Газова тема залишається однією з головних. Завершення російсько-українських газових переговорів начебто принесло спокій, але не для України. Баталії міжнародного масштабу перейшли на рівень внутрішній і переважно політичний. Проурядові сили твердять про перемогу у тих перемовинах. Їхні опоненти заявляють про поразку, економічні прорахунки і навіть про зраду національних інтересів. Мовляв, Україну посадили на «газову голку», ми отримали найвищі ціни за газ і найнижчі за його транзит до Європи. При цьому і ті, й інші посилаються на одне — на формулу наступного десятиріччя. Саме за нею вираховуватимуть ціну російських енергоносіїв для України аж до 2020 року. Формула надто складна (математика + політика), тому й ціна на газ, навіть на нинішній рік, у кожного виходить своя.
Нам не потрібні поступки, нам необхідні нормальні економічні взаємини, пояснювали українські переговорники, полишаючи 31 грудня Москву, так і не підписавши газових контрактів. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко вважає умови, на яких пізніше Україна підписала газові угоди, вигідними. Помірковані аналітики зазначають, що російсько-українські газові контракти не стали однозначною перемогою для одних чи однозначною поразкою для інших. А є лише непростим компромісом, із якого слід робити правильні висновки, причому беручи до уваги не стільки рейтинги політиків, скільки можливості економіки.
Відповідь на найактуальніше запитання — хто все ж таки переміг у цьогорічній російсько-українській війні, була зрозумілою на початку січня, коли Росія зробила те, що мало хто від неї очікував, і таки наважилась перекрити європейцям газ. Тоді стало очевидним, що в цій війні переможців не буде, з огляду на величезні іміджеві втрати, яких зазнали і постачальник Росія (незважаючи на масовані звинувачення нашої країни), і транзитер Україна (попри багаторазові пояснення, хто саме винний). Однозначних переможців у цій війні, зауважують аналітики, не могло бути через те, що сторони зайшли надто далеко у протистоянні. Щоб не зайти ще далі, потрібен був складний компроміс, який допоміг би зберегти лице одним і не втратити його іншим. Що й було, по суті, зафіксовано в цифрах, формулах і положеннях газових угод, підписаних у Москві.
Формула десятиріччя Газ пішов до України за ціною значно вищою, ніж торішні 179 дол. за тисячу кубів, і до Європи, долаючи кожну сотню кілометрів української території за торішнім тарифом — 1,7 дол. Такі вийшли формули.
Це ті формули, запевняє Юлія Тимошенко, які застосовуються у європейських державах. Вони є універсальними, і для України створюють такі самі умови, як і для інших європейських держав. Плата за транзит технологічного газу за спеціально обчисленою ціною дасть можливість рентабельно працювати нашій газотранспортній системі (ГТС).
Нині часто повторюють «газові» цифри, причому різні. Російська сторона акцентує увагу на цифрі 450 дол. за тисячу кубів газу, яка була й у нас офіційно визнана ціною першого кварталу і базовою для обчислення цін на майбутнє. Українська сторона вважає за краще говорити про ціну 228,8 дол., але на весь рік. Вона гідно виглядає навіть порівняно з цифрами, які фігурували як можливі на момент завершення переговорів в останній день минулого року і перший день нинішнього — 235 і 250 дол.
Умовний баланс інтересів, зауважують аналітики, було забезпечено і в інших номінаціях. Так, незмінну для року транзитну ставку збалансовано 20% знижкою ціни за російський газ. Відмову від газового посередника «РосУкрЕнерго» компенсовано більшими можливостями на українському ринку фірми «Газросзбут— Україна». Перехід на ринкову формулу обчислення ціни, за що виступала українська сторона, ознаменовано врахуванням у ній як базовий енергоносій суміші газолю і мазуту, а не базових для українського ринку енергоносіїв — вугілля та мазуту.
Цей перелік балансів, які хтось сприймає як досягнення, а хтось оцінює як недоопрацювання чи навіть зраду національних інтересів, можна продовжити. Проте очевидним є факт, що угоди, підписані в Москві, є такими, якими вони є. Наразі треба їх виконувати, роблячи висновки, життєво необхідні для української економіки і важливі для подальших газових угод.
Нинішні газові контракти містять як можливості, так і ризики для енергетичної незалежності нашої країни, кажуть експерти. Що стосується Росії, то вона змогла досягти лише тактичних цілей — встановлення механізму розрахунків, який «витискатиме» з України сотні мільярдів доларів. Адже наша держава зобов'язана (треба їй стільки чи ні) заплатити за 40 млрд кубів газу нинішнього року і за 52 млрд щороку до 2020-го. Водночас має доправляти російське паливо до Європи, отримуючи гроші за фактично прокачані його обсяги. Такий підхід, заявляє прем'єр-міністр Росії Володимир Путін, дає змогу країнам вибудувати довгострокові, стабільні, надійні відносини.
Проте стратегічної мети Росії — встановлення контролю над українською газотранспортною системою — так і не досягнуто. Хоча наша сусідка не відмовилась від неї офіційно.
Плюси і ризики Усього було підписано п'ять угод, зокрема про постачання газу в Україну; про транзит газу до Європи та два додатки про закупівлю газу посередників і про реекспорт палива. Серед плюсів експерти називають те, що Україна змогла повернути принцип прямих відносин із «Газпромом». До того ж, наша держава отримала гарантований обсяг пального на десять років. Тепер Росія не зможе відключити газ чи зменшити його подачу з політичних причин, оскільки в такому разі Україна матиме змогу легко виграти справу у Стокгольмському суді. Жодні «тіньові» посередники на кшталт «РосУкрЕнерго» більше не зможуть створювати схеми штучної заборгованості та бути російським важелем впливу на українських політиків.
Однак прямі відносини означають і більшу відповідальність. Уряду доведеться вчасно розраховуватись за газ і уникати ситуацій з простроченням платежів, адже це загрожує неабиякими фінансовими санкціями від «Газпрому». В угодах закладений формульний підхід ціноутворення зі знижувальним коефіцієнтом на 2009 рік. Це означає, що віднині ціна на газ буде близькою до ринкової без домішки політичної корупції, як це було у 2006–2007 роках.
Досягти зниження базової ціни та часткової відмови від умов «Газпрому» про базову ціну у 450 дол. не вдалося через монополізм російської компанії, а також внутрішньополітичні змагання між главою держави та урядом за право вести переговори з росіянами. Чи могла б бути базова ціна меншою, ми вже не дізнаємось. Але і Рахункова палата Верховної Ради і Контрольно-ревізійне управління, і Генеральна прокуратура матимуть змогу перевіряти прозорість цієї ціни.
Реальна вартість газу на кордоні нинішнього року буде значно меншою, сподіваються експерти, через зниження цін на нафту, мазут і газоль. В уряді мають надію, що середня ціна в Україні впродовж року не перевищить 229 дол. за тисячу кубів. Цього можна буде, очевидно, досягти за рахунок використання палива, торік закачаного у сховища.
Позитивним чинником експерти називають укладення десятирічного контракту. Після «газової війни» імідж обох країн на Заході як надійних постачальника і транзитера суттєво постраждав. Зараз європейцям потрібні незаперечні докази того, що протистояння, яке поставило на межу енергетичного виживання одразу кілька європейських держав, більше не буде. Десятирічний термін є цілком достатнім для відновлення тієї довіри.
Контракти на транзит газу дозволять утримувати газотранспортну систему у робочому стані. Це — головний козир нашої країни, якщо Росія почне розмову про необхідність встановлення зовнішнього контролю над українською ГТС.
Що стосується базових ризиків, то вони, зазначають експерти, випливають не стільки з положень контрактів, скільки зі здатності української сторони виконувати ці контракти, а також пристосування вітчизняної економіки до нових цін на пальне. Першим значним ризиком у першому і другому кварталах будуть проплати «Нафтогазу» від населення, теплокомуненерго і промислових підприємств. Як відомо, в Україні спостерігається економічне падіння, рецесія. Звісно, те, що раніше планувалось як доходи, навряд чи виконуватиметься. Тобто утворюватиметься певний розрив між бажанням отримати гроші й реальним їхнім надходженням. Є ризик того, що держава не зможе цілковито покривати цей розрив. Тож їй доведеться оцінювати економічну доцільність існування певних підприємств. Слід задуматись над реформуванням законодавства, що стосується банкрутства компаній. Державі потрібні будуть «живі» гроші для розрахунку за газ; підприємства, які не здатні за нього платити, можуть бути оголошені банкрутами. Для них належить знайти ефективних інвесторів, які б розраховувались «живими» грішми за паливо і запровадили програми модернізації виробництва й підвищення його енергоефективності.
Другим великим ризиком, який випливає з газових угод, є те, що держава змушена буде розпочати тарифну реформу, що передбачатиме підвищення тарифів на газ для населення. Та чи зможе вона знайти ресурси, аби компенсувати підвищення тарифів і прогнозоване зниження розрахунків населення і теплокомуненерго за дорожчий газ?
Учімось торгуватись! Критики формули газових угод стверджують, що жодної однакової газової формули немає. Формула — це результат переговорів, кожна сторона бореться за своє. Зазвичай, коли за переговорним столом виводять газові формули, країна-покупець намагається додати власні складові. Фіни, приміром, наполягли на використанні у формульних розрахунках цін на дрова, німці — на вартості вугілля. В українській формулі як перемінні використані мазут і газоль. А газоль, між іншим, Україна не використовує для виробництва тепла. Та найсуттєвіший негатив, кажуть експерти, це Р-0, тобто базова вартість палива. Вона є в кожній формулі, за яку торгуються з «Газпромом». Це так звана стартова ціна, що обумовлює після множення на низку змінних, залежних від цін на нафту коефіцієнтів, підсумковий щоквартальний газовий прайс.
У кожній країні те значення інше, в кожній саме за нього найбільше воюють із «Газпромом». Наше Р-О найвище в Європі. Найгірше, вважають аналітики, це те, що для України Р-О зафіксоване на рівні 450 дол. аж до десятої години ранку 1 січня 2020 року. Юлія Тимошенко запевняє, що ціни на нафту на світових ринках знижуватимуться, і в результаті з 360 дол. на початку року ціни на газ для України зменшаться до 160 дол. за тисячу кубів у четвертому кварталі. Тож держава платитиме впродовж року у середньому не більше 229 дол. Якщо ж вартість нафти зростатиме, як це було протягом попередніх років, то ми отримуватимемо газ по 400–600 дол.
Юлія Тимошенко запевняє, що плата за транзит 11 млрд кубів технологічного газу, на прокачку вуглеводнів до Європи, яку Україна отримала за спеціально обчисленою ціною, дасть змогу рентабельно працювати нашій ГТС. На останньому договірному піруеті, зауважують аналітики, ґрунтуються усі сподівання уряду компенсувати незакладені бюджетні витрати, пов'язані зі стрімким зростанням вартості палива.
Ось тільки й тут існують певні гачкові «але». Адже гроші на придбання технологічного газу нашому «Нафтогазу» як передоплату за транзит дав «Газпром». А газ, на який розраховує прем'єр, хоч і міститься в українських підземних сховищах, але належить «РосУкрЕнерго». Хоча додаток до транзитних контрактів передбачає його передачу «Нафтогазу». Та «РосУкрЕнерго» із цим не згодний і позиватиметься до Лондонського суду. Судова тяганина може бути тривалою, до винесення вердикту предмет суперечки — 11 млрд кубів газу — залишатиметься у «підвішеному» стані. Але вплинути на рішення європейської Феміди навряд чи зможуть Москва і Київ. Врешті, якщо Україна не отримає додаткового обсягу дешевого газу, вся контрактна схема може бути зруйнована.
Європа — за нас? Що стосується Європи, то вона подякувала сторонам за подолання суперечностей. Проте висновків не змінила. Президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу знову заявив, що Росія не може вважатися надійним постачальником газу, а Україна — надійним транзитером. Чим, до речі, здивував Міністерство закордонних справ Російської Федерації. Україну в цій ситуації може тішити те, що не всі в Єврокомісії є такими категоричними в оцінках. Комісар ЄС з питань енергетики Андрес Пібалгс, який недавно побував у Києві, трохи підняв настрій нашим громадянам і ще більше зіпсував його росіянам, коли заявив про відсутність фактів несанкціонованого відбору газу Україною після 31 грудня 2008 року. Що українська ГТС у хорошому стані й здатна безперебійно транспортувати російський газ до Європи. А ще він висловив думку, що газовий конфлікт із Росією не позначиться на відносинах України та Європейського Союзу. За словами єврокомісара, це питання не може стосуватись зв'язків України та ЄС і жодним чином не впливатиме на процес співпраці ЄС і України, який називається європейським партнерством.
Єврокомісар знає, що в ході газового конфлікту російська сторона наголошувала на тому, що Україна не здатна модернізувати свою ГТС, тому варто викупити її або віддати у концесію, що, до речі, заборонено українськими законами. Єврокомісар зазначив: важливо, що Україна перейшла на формульне ціноутворення. Адже формула означає, що в майбутніх українсько-російських газових відносинах використовуватимуться не політичні, а економічно обґрунтовані розрахунки. Є формула і на ціну на газ, і на ціну на транзит.
Президент України Віктор Ющенко, у свою чергу, запевнив главу Єврокомісії у підтримці нових газових угод із Росією, які дали змогу відновити постачання газу до Європи. Водночас він заявив, що угоди не є простими, але Україна бере на себе їхнє виконання і гарантує якісне й повне транспортування палива до Європи. Хоча раніше представники президентського Секретаріату заявляли, що нові газові угоди є зрадою національних інтересів і не виключається можливість їхньої денонсації.