ЗАПРАЦЮВАВ АНТИКРИЗОВИЙ ЗАКОН...
Один із дописувачів запитав: «Так криза — це винятково погано»? Звичайно, більшість людей підтвердять, що справді погано, особливо працівники служби зайнятості. Справді, бо їм, бідним, як мовиться, ніколи й вгору глянути: йдуть і йдуть до них безробітні. Працівники Державного центру зайнятості кажуть: за грудень 2008 року кількість безробітних в Україні збільшилася на 147,5 тис. осіб. Щодня число безробітних поповнюється на 10 тисяч осіб. На одну вакансію претендує 20–30 людей. Але ті, хто йде до служби зайнятості, ще не знають про це і сподіваються: ось зараз запропонують гарне робоче місце. Або принаймні тимчасову допомогу, яка дасть змогу вижити. А де взяти ту гарну роботу чи допомогу? До того ж, має значення, за якою статтею вас звільнили. Олександр Мельник, директор Київського міського центру зайнятості, зазначає: «Звільнення за згодою сторін тепер почастішало вдвічі. Люди з інших міст узагалі звільняються за власним бажанням. Інакше кажучи, роботодавці умисно уникають сплачувати вихідну допомогу звільненим, перекладаючи проблему на звільненого і службу зайнятості». Мабуть, вони гадають, що державний гаманець бездонний і його вмісту всім вистачить на виплати. Тим часом це не зовсім так. Директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький висловлює сумний прогноз: «Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття через невеликий проміжок часу може мати неабиякий дефіцит. Щоб його подолати, слід збільшити розмір внесків до нього мінімум на 0,4 відсотка. Тоді можна буде проводити професійну перепідготовку працівників, які опинилися під загрозою звільнення. Це допомогло б зберегти близько 220 тисяч робочих місць». Та навряд чи уряд знайде для цього гроші. Та й роботодавці, зрозуміло, можуть не погодитися з пропозицією підвищити внески. А значить виплата допомоги з безробіття під загрозою і вона подекуди урізається. Річ у тім, що запрацював один із антикризових законів, ухвалених наприкінці грудня. Передовсім обмеження щодо виплати допомоги стосуються тих, хто звільнився за угодою сторін. З 13 січня, коли закон набрав чинності, вони можуть одержати допомогу тільки через три місяці (раніше одержували її відразу, коли діставали статус безробітного, тобто на восьмий день). Крім того, тепер за дві відмови від пропонованої центром зайнятості роботи людей взагалі позбавлятимуть допомоги (раніше за дві відмови виплати тільки скорочувалися). До того ж, раніше вважалася нормальною ситуація: людині пропонують роботу з меншим заробітком, і вона на законних підставах відмовлялася від неї. І жодних санкцій не було. Тепер, як мовиться, що пропонують, те й мусиш брати. Криза-бо... Жорсткішим став і список «підходящих професій». Для тих, у кого немає освіти, досвіду роботи, найперше пропонують громадські роботи (вантажники, двірники, комунальники, озеленювачі, прибиральники снігу тощо). Для тих, хто звернувся до центру зайнятості через 12 місяців після звільнення, можуть теж запропонувати тільки громадські роботи. Якщо людина від такої роботи відмовиться, то допомоги з безробіття вона не одержить. Тим часом у нас існує ще й приховане безробіття, коли людям не виплачують зарплату, відправляють у безстрокові відпустки. До речі, власники полюбляють вдаватися до цього варіанта. Адже офіційне звільнення тягне за собою значні витрати. І все ж, як не парадоксально це звучить, людям краще бути за таких умов звільненими,— каже Людмила Шангіна, директор соціальних програм Центру Разумкова.— Адже за умови звільнення їм зобов’язані в повному обсязі виплатити заробітну плату, вихідну допомогу тощо. Хоча... Є тут і підводне каміння. Значна частина людей досі одержує зарплату в «конвертах», а, отже, офіційно проходить тільки мінімальна... Належного контролю держави за тим, аби відкрита форма безробіття переважала над прихованою, на превеликий жаль, немає. Цьому теж сприяє криза. Отже, криза — не найкраще явище в нашому житті. Як, до речі, й деякі антикризові закони. І все ж криза робить ринок праці мобільнішим. Не секрет, що раніше деякі безробітні перебували на обліку рік і більше, бо їх не влаштовували жодні пропозиції служби зайнятості. Тепер цьому буде покладено край. Сергій Мельник, директор НДІ соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики, заслужений економіст України каже: — Вважаю, що криза допоможе частково відновити баланс на ринку праці: близько двох мільйонів вакансій, які є в Україні, будуть або заповнені, або ліквідовані. Вирівняється співвідношення між зростанням зарплати й продуктивністю праці (відомо ж бо: з 2000 року зарплата в Україні зросла в шість разів, а національний продукт — у чотири). Зрозуміло також, що через кризу, хоч як це дивно, зросте якість робочої сили. Звичайно, зростатиме безробіття. Хтось хапатиметься за будь-яку роботу, щоб вижити, хтось шукатиме щастя по світах. Як останньому зарадити? У 90-ті роки держава проводила політику, спрямовану на скорочення трудової міграції й законодавче забезпечення соціального захисту прав трудових мігрантів. Було підписано 13 угод на міждержавному рівні про взаємне працевлаштування і соціальний захист громадян. Цю роботу, на думку експертів, слід активізувати, дбаючи про соціальний захист співвітчизників. Україна має також ратифікувати ключові конвенції МОП. Проте найголовніше в усій роботі — необхідність створювати нові робочі місця, забезпечені зарплатами європейського рівня, активніше розвивати малий і середній бізнес, аби злидні не гнали людей далеко від домівки. Одне слово, країна переживає кризу. В чомусь вона зробить наше життя гіршим, чогось негативного допоможе позбутися. Одначе в будь-якому разі слід об’єднати зусилля держави, її соціальних партнерів, найперше роботодавців, аби кожен узяв на себе певну ношу, подбав не тільки про свій прибуток, а й про людей праці. також у паперовій версії читайте:
|