгору — до розуміння єдності життя і смерті, скінченності людського буття і невмирущості духу. Переді мною в новому світлі вже в деталях постає картина, зроблена майстром і збережена часом.
Я широко відкриваю очі. Над вівтарем нависає велика люстра, справжній поминальний шедевр, у створенні якого майстер використав усі кістки людського скелета — від черепа до найменшої скроневої кісточки. На долівці під люстрою лежить масивна кам’яна плита. Це вхід до склепу, в якому поховані 15 багатих кутногірських містян і дворян.
А у вівтарних нішах знайшли своє святе місце кістяні дароносиці для мощей, їхню моторошну красу один раз побачиш — ніколи не забудеш. По кутках каплиці розташувались чотири піраміди з черепів, складені у формі церковних дзвонів. Кожна піраміда увінчана короною — символом перемоги над смертю і вічного життя, адже в пірамідах тісно переплелись останки тих, хто загинув за віру. У північно-західної піраміди є ще своя притягувальна прикмета. У 1554 році під нею був знайдений скарб: 10 тисяч золотих дукатів. Так народилося повір’я, що той, хто кине монетку на долівку перед вівтарем, у майбутньому знайде скарб. Я опустив на долішню плиту металеву гривню, тепер живу з надією...
А як не спинитися в роздумах і шанобі перед заскленою вітриною, в якій укладені черепи, пробиті бойовими сокирами у шаленості гуситських війн. Саме тут доходиш розуміння, що весь надмогильний кістяний ансамбль костелу Всіх святих створений для того, щоб нагадати відвідувачеві про скороминущість життя, невмолимість смерті й водночас про безсмертя людської душі.
Відвідувачів у храмі Всіх святих завжди багато. Нині він функціонує як державний музей людської пам’яті й небаченого досі мистецтва. Спостерігаю: дехто з відвідувачів не витримує першого враження і швидко піднімається східцями вгору, до виходу. Я їх розумію. Але дехто затримується, неспішно обходить зал, замислюється. Як ось пара, на обличчях якої чітко проступають риси жителів далекого Сходу. Це зрозуміло: східні релігії пройняті філософським спогляданням і роздумами про людське існування.
Раптом чую українську мову з домішками російської. Знайомлюсь: американський бізнесмен Джуд Вільямс (гордо представився: «Корінний техасець») і його дружина Ілона — киянка із сином Сашком. Саме він веде подружжя від експонату до експонату — сміливець і допитливець. Приїхали в седлецький музей і в Кутну Гору з Праги, де гостюють у знайомих.
На закінчення скажу: я побував тут уже двічі, перший раз описати свої враження не наважився. Тепер осмілився. Кутна Гора, що у вісімдесяти кілометрах від Праги, настільки притягувальне місце, що за наступних відвідин Чехії знову опинюсь у храмі Всіх святих. Аби додивитися, додумати, дійти до сутності життя і вічності...