ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА

Після того, як два тижні тому не вдалася спроба Партії регіонів відправити уряд Юлії Тимошенко у відставку, широкого розголосу набула тема можливих змін у Кабінеті Міністрів. З цього приводу в Україні ходило й ходить чимало прогнозів. Однак цього тижня сталася подія, котра урядові пертурбації нарешті перевела із розряду домислів у розряд фактів. Йдеться про відставку з посади міністра фінансів Віктора Пинзеника.

Власне, Віктор Михайлович ще минулого тижня написав відповідну заяву. Та їй, якщо говорити начистоту, передувало чимало подій, які не могли закінчитися без зайвого розголосу. Достатньо пригадати інцидент із доповідною міністра фінансів, буцімто написаною Пинзеником на ім’я прем’єра Юлії Тимошенко. А ще раніше — наприкінці минулого року — український політичний бомонд був шокований тим, що про проект бюджету держави на 2009 рік уперше в історії (!) доповідав не міністр фінансів, а безпосередньо керівник Кабінету...
Саме тоді вголос заговорили про непорозуміння між Віктором Пинзеником і Юлією Тимошенко. До того ж, він тривалий час перебуває на лікуванні.
Напередодні голосування за відставку Пинзеника в політичних кулуарах розгорілися справжні дискусії з приводу того, чи варто тепер змінювати міністра фінансів? Навіть попри те, що Віктор Михайлович написав заяву власноруч, його прихильники (водночас опоненти Юлії Тимошенко) воліли розібратися, за яких умов була написана заява, чи не чинили на Пинзеника тиск?
Таку позицію, зокрема, сповідувала частина депутатів із «Нашої України — Народної самооборони», особливо група «За Україну!», очолювана В’ячеславом Кириленком. Показово, що «антитимошенківська» частина «НУ— НС» сподівалася, що й у БЮТ через Віктора Пинзеника відбудеться певний розкол. Адже він, як відомо, є лідером партії «Реформи і порядок», котра напередодні останніх парламентських виборів увійшла до блоку Тимошенко.
Однак, схоже, що більшість депутатів із ПРП у протистоянні прем’єра з тепер уже екс-міністром фінансів стали не на бік останнього. Принаймні, усі їхні виступи зводилися до того, що раз Віктор Пинзеник написав заяву про відставку, її потрібно задовольнити. Зрештою, БЮТ фактично повним складом це й зробив.
Тут доречно зробити невеликий відступ. Річ у тім, що Вікторові Пинзенику не вперше не надто комфортно працюється в умовах постійних суперечок між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Достатньо пригадати, як Пинзеник у 2005 році, після тодішньої відставки Юлії Володимирівни, довго сумнівався, чи залишатися йому в уряді Юрія Єханурова? Зрештою, вирішив залишитися. Це стало однією з причин невходження ПРП до блоку Тимошенко ще 2006-го. Нагадаємо, тоді партія «Реформи і порядок» пішла на вибори разом із «Порою» й, не подолавши тривідсотковий рубікон, залишилася за межами Верховної Ради...
Вочевидь, нині ситуація для Віктора Пинзеника дещо схожа, тільки у значно більших масштабах. По-перше, стосунки Президента та Прем’єр-міністра відтоді дійшли просто-таки до абсурду. Хронічне несприйняття цими політиками один одного досягає усе нового і нового апогею. Найстрашніше те, що суспільство, схоже, звикло до таких взаємин двох найвищих посадовців. Найсвіжіший приклад — «гризня» на останньому засіданні Ради національної безпеки та оборони. «Перли» наших лідерів із того дійства широко обійшли ЗМІ, так що не повторюватимемось.
По-друге, світова фінансова криза — найбільший «головний біль» саме для фахівця з питань фінансів, яким є Віктор Пинзеник. Особливо в умовах, що він — ліберал, а його безпосередній керівник Юлія Тимошенко сповідує діаметрально протилежні цінності. Власне, якщо бодай дещиця із сумнозвісної доповідної, котра наробила стільки галасу в державі, правда — на Україну очікують непрості часи. Чи міг Пинзеник залишатися на своїй посаді за умов, що до нього не надто хотіли прислухатися?
Нині високопосадовець усе ще зберігає мовчання. Та й не з тих він людей, котрі наступного дня після гучної події чи заяви організовують прес-конференції. Тому не виключено, що усієї картини нинішнього тихого протистояння ми ніколи не дізнаємося. Може, воно й на краще?
Тим часом різні політики реагують на відставку Віктора Пинзеника по-різному. Наприклад, Ксенія Ляпіна (зі згадуваної групи «За Україну!») вважає, що відставкою міністра фінансів Україна зробила крок до дефолту. Як не прикро, але це слово лунає з телеекранів усе частіше. Хоча досі ним більше зловживали представники Партії регіонів.
На думку пані Ляпіної, за нинішніх умов практично неможливо знайти кандидатуру на посаду міністра фінансів, який би створив реальний бюджет і задовольняв Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Та, власне, не лише в цьому річ. Голосів у парламентської коаліції немає навіть для вирішення менш принципових питань, ніж кадрові призначення. Навіть відставки Віктора Пинзеника без підтримки комуністів минулого вівторка просто не було б.
Повертаючись до можливого дефолту, варто зауважити, що про це зараз говорять не лише політики. Скажімо, низка європейських банківських аналітиків також поділяють цю стурбованість. Ульріх Лейтманн («Commerzbank») оцінив вірогідність дефолту у 90 відсотків. Причому, за його словами, статися це може в найближчі два квартали. А політична боротьба між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко лише сприяє можливості такого розгортання подій.
На цьому тлі не надто переконливо прозвучав позавчорашній заклик українського Прем’єр-міністра не вживати термін «дефолт», коли, на думку Юлії Тимошенко, немає жодних підстав для цього. Не вперше маємо ситуацію, коли те, в чому Юлія Володимирівна впевнена, відбувається з точністю до навпаки. Згадайте, як було торік восени з її оцінкою вірогідності «накочування» кризи на нашу державу... Або нещодавно стосовно виконання бюджету за січень, після чого миттєво почались пошуки держави, здатної виділити нам кредит. Не дай Боже, щоб те саме сталося і щодо дефолту!
Повертаючись до відставки Віктора Пинзеника, слід ознайомитися і з позицією Анатолія Гриценка, котрий свого часу також був змушений обирати між Ющенком і Тимошенко. Схоже, ця дилема не знята й донині. Принаймні Гриценко, на відміну від бютівців, не підтримує відставку Віктора Пинзеника, але й не говорить про те, що до цієї відставки він був доведений чи ухвалив відповідне рішення під тиском з боку прем’єра.
«Віктор Пинзеник знав, у який уряд, з яким прем’єром і до виконання яких обіцянок він ішов,— вважає Анатолій Гриценко.— Він знав реальну ситуацію, він як економіст розумів те, що йому доведеться робити. Але він зробив вибір — він погодився. Я думаю, що від самого початку він працював у режимі дискомфорту. Але, як на мене, він надто довго був у режимі дискомфорту, щоб тепер подавати у відставку».
Із такою постановкою питання можна було б погодитись, але у тім-то й біда, що не зрозуміло, кому й коли в українській державі ще доведеться терпіти дискомфорт? Зрештою, Анатолій Гриценко після своєї відставки з посади міністра оборони (де пропрацював у трьох урядах) обрав більш-менш самостійне політичне життя.
Слідом за ним до цього ж удався й екс-спікер парламенту Арсеній Яценюк. Тепер надійшла черга Віктора Пинзеника... Цікаво, чи багато таких політиків буде ще?

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте:

Я Б ДО УРЯДУ ПІШОВ...