1:0 НА КОРИСТЬ КРАВЧУКА
НЕСПОДІВАНИЙ ДВОБІЙ КОЛИШНЬОГО Й НИНІШНЬОГО ПРЕЗИДЕНТІВ Публічний діалог двох президентів (колишнього і нинішнього) — явище не типове для української політики. Тим паче, коли діалог цей — не мила розмова досвідченішого політика з молодшим, а відверте, емоційне звернення колишнього керманича до нинішнього з вимогою його відставки. Свідками такого «ноу-хау» ми стали 24 лютого. Перший президент України Леонід Кравчук ніби навздогін вітанням, котрі Віктор Ющенко приймав напередодні (55 років відсвяткував, як не як!), надіслав чинному главі держави справжній ківш холодної політичної «води». Причому звернення Леоніда Макаровича до Віктора Андрійовича транслювали у прайм-тайм, отже, не побачити його було значно важче, ніж побачити. Головний висновок, який можна зробити після цього спічу: аксакал української політики повернувся на центральну арену українських політичних баталій. Леонід Кравчук скористався найсильнішим козирем, котрий у нього був ще з часів його перебування на найвищій державній посаді, адже Кравчук нині залишається єдиним главою держави, який погодився на дострокові вибори, не добувши до кінця відведеної каденції аж 2,5 роки. До аналогічного кроку він закликав і Віктора Ющенка, навіть попри те, що останньому до виборів лишилося менше року (нагадаємо, щодо точної дати проведення президентських виборів досі точаться дискусії). Чинний глава держави з відповіддю не забарився. Однак вона вийшла незграбною, як, власне, майже все, що останнім часом робить Віктор Ющенко. Хто б там що не говорив, але не гідно статусу Президента звинувачувати одного зі своїх попередників у тому, що його «витягли з нафталіну». Схоже, Віктор Андрійович так звик спілкуватися у подібній манері з Юлією Тимошенко, що інакше й не може. До того ж, Ющенко, даючи відповідь Леонідові Кравчуку, вочевидь, саме її уявляв перед собою, бо натяк на те, що «ті політики, які використовують Леоніда Макаровича як рупор, роблять погану послугу, коли під танки кидають стариків», вельми прозорий. Кого, як не таких немилих його серцю бютівців мав на увазі Президент? Звичайно, Леонід Кравчук — політик далеко не святий. За час, відколи він здав президентську «булаву» Леонідові Кучмі, йому довелося побувати у стількох політичних бувальцях, що багатьом наснитися таке не може. Треба визнати, не завжди Леонід Макарович гідно тримав звання державного «аксакала». Наприклад, його відверті образи на адресу кандидата у мери Києва Олександра Омельченка в 1999 році аж ніяк не роблять йому честі. А причиною тих образ було те, що Кравчук тоді був довіреною особою в іншого кандидата і, як вважалося, головного опонента Омельченка — Григорія Суркіса. Проте найбільша помилка (сподіваймося, що лише помилка) Кравчука — це його емоційна заява з трибуни Верховної Ради, що прозвучала восени 2004-го, у розпал попередньої президентської кампанії. Тоді перший президент незалежної України договорився до того, що якби він знав, якою буде держава нині, то не підписував би Біловезької угоди, котра, нагадаємо, зруйнувала радянську імперію. На таку заяву деякі тодішні колеги Кравчука по депутатському корпусу відреагували ду-у-уже гостро. Зрештою, й нині, якщо Віктор Ющенко так палко волів устрявати з Леонідом Кравчуком у полеміку, йому доречніше було б пригадати саме той епізод із його біографії. Натомість чинний глава держави почав «порпатися» в тому, що прості люди, котрі вже «забули Леоніда Макаровича, ніколи не забудуть, що таке «кравчучка», бо це був символ бідності та символ занепаду, перш за все соціального». Таке враження, що тепер, коли світова фінансова криза раз за разом завдає по Україні нових ударів, у нас немає підстав для хвилювання. Але Президент держави обмежується лише банальною фразою: «Хай цей час не повертається». Тоді, як реально у своєму протистоянні з Кабінетом Міністрів і прем'єром особисто лише сприяє повторенню тих часів. Про це вже говорять не лише в Україні, а й світова спільнота. Інакше, як розцінити, приміром, заяву представників Міжнародного валютного фонду про те, що надання чергового траншу стабілізаційного кредиту залежатиме, зокрема, й від вироблення спільної позиції усіх гілок влади. Та повернімося до діалогу двох президентів. «Кинутий під танки» Кравчук на таку відповідь Ющенка також за словом до кишені не поліз. Передовсім він спростував будь-які натяки на те, що йому хтось проплатив такий виступ. Зрештою, будь-де політики, котрі мають таку політичну вагу, як Леонід Макарович, можуть собі дозволити дати пораду молодшому поколінню. Кравчук недвозначно заявив, що Ющенкові не варто вважати себе і рештки своєї команди «танками». Ця фраза з вуст політика, чия вершина вже в минулому, також прозвучала толерантніше, ніж закиди Ющенка про «кравчучку». Цікаво, що значна частина політичних експертів підтримує Леоніда Кравчука стосовно його ідеї про дострокові вибори Президента. Хоча й не вірить у практичну можливість реалізації такого сценарію. Наприклад, Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, зауважує: «Віктор Ющенко навряд чи буде прислухатися до Леоніда Кравчука, як і раніше не прислухався до чиїхось пропозицій. Навряд чи можливі якісь подальші дії. Імпічмент у принципі неможливий як форма. І не тому, що законодавчо не підкріплений, а тому, що сама процедура імпічменту триватиме не менше року, а у Президента залишилося менше року до кінця його каденції». Президент Аналітичного центру «Відкрита політика» Ігор Жданов вважає, що заява Леоніда Кравчука буде позитивно сприйнята в суспільстві, однак до активних дій громадяни навряд чи перейдуть. До речі, щодо першої тези, то вона цілком вписується у деякі соціологічні дослідження, проведені тижнів зо два тому Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС). Згідно з опитуванням, понад 50 відсотків респондентів не від того, щоб Віктор Ющенко подав у відставку. У цьому контексті цікаво висловився ще один політолог — керівник «Українського барометра» Віктор Небоженко. За його словами, «Кравчук лише озвучив те, про що намагалися не говорити вголос. І тим самим він легалізував вимогу до Віктора Ющенка піти у відставку. Тепер це обговорюватимуть досить довго. І, окрім цього, Кравчук фактично закреслив навіть теоретичні можливості другого терміну Ющенка». До цього важко щось додати, хіба що таке. Якщо нині у словесно-політичному двобої двох президентів (це ж іще один до них не долучився — почекаємо?) рахунок, як мінімум, 1:0 на користь Леоніда Кравчука, то з плином часу він може ще більше зрости. Відігратися (на жаль, лише відігратися!) Віктор Андрійович, мабуть, справді може тільки за умови відставки, або принаймні офіційної заяви про те, що на чергових президентських виборах він не балотуватиметься. Й, безперечно, дотримання свого слова. А то, пригадується, у 1994 році, погоджуючись на дострокові вибори, Леонід Кравчук також спершу обіцяв не брати в них участі. До речі, цього дрібненького (?) фактику зараз узагалі майже ніхто не пам'ятає. Але ж нині давно навіть не 1994-й... На жаль, цим сказано практично все. Ярослав ГАЛАТА також у паперовій версії читайте:
|