МОЖЛИВІСТЬ БІЛОГО ОСТРОВА
Знаю з власного досвіду, що надто рідко можна зустріти митця, якому не притаманні надмірні самозамилування й амбітність. Тому була приємно вражена, познайомившись із художницею Людмилою Ковальчук, персональна виставка якої експонується у Музеї видатних діячів української культури і має назву: «Театральний художник Люда Ковальчук. Ескіз».

І все ж розповіді цієї небагатослівної жінки пройняті трепетом, проте не до власної персони, а до улюбленої справи. Вона з якоюсь особливою інтонацією вимовляє слова: «Я — театральний художник».
Закінчивши в 1987 році Київський державний художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури), Людмила й гадки не мала, що творитиме в храмі Мельпомени, та незбагненна стежка долі привела її саме туди. Довелося попрацювати в різних театрах України, та вже 14 років минуло відтоді, як вона знайшла той єдиний, який називає найулюбленішим. Ним став Чернігівський молодіжний театр.
— Він зовсім маленький, лише на 100 місць, але такий чудовий,— з блиском в очах каже Людмила Ковальчук.— Отримую задоволення, працюючи з художнім керівником Чернігівського молодіжного — Геннадієм Сергійовичем Касьяновим. На цій сцені мені пощастило оформлювати все найкраще — «Вишневий сад», «Трьох сестер», «Гамлета», вистави за творами Булгакова, Діккенса, Ібсена. Я щаслива, що в мене є такий театр.
— А як народжуються Ваші образи?
— Художник-сценограф (а саме до цієї захопливої професії я належу) повинен створити в голові й серці картинку майбутньої вистави. Спочатку треба разом з режисером придумати концепцію спектаклю, потім виконати ескізи декорацій, костюмів. Далі починається співпраця з цехами — бутафорським, пошивним, декораційним. На цій виставці є багато ескізів з вистав, поставлених у різних містах України — Запоріжжі, Чернігові, Києві.
— Щойно прочитавши підпис під Вашою роботою, у якому зазначено назву вистави, нескладно вгадати героя. Ось, наприклад, на цьому ескізі до «Вишневого саду» впізнаємо ексцентричну Шарлотту.
— Ви не помилилися. Напрочуд цікава вийшла вистава в Чернігівському молодіжному. Театр розмістився в будинку ХІХ століття, з товстими стінами, старовинними вікнами. Три вікна — на сцені, їх вирішили використовувати у виставі як джерело світла (у весняно-літній період) і справжній пейзаж. З огляду на це «Вишневий сад» завжди починається за півтори години до заходу сонця. Таким чином, наприкінці першої дії неодмінно вечоріє. За вікнами ростуть розкішні чернігівські каштани. І глядач може споглядати їх у різні пори року — і розквітлі, й засніжені, і з дозрілими плодами, які ось-ось упадуть або вже падають. Режисер розповів, що під час однієї вистави розлютилася буря і це було так гарно!
— Одне слово, природа постійно є дійовою особою вистави.
— Саме так. А взагалі «Вишневий сад» — моя улюблена п’єса: вона, як симфонія, поєднує в собі весь чеховський світ.
Ескізи Людмили Ковальчук дарують зустрічі і з іншими колоритними персонажами. У цій веселій компанії — Ляпкін-Тяпкін і Земляника з гоголівського «Ревізора», середньовічний шекспірівський лицар Розенкранц, Настьона — героїня роману Валентина Распутіна «Живи і пам’ятай» та безліч інших.
Не думайте, що художницю надихають лише образи людей. Фрукти і ягоди виходять у неї не менш яскраві. Вони також є повноцінними персонажами сценічного дійства. Аби пересвідчитись у цьому, досить подивитись на вишеньки й грушу, зображені на ескізі до опери М. Лисенка «Коза-дереза», поставленої на театральному факультеті Київської дитячої академії мистецтв, а також на натюрморт до музичної вистави «Кохання дона Перлінкіна» за твором Ф. Гарсіа Лорки, втіленої на сцені Чернігівського обласного музично-драматичного театру імені Т. Шевченка.
У виставковій залі бачимо й інсталяції художниці — її неповторний білий світ. Чому білий? Тому, що витвори всуціль білі, адже цьому кольорові Людмила Ковальчук віддає перевагу. Тож перед очима відвідувачів постає «Білий ангел» — паперова лялька в пишному вбранні. Зріст «красуні» сягає двох метрів. Неподалік бачимо фантастичне дерево, м’яч. Поряд із ним — купа білого паперу, яка нагадує чи то шапку, чи перуку. А може, й острів. Принаймні така асоціація виникла в завідувачки сектора виставкової та експозиційної роботи музею Майї Чумак. Вона запропонувала назвати цю інсталяцію: «Можливість острова».
Білий колір інсталяцій утворює гармонійну єдність з тлом, на якому подано живописні твори художниці, а також з лютневими пейзажами за вікном, які невдовзі (хочеться сподіватися) дещо змінять своє забарвлення.

Тетяна КРОП

також у паперовій версії читайте:

---