ПОДАРУВАЛА НАМ ПРИРОДА ЕТАЛОН...
Мені здається, що в українському менталітеті забагато скромності. Маючи в себе унікальні краєвиди та історичні надбання, українці через брак гонору... мало ними пишаються. Мовиться про створення національних природних парків, що репрезентували б найкращі, еталонні ділянки території України.
У світі національні парки організовують на територіях мальовничих ландшафтів з унікальними об’єктами та явищами природи для задоволення культурно-естетичних потреб відвідувачів, сприяння їхньому оздоровленню і відпочинку, розширення природознавчого кругозору. Природа на їхній значній території залишається недоторканою. Національні парки дають відвідувачам можливість завдяки рекреації (туризму) спостерігати за дикою природою й насолоджуватися її чарівною неповторністю.
Підемо,
кохана, у парк! Відповідно до статті 9 закону «Про природно-заповідний фонд України» території та об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) мають використовуватися в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. До установ ПЗФ України, які організовують і здійснюють рекреаційну діяльність, належать перш за все національні природні парки (НПП). В Україні нині створено їх двадцять.
Згідно із згаданим законом (статті 20–22) національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Для виконання національними природними парками покладеного на них завдання зі створення умов для організованого екологічного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів й об’єктів на їхній території виділяються зони регульованої і стаціонарної рекреації.
У зоні регульованої рекреації проводиться короткостроковий (вікендовий) відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць. У цій зоні дозволяється відповідне обладнання туристських маршрутів й екологічних стежок. Тут заборонено промислове рибальство і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних ландшафтів розміщеної по сусідству заповідної зони. Площа зони регульованої рекреації може становити 25–55 відсотків від загальної території парку рекреаційного типу (перша модель), або 30–60% — природоохоронного типу (друга модель).
Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парків. Площа такої зони орієнтовно становить 5–10% за умов обмеженого рекреаційного використання парку і 10–20% — за його активного рекреаційного використання.
У зоні стаціонарної рекреації допускаються довготривалий відпочинок, організований туризм, санаторно-курортне лікування. Екотуризм у зоні стаціонарної рекреації НПП може здійснюватися за екстенсивним чи інтенсивним планом на відповідних територіях. Співвідношення площ територій інтенсивної та екстенсивної рекреації приблизно 1:2.
На територіях екстенсивної рекреації з метою огляду місцевості та відпочинку створюють переважно туристські маршрути, екскурсійні та прогулянкові еколого-освітні стежки, обладнують місця для ночівлі тощо. На спеціально виділених та відповідно облаштованих ділянках дозволено любительське та спортивне рибальство і полювання, збирання грибів, дикорослих плодів і ягід, фотомисливство («тихе полювання») під контролем працівників служби державної охорони НПП.
На територіях інтенсивної рекреації можуть бути створені, приміром, рекреаційно-аквальні комплекси, до складу яких належать пляжі, зупинки для яхт і човнів, елінгі, готелі та об’єкти обслуговування.
Крім зон рекреації, у національних природних парках виділяють заповідну і господарську зони.
Заповідна зона призначена для охорони та відновлення найцінніших природних комплексів, її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Площа заповідної зони може становити 20–30% території національного парку (якщо він має розвинуту рекреаційну функцію) або 30–50% (якщо він має розвинуту природоохоронну функцію).
У господарській зоні ведеться традиційна господарська діяльність з дотриманням вимог щодо охорони природного середовища.
Рекреаційна функція національних природних парків, як бачимо, на другому місці після природоохоронної. Добре відома проста закономірність: чим ліпше збережена незаймана природа, тим більша її рекреаційна цінність, тим вища її ціна (утім, вона як суспільна категорія є безцінною). Це й зрозуміло, адже красивіше, вишуканіше зазвичай є й дорожчим.
Не просто
клаптик землі Основне завдання національних природних парків України полягає в управлінні рекреаційною (туристичною) діяльністю, зокрема відвідуванням території. Здійснення екотуристичної діяльності на природно-заповідних територіях може бути покладене на спеціалізовані державні і комерційні (а також спільні) структури — туристичні фірми.
Відзначу, що продукція національних природних парків — особливий вид товару (послуги), реалізації якого може належати пріоритетна роль у формуванні їхніх фінансових ресурсів. Для ефективного розвитку рекреації, зокрема екологічного туризму, в межах національних природних парків України доцільним є запровадження регіонального туристичного менеджменту та маркетингу, що неможливо здійснити без участі місцевого населення, його знання історії, культури та самобутності природи краю. Насамперед люди мають бути зацікавлені у створенні національного парку. Скажімо, частину коштів від продажу ліцензій (дозволів) на полювання на території окремих національних парків Африки спрямовують на облаштування доріг, будівництво шкіл, лікарень та інших об’єктів соціальної інфраструктури. Зрозуміло, що населення, яке живе в межах парку, зацікавлене у відтворенні тваринного світу і природного ландшафту його території.
Саме тільки слово «національний» (парк) є свідченням того, що йдеться про надбання всього українського народу, хоча воно локалізоване в окремих місцевостях, приміром, у басейні нижньої течії Сули, прадавньої річки з придолинними і заплавними ландшафтами поетичної, казкової краси. У довколишніх пейзажах — сліди історії скіфської доби: тут, на нижньому Посуллі, як і в середньому Придніпров’ї, маємо найбільше скіфських курганів. Можливо, саме тут і була столиця Великої Скіфії — держави І тис. до Р. Х.
Скільки славних історичних подій пронеслося, скільки теплих, квітучих і лагідних краєвидів можна побачити тут, на Посуллі! Унікальне місце в Україні, яке несправедливо досі не представлене в нашій природній спадщині національним парком. Скільки ще треба часу, щоб про нижнє Посулля знала вся Україна, щоб Указом Президента тут був створений Нижньосульський національний природний парк?
Унікальні пейзажі — це найцінніші перлини природно-культурної спадщини, пам’ятки національної гордості етносу, тож належним чином мають охоронятися та зберігатися. У нинішньому техногенно зміненому світі дика природа заповідних територій дедалі частіше стає безцінним еталоном, критерієм прекрасного. Мальовничий краєвид виховує людину, яка збагачується духовно, вбираючи в себе враження від його споглядання. Можна припустити, що незаймана краса земної природи впливає і впливатиме на релігію, філософію, мистецтво, науку і, можливо, визначатиме матеріальний і духовний розвиток людства.
Кожний національний природний парк має свій ландшафт. Як один з еталонів українського ландшафту у вигляді заплавних лук і зарослих очеретом боліт з тихими водними плесами річки можна зберегти територію на Посуллі (за умови створення національного парку) й утримання його державним коштом.
У Черкаській і Полтавській областях природно-заповідні території та об’єкти становлять відповідно 1,9% (один з найнижчих показників в Україні) і 4,1% від їхньої площі. Ситуація на Полтавщині є кращою завдяки наявності тут ландшафтних заказників загальнодержавного значення. Правду кажучи, дивно. У деяких областях України, приміром на Івано-Франківщині, аж три національних природних парки, а в Черкаській і Полтавській областях — жодного. Зрозуміло, Прикарпаття багате на мальовничі пейзажі, ландшафтно-естетичні ресурси, що є одною з основних умов створення національного парку і суттєвою складовою тлумачення цього поняття. А центральні регіони України, насамперед Полтавщина і Черкащина, незрівнянні за глибиною українського козацького духу, українського коріння. Тут — генетичне джерело українства як нашого національного феномена. В уяві (за творами Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, І. Котляревського та ін.) закарбувався поетичний образ української природи. «Окрайці» колишнього українського ландшафту слід зберегти у формі заповідних територій, зокрема таких багатофункціональних, якими є національні природні парки.
А місцеві
добродії проти Згідно із законом про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки цей парк мав бути створеним на межі двох областей: Полтавської (Глобинський і Семенівський райони) і Черкаської (Чорнобаївський район). Простягатиметься він уздовж затопленої Кременчуцьким водосховищем долини Сули на місці нинішнього Сулинського ландшафтного заказника загальнодержавного значення. Одна з найсуттєвіших причин недотримання (наголошую: Закону України!) — незгода місцевих сільських рад передавати свої землі у постійне користування проектованому парку, тобто у власність українського народу. Наприклад, голова Чорнобаївської районної ради Олександр Юрковський, коментуючи ситуацію, каже, що населення не сприймає ідеї створення національного парку. На його переконання, більшість людей у тутешніх селах живуть з того, що випасають там худобу, збирають гриби, ягоди і т. ін. Це одне з основних джерел їхніх заробітків, тому вони й заперечують проти створення національного парку.
Голову райради підтримують його колеги з Кліщенцівської та Великобурімської сільських рад. Наталія Кардаш, голова села Велика Бурімка, розповіла, що це питання вже тричі обговорювали на сесії сільради і щоразу депутати висловлювалися категорично проти створення на території Великобурімської сільської ради Нижньосульського НПП. Голови Кліщенцівської та Великобурімської сільських рад стверджують, що місцеві депутати виражають думку селян. Люди і справді бояться, що в них відберуть луки, на яких випасається їхня худоба, ліс, де вони збирали гриби, річку, у якій ловили рибу.
Із викладеного можна припустити таке. Статус території майбутнього національного природного парку може значно обмежити можливості голів і депутатів місцевих рад займатися неконтрольованим — (ані державою, ані громадськістю) розпродажем земель, інакше висловлюючись, їхнім «дерибаном». Бо на мальовничі береги Сули (як і Дніпра, зокрема під Києвом, і загалом в Україні) багато хто з нинішніх буржуїв накинув оком, щоб будувати там казкові маєтки. І гроші від таких махінацій попадатимуть до кишень корупціонерів, а не до місцевих бюджетів.
Тому й поширюються чутки отакими діячами про те, що після створення національного парку в людей відберуть їхні споконвічні землі, не можна буде рибалити, ходити в ліс і т. ін. Звісно, якщо землі приберуть до рук і обгородять високим парканом ці «глашатаї справедливості», то простому чоловікові туди дороги не буде. Також слід зазначити, що до складу земель НПП належать і земельні ділянки, надані йому в постійне користування згідно з Указом Президента України щодо створення національного природного парку, і землі інших землекористувачів і землевласників.
Загалом землі, що перебувають у постійному землекористуванні НПП України, становлять у середньому лише 25% їхньої загальної площі, а решта — тільки підконтрольні їм території. На цих землях їхні власники і користувачі здійснюють свою діяльність відповідно до вище описаного функціонального зонування національних природних парків. Водночас у межах природно-заповідних територій є певні вигоди (звільнення від земельного податку в установленому порядку, можливість поєднання діяльності підприємств, установ та організацій, а також фізичних осіб-підприємців на цих територіях з функціонуванням національного природного парку, приміром агротуризм, екотуризм тощо).
Отже, Нижньосульський національний природний парк у Черкаській і Полтавській областях, без сумніву, треба створювати. У ньому працюватимуть справжні фахівці, які перейматимуться насамперед інтересами держави, тобто національного парку, і потребами місцевого населення.
Нижньосульський національний природний парк може стати одним з еталонів можливої реалізації ідеї про нерозривність природного та історичного ландшафту.
У кожній п’яді нашої, української землі зберігається історична пам’ять народу, отой (за французьким філософом П. Тейяр де Шарденом) Дух землі. Там могили наших дідів-прадідів. Кожний такий клаптик землі просочений кров’ю справжніх лицарів, народних героїв, завдяки яким ми ще звемося українцями.