АЗІАТСЬКА Й ІСЛАМСЬКА
ЧИ СВІТСЬКА І ЄВРОПЕЙСЬКА?
Вступ Туреччини до Європейського Союзу неодмінно поділить Європу. Перспектива остаточного перетворення країни на «європейську» має як своїх ентузіастів і прихильників, так і сильних та впливових супротивників. Присутність Туреччини в Європі поза всяким сумнівом могла б стати джерелом змін. Вступ у структури ЄС першої мусульманської держави зламає усталені стереотипи і звички. Водночас це означатиме прийняття неєвропейської країни у Європу. А це може викликати бажання подібних кандидатів і породжувати сподівання на членство інших країн з-поза Старого континенту. Окрім цього, Туреччина є справжнім демографічним колосом. Член ЄС з такою кількістю населення може значно погіршити фінансові умови всередині Євросоюзу. Найбагатші країни будуть змушені допомагати Турецькій Республіці. Від цього постраждають менш заможні держави Європейського Союзу, які нині отримують найбільше матеріальної вигоди від членства у європейських структурах. Євросоюз поставив перед Туреччиною низку вимог щодо вступу, які означають для країни запровадження діаметральних змін у економічній і суспільно-політичній системі. Попередні кандидати, котрі намагались стати членами ЄС, неодноразово були змушені робити великі зміни у своїх державних системах, які насамкінець відповідали критеріям, установленим Євросоюзом. Дехто вважає, що і до Туреччини подібний підхід буде успішним. Не підлягає сумніву, що Анкара, особливо останніми роками, провела чимало важливих політичних реформ. Багато з них де-факто пристосовані до напрямку, обраного ЄС. Це сприяє тому, що народжуються підстави і обґрунтовані сподівання визнати прийнятий алгоритм дій Євросоюзу щодо кандидатів ефективним, також і стосовно Туреччини. Безперечно, країна з Малоазійського півострова буде змушена протидіяти серйозним викликам, які чекають на неї. Тамтешній уряд по-справжньому робить істотні й необхідні зміни, але реалістично розглядаючи ситуацію, їхнє можливе запізнення потребуватиме величезних втрат часу і ресурсів. Тож ЄС не поспішатиме із завершенням переговорів про членство Туреччини, навпаки, намагатиметься затягнути цей процес. Європейський Союз багато років тому розпочав реалізацію над Босфором численних програм допомоги. Співпраця між Анкарою і Брюсселем постійно розширюється і, здається, ніщо не змінить тенденції, аби у майбутньому нащадки султана називали себе європейцями. Нині це лише питання часу. Проте може статись, що Туреччина не виявить достатньої терплячості й сама відмовиться від претендування на членство у європейських структурах. Надто важливою у цьому аналізі є також нинішня політична ситуація у Турецькій Республіці. Після заледве піврічного правління правого уряду важко визначити, у якому напрямку рухатиметься політика. Неможливо заперечувати, що вибори, виграні ісламською партією, і призначення на посаду президента переконаного мусульманина є добрим сигналом про зміни у турецькому суспільстві. Багато спостерігачів говорять, що вони можуть стати початком найсерйознішого, від моменту проголошення республіки, повороту до ісламу й культури, яка протягом століть була сильно детермінована релігією. Та це не означає, що над Босфором законодавчий процес диктуватиметься правом шаріату, знову буде проголошений халіфат чи офіційно скасована світськість держави. Існує невелика ймовірність, що Туреччина колись повернеться до форми ісламської держави (такої, як наприклад, Афганістан чи Іран). Протягом понад вісімдесяти років існування світської держави Туреччина намагалась розвиватись як сучасна західна держава. За цей час вона зробила багато помилок і зазнала чимало поразок, але були й незаперечні успіхи. Проте вона була у цьому процесі одинокою, оскільки досі жодна інша ісламська країна не проголосила світськості, й водночас жодна західна країна не була ісламською державою. Цей досвід може спричинитись до формування на Малоазійському півострові іншої моделі держави: ісламської, а водночас світської, сучасної й демократичної, але «незахідної». Туреччина може бути для інших мусульманських країн своєрідним прикладом того, як, залишаючись у згоді й гармонії зі своєю моральною культурою і релігією, постійно розвиваючись, інтегруватись із християнським Заходом. Крім того, з огляду на незалежну позицію на міжнародній арені, вона зможе виконувати роль справжнього мосту між ісламським Сходом і християнським Заходом. Туреччина — велика держава з важливим стратегічним значенням. ХХ ст. стало для неї переломною епохою — наповнене революцією і неабиякими змінами. Тоді країна набирала силу і прогресивно розвивалась. Вона неймовірно швидко і вміло пристосовується до постійних змін міжнародної ситуації. Туреччина все більше відкрита і налаштована на співпрацю з іншими спільнотами. Нині держава стоїть напередодні нових викликів. Різниця між турецькою і європейською цивілізаціями надзвичайно велика. Проте аналогій у цій площині набагато менше. Але потрібно поставити питання: чи насправді існує необхідність такої діаметральної зміни суспільства, щоб воно могло зв’язатись справжньою інтеграцією з Європою? Можливо, і європейці повинні змінити спосіб мислення і замість того, щоб захищати свою ідентичність від турецького натиску, використати цей народ для створення нової й «свіжої» культури, яка не становитиме прецеденту для виникнення чергових антагонізмів у світі. В такому разі Туреччина, яка нині вважається джерелом міжнародних збурень, стане засобом стабілізації. Данило ДАНИЛЕНКО також у паперовій версії читайте:
|