НЕ РОЗМИНУЛИСЬ
Морська атомна міць двох провідних європейських держав фактично виставлена на посміховисько після зіткнення британського та французького підводних човнів. За оцінками експертів, ймовірність такого зіткнення була один до мільйона.
Розкритий британськими медіа інцидент між флагманськими атомними підводними човнами викликав справжню бурю на обох берегах Ла-Маншу.
Опозиція на Британських островах вимагає від уряду проведення слідства. «Командування військово-морського флоту має пояснити, як дійшло до того, що один човен зі зброєю масового знищення зіткнувся з іншим таким човном у другому за розмірами океані»,— заявив у парламенті Агнус Робертсон із шотландської Народної партії.
Британський «Вангвард» і французький «Ле Тріомфан», на борту яких було 32 балістичні ракети з кількома десятками атомних зарядів, зіткнулись, найімовірніше, в ніч з 3 на 4 лютого у водах Біскайської затоки неподалік побережжя Франції.
За підрахунками газети «Індепендент», човни мали на борту заряди загальної сили ураження, що дорівнює 1248 атомним бомбам, скинутим у 1945 році на Хіросіму. Все вказує на те, що на час зіткнення вони були єдиними атомними човнами у водах Атлантики.
Колізія відбулась на глибині приблизно 300 м за невеликої швидкості — 4,5 миль на годину. На щастя, ніхто з моряків не загинув, а пошкодження човнів незначні, й радіоактивного забруднення морських вод не сталось.
Елітні військові кораблі з 250 моряками на борту повертались із чергування відповідно до розробленої ще у 60-х роках військової доктрини як Парижа, так і Лондона. Вона передбачає, що у морі повинен постійно перебувати принаймні один човен із атомними ракетами на борту, готовий будь-якої миті відповісти на атаку ворога.
Експерти ніяк не можуть змоделювати умови, за яких два атомні суперчовни опинились в одному і тому самому місці в Атлантиці.
Правдоподібно, що їх підвела головна (для успіху місії підводних човнів) умова — бути невидимими. Обидва кораблі начинені устаткуванням, яке заглушує сонари і радари противника й сконструйовані так, щоб практично не виявляти жодних звуків, добре чутних у морській пучині.
Чергова причина полягає в тому, що хоча Велика Британія і Франція є союзниками по НАТО і Євросоюзу, вони взаємно не інформують своїх партнерів про подібні місії атомних човнів, бо Париж поки що не є членом військових структур Альянсу (систему взаємного попередження британці мають з американцями).
«Це так, ніби дві людини з пов’язками на очах ходили по великому приміщенню і в результаті вдарились головами»,— писали коментатори у британській пресі.
Традиційно критична до політиків британська преса звинувачує уряд у недбальстві й аналізує розміри можливої атомної катастрофи, яку дивом пощастило уникнути.
«Якби мінімальна кількість плутонію з ракет чи реакторів потрапила в океан чи атмосферу, це відразу привело б до смерті людей, котрі перебували поблизу, і значного підвищення загрози захворювання на рак протягом найближчих трьох десятиліть»,— вважає Джон Ларге, радник королівського ВМФ.
У недалекому минулому вже відбувались зіткнення підводних човнів, а під час «холодної» війни — навіть кораблів СРСР і США. Проте, як зазначив колишній високопоставлений офіцер британського флоту у відставці Стефен Саундерс, зіткнення «Вангуарда» і «Ле Тріомфана» — перший відомий йому випадок колізії атомних човнів, що належать до союзних флотів.