У РОЛІ ЖЕБРАКІВ
ОПИНИЛИСЯ ЗАХИСНИКИ ВІТЧИЗНИ: НИНІШНІЙ БЮДЖЕТ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ Є НАЙМЕНШИМ ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ, ЩО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ, ЯК СТВЕРДЖУЮТЬ ВІЙСЬКОВІ, ДО ДЕГРАДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА

Коли восени 2000 року парламент ухвалив Закон «Про Збройні сили України», у Міністерстві оборони панувала ейфорія: держава зобов’язувалася щороку асигнувати на потреби свого війська не менше трьох відсотків валового внутрішнього продукту. Проте через кілька місяців (коли було ухвалено головний фінансовий документ країни) військові зрозуміли, що раділи передчасно: їм виділили менш ніж 2 відсотки від ВВП. Утім, і в наступні роки вони жодного разу не отримали суми, закріпленої чинним законодавством: заощаджувати на обороноздатності країни, її безпеці стало традицією для всіх урядів.
Фахівці від економіки прогнозують, що показники ВВП у поточному році становитимуть 1268,4 мільярда гривень. Отже, оборонний бюджет мав би сягати понад 38 мільярдів гривень. Та не акцентуватиму увагу читачів на прогнозах, оскільки вони не завжди збуваються, а розповім про реалії сьогодення, котрі, як мовиться, видно неозброєним оком.
Ще восени минулого року Президент України наполягав на необхідності збільшення фінансування потреб МО, вважаючи, що його бюджет має бути 32 мільярди гривень. Глава держави, звісно, спирався на розрахунки фахівців військового відомства, Ради національної безпеки і оборони. До того ж, і події, які сталися на Кавказі, переконували в тому, що армії потрібно приділяти більше уваги. Згодом ця цифра зменшилася до 17 мільярдів. Проте парламент і уряд спинились на 8,4 мільярда гривень, що становить лише 0,85 ВВП. Такого бюджету за 17 років свого існування Міністерство оборони України не мало!.. Його назвали бюджетом «проїдання», що цілком справедливо, оскільки зазначеної суми може вистачити тільки на грошове забезпечення військовослужбовців і харчування особового складу. Тому «може», що не виключено, за словами заступника директора Департаменту фінансів МО України — начальника відділу бюджету МО України, полковника Костянтина Кифоренка, повторення ситуації, в якій опинилося наше військо у 1996 році, коли люди місяцями не бачили живої копійки. Це при тому, що тодішній бюджет Міністерства оборони був 1,76% валового внутрішнього продукту. Якщо «відштовхуватися» від ВВП, ведучи мову про кошторис МО, то, починаючи з 2005 року, він неухильно знижувався. Наприклад, якщо у 2004-му він становив 1,8 відсотка ВВП, то у 2005-му — 1,69, у 2007-му — 1,11, а у 2008-му — 1,03 відсотка.
— Отримавши на початку січня тимчасовий розпис на перший квартал 2009 року, ми зрозуміли, що на грошове забезпечення та заробітну плату працівникам Збройних сил виділено лише половину тієї суми, яку повинні виплачувати військовослужбовцям і цивільним працівникам щомісяця,— каже полковник Костянтин Кифоренко.— Зважаючи на це, міністр оборони Юрій Єхануров одразу звернувся з листом до Кабінету Міністрів, комітетів Верховної Ради України з питань бюджету та національної безпеки і оборони, міністра фінансів, поінформувавши їх про ситуацію, що склалася. Грошове забезпечення за січень врешті-решт офіцери й прапорщики отримали у повному розмірі й вчасно. Та чи буде так і далі — не відомо.
До речі, із зазначеної суми в розмірі 8,4 мільярда гривень близько 4 мільярдів припадає на так званий спеціальний фонд, який має наповнити МО. Але він ще ніколи не наповнювався сумами, визначеними законами про державний бюджет. Із кожним роком наповнювати його стає все важче, бо у розпорядженні МО лишається все менше військового майна, яке можна вигідно продати, а виручені кошти спрямувати в цей фонд. Так, під юрисдикцією військового відомства перебуває чимало військових містечок, інших об’єктів, але проблема у тому, що їх ніхто не хоче купувати з причин, незалежних від МО.
Загалом, як стверджують у Департаменті фінансів МО України, державним бюджетом передбачається виплата грошового утримання військовослужбовців в обсязі 95 відсотків, а заробітної плати — 98–99 відсотків. Проте навчені гірким досвідом минулих років, люди в погонах не надто вірять в те, що їм не доведеться сильніше затягувати паски. Це при тому, що в офіцерів і прапорщиків Збройних сил статки, порівняно з їхніми колегами з інших силових структур, найменші. Наприклад, командир взводу отримує 1700–1800 гривень, командир роти — 2200–2300 гривень, а командир бригади у званні «полковник», маючи вислугу понад 20 років і кілька сотень підлеглих у своєму підпорядкуванні,— 3300–3500 грн. Військовослужбовці за контрактом отримують в межах 1000–1200 гривень. Як їм виживати, якщо держава виплачуватиме лише 50 відсотків коштів?..
Так, нині всім, принаймні більшості пересічних громадян, непереливки. Але якщо, скажімо, працівники підприємств і організацій можуть у вільний час «підробити», знайти інші варіанти «пом’якшення» фінансового становища своїх сімей, то військові позбавлені такої можливості. До того ж, у багатьох офіцерів і прапорщиків дружини не працевлаштовані, особливо у тих, які служать у так званих віддалених військових гарнізонах. І не тому, що вони не бажають працювати: для цього у них немає можливості, оскільки в таких гарнізонах відсутні підприємства й установи, де б можна було працевлаштуватися.
Зараз у гарнізонних чергах на отримання житла перебувають понад 40 тисяч військовослужбовців. Деякі з них очікують власного даху над головою по 15–20 років. А їм, цим чергам, ні кінця, ні краю не видно. Чому? А тому, що за недостатнього фінансування капітальне будівництво ведеться теж незадовільно. Цього року, коли фінансово-економічна криза перекреслила всі плани МО щодо вирішення чи не найгострішої проблеми у війську, щасливчиків, які отримають ордери на власні помешкання, поменшає...
Окрім соціального забарвлення, проблеми, пов’язані з фінансуванням МО, мають й інший відтінок: вони негативно впливають на обороноздатність країни. Адже в умовах таких «куцих» асигнувань мови не може бути про переоснащення армії сучасним озброєнням і військовою технікою, перехід на її комплектування військовослужбовцями-контрактниками тощо. Експерти стверджують: якщо 70 відсотків оборонного бюджету будь-якої країни «з’їдають» видатки на утримання особового складу, то про бойову готовність армії слід забути. Якщо державний бюджет України не буде переглянуто, на необхідності чого наголошують всі політичні сили, які є в парламенті, то Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки буде «успішно» провалена. Бо ще у 2005 році, коли її розробляли і рівень інфляції був значно нижчим, ніж тепер, а про кризу ніхто не здогадувався, передбачалося, що у 2009 році видатки на потреби МО становитимуть понад 13 мільярдів гривень, із них близько 8 мільярдів мали витратити на утримання війська. Тепер така сама сума виділена на всі потреби армії...
Ми чимало говоримо про можливий занепад деяких галузей економіки, зокрема металургії, яка приносить для держави фінансовий зиск, оскільки її продукція експортується. Це так. Але водночас мало хто згадує про наш оборонно-промисловий комплекс, який теж є солідним фінансовим донором держави: на його підприємствах виробляють конкурентоспроможну продукцію військового призначення, котру, як відомо, експортують до десятків держав світу, забезпечуючи чималі фінансові надходження.
Замовлення з боку МО — це підтримка вітчизняного ОПК. Проте за такого бюджету МО про які замовлення може йти мова? Без них і надалі скорочуватимуть інженерно-технічний потенціал, робітників, наростатиме соціальне напруження в суспільстві.
У Міністерстві оборони чудово розуміють, що в умовах фінансової кризи неможливо цілковито задовольнити фінансові запити оборонного відомства. Тому й не наполягають ні на 32, ні на 17 мільярдах гривень, про які йшлося не так давно. Але разом з тим вважають, що в ролі жебраків людям у погонах, котрі отримують величезні фізичні й моральні навантаження під час виконання своїх обов’язків, теж не гоже бути. Українські військові (порівняно зі своїми колегами з інших держав) опинилися чи не у найгіршому становищі. Підраховано, що утримання одного військовика Збройних сил у поточному році обійдеться для державної скарбниці у 8 тисяч доларів. Багато це чи мало? На перший погляд, сума солідна. Але якщо порівняти з іншими країнами, вона є мізерною. Наприклад, ФРН витрачає на одного свого військовослужбовця близько 170 тисяч «зелених». Польща і Румунія асигнують на своїх вояків 50–40 тисяч доларів відповідно. Навіть Росія витрачає в чотири-п’ять разів більше.
Одним із варіантів пом’якшення ситуації, що склалася з фінансуванням ЗС, могло б стати позбавлення МО деяких функцій. Нині воно змушене охороняти і підтримувати у більш-менш належному стані сотні військових містечок, понад 700 тисяч тонн залишкових боєприпасів і 100 арсеналів, де вони зберігаються, залучаючи до їхньої охорони близько 20 тисяч військовослужбовців. Витрати військового відомства, пов’язані з виконанням цих функцій, сягають близько трьох мільярдів гривень. Отже, реально на його потреби з державної скарбниці виділяється трішки більше п’яти мільярдів. Це, погодьтеся, крапля в морі й говорити про подальший розвиток війська не доводиться.
— Йдеться про елементарне виживання, а не про реформування та інші заходи, які б поліпшили боєготовність армії,— сказав знайомий офіцер з Генерального штабу.
На жаль, наші урядовці ще перед ухваленням державного бюджету не стільки переймалися проблемами армії, скільки тим, як би заощадити на військових. Тому водночас із проектом головного фінансового документа держави законодавцям запропонували встановити для офіцерів і прапорщиків новий віковий ценз для пенсій — 55 років. Необхідність в цьому кроці його ініціатори пояснюють тим, що це сприятиме обґрунтованому підходу щодо соціального захисту військовослужбовців, у тому числі пенсійного, матеріального забезпечення та надання пільг із оплати житлово-комунальних послуг. Дивне, м’яко кажучи, розуміння соціальної справедливості у наших чиновників.
У Міністерстві оборони України, незважаючи на проблеми і негаразди, пов’язані з фінансуванням оборонних потреб держави, все ж не втрачають оптимізму, сподіваючись, що при перегляді державного бюджету кошторис МО буде змінено. Звісно, що його керівники не розраховують на астрономічне збільшення видатків, вважаючи, що кілька додаткових мільярдів полегшать життя армії. Дай Боже, щоб так і сталося...

також у паперовій версії читайте:

---