ОБОВ’ЯЗКИ І ПРИВІЛЕЇ ЧОЛОВІКІВ
Коли йдеться про обов’язки чоловіків, то звертаються переважно до правил етикету, складених у різні часи панівними верствами суспільства. Ці правила регламентують поведінку сильної статі у громадських місцях, на вулиці, в транспорті, театрі, ресторані тощо. Головним лейтмотивом правил є підкреслена повага до жінки, створення для неї комфортних умов, ініціатива в усуненні перешкод, що можуть виникнути на шляху дами.
Безперечно, знання і дотримання правил етикету потрібні. Ми багато втрачаємо в очах жителів європейських країн через низьку повсякденну культуру, незнання правил етикету, які давно стали нормою поведінки населення на Заході. Однак зовнішній аспект стосунків чоловіка і жінки відіграє в нашому житті не таку й значну роль.
Основну частину вільного від роботи часу ми проводимо у сімейному колі. Переважна більшість сімей тепер не ходить у кіно, театри, ресторани, а в міському транспорті сформувалася атмосфера такої брутальності й егоїзму, що жодними правилами етикету її не зміниш.
Тепер торкнімось питання про виконання чоловіком своїх обов’язків, передовсім стосовно власної дружини та інших членів родини.
У різних народів взаємини чоловіка і жінки складалися неоднаково — від рабського становища жінки, коли вона не мала права з’являтися у публічних місцях із відкритим обличчям або сідати за стіл разом з чоловіком під час прийому гостей, до обожнювання її, коли всі домашні справи виконували слуги, навіть немовлят своїм молоком вигодовували інші жінки.
Історично родина в Україні склалася як трудова, з певним розподілом обов’язків між подружжям, традиційною повагою до жінки-матері, дружини, сестри, доньки. Такою вона збереглася й до наших днів. Однак важкі умови життя, в яких нині опинилася більшість сімей країни, вносять певні корективи у внутрішньородинні стосунки.
Коли доводиться боротися за виживання, то тут не до розподілу обов’язків із ведення домашнього господарства на жіночі й чоловічі. Тепер нерідко можна зустріти сім’ї, в яких дружина заробляє гроші дрібною торгівлею, а безробітний чоловік пере білизну, готує обід, виконує інші хатні справи. Проте нічого незвичайного в цьому немає. Взагалі загальноприйняті правила про те, що вважати жіночою роботою, а що — чоловічою, поступово втрачають своє значення. У дружних сім’ях трудяться всі, дбаючи насамперед про поліпшення добробуту родини, збереження злагоди, здорової моральної й психологічної атмосфери всіх членів, зрештою про їхнє здоров’я і довголіття.
Чи означає це, що нині втрачає свою актуальність питання про главу родини?
На мою думку, хоч би якої рівності між собою досягло подружжя, все ж главою сім’ї має залишатися чоловік. Це зумовлено найперше природними й фізіологічними причинами. Відомо, приміром, що статева диференціація, поділ організму на дві статі в процесі розвитку життя на Землі дали змогу зберегти цей вид шляхом його гнучкішого пристосування до оточуючого середовища. Представники чоловічої статі від самого початку стали засобом зв’язку із зовнішнім світом. Вони були «приречені» першими зустрічати, приймати на себе всі неприємні явища і прикрі зміни у довкіллі: чи то появу нового хижака, ворога, нової отрути, нових хвороб, чи появу нових професій і техніки. Саме вони платили за цей привілей — бути на передньому краї — підвищеною смертністю в усі часи, в тому числі й нині.
Проте бути главою родини не означає бути в ній «начальством», яке роздає вказівки. Глава родини — це лідер, провідник, головний відповідальний за сім’ю. В цьому немає якогось обмеження жіночих прав, бо справжній глава родини в потрібний момент може підставити плече і допомогти виконати будь-яку навіть дрібну домашню роботу. Не треба вірити хвилинним спалахам прагнення деяких жінок керувати сім’єю у стратегічному плані. Управлінські віжки потрібні їм ненадовго. Досвід родин, де дружина брала на себе цілковиту відповідальність за всі справи — великі й малі — свідчить, що їй це давалося важко передовсім через необхідність нести основний тягар хатнього господарства. Минав час, і вона, задовольнивши своє марнославство, дедалі частіше зверталася до чоловіка за порадою. Жінці, якою б сильною вона не була, треба знати, відчувати, що у неї є опора, кам’яна стіна, на яку завжди можна спертися. Це дає їй упевненість у захищеності свого існування, забезпечує стабільність сім’ї.
Потреба бути главою родини зумовлена і виконанням чоловіком одного зі своїх головних обов’язків, про який ми зараз згадуємо нечасто — йдеться про батьківський обов’язок щодо виховання своїх нащадків.
Вважається, що головну роль у вихованні дітей відіграє мати. Насправді перекладати відповідальність за виховання дітей тільки на матір — велика помилка. Навіть після розпаду сім’ї дитина не повинна втрачати батька, його відсутність не можуть компенсувати жодні матеріальні відшкодування у вигляді аліментів чи епізодичних подарунків. Набагато важливішою для дитини є атмосфера захищеності, відчуття батьківської гідності. Саме це, а не гроші є вирішальним для її розвитку й становлення як соціальної особистості.
Факти свідчать, що діти із сімей, де панувала злагода між батьками, любов і повага одне до одного, мають незрівнянні переваги перед дітьми, які виросли серед незгод і конфліктів. Страшно й те, що коли настане час створювати сім’ю і мати власних дітей, багато хто з тих нещасливців може відтворити у власній родині ту саму атмосферу незлагод і сварок.
Отже, сім’я, а не особа має залишатися основним осередком суспільства. За цієї умови можливий його духовний і економічний розвиток.
Наша держава робить перші кроки на шляху до зміцнення сім’ї. Створено навіть окреме міністерство, покликане розробляти політику допомоги становленню і зміцненню молодих родин. На жаль, діяльність цього міністерства не вийшла далеко за межі звичайної бюрократичної метушні — проведення семінарів, конференцій, тижнів, місячників...
Дехто із читачів спитає: «Де ж обіцяні у заголовку привілеї для чоловіків?»
Відповім коротко. Перший привілей чоловіка — бути локомотивом у поступі сім’ї до щастя й добробуту. Задля цього чоловік приймає на себе перші удари, що їх одержує сім’я ззовні, підриває своє здоров’я, інколи через поведінку дітей несе матеріальні збитки, а то й втрачає можливість зробити службову кар’єру. І все ж від покоління до покоління чоловіки не полишають своїх функцій головних охоронців сім’ї.
Сутність другого привілею зводиться до того, що чоловік передає нащадкам ім’я свого роду. Від того, як він сам пронесе це ім’я крізь своє життя, прославить чи зганьбить його, певним чином залежатиме доля його дітей та онуків. Бо у нашого народу завжди добре ім’я родини високо цінувалося. Воно найкраще і найпереконливіше за будь-які папери характеризувало людину, свідчило про її честь, порядність, працьовитість та ще про багато інших чеснот, котрі не згадуються в особовій справі.