ЛАВОЧКИ РАМСГІТА
Могутній український «Руслан» навдивовижу м’яко приземлився на аеродромі британського міста Рамсгіт, привізши з далекої острівної республіки Сейшели телевізійний комплекс вагою майже 100 тонн. За його допомогою міжнародний фольклорний фестиваль транслювали на всі континенти.
На планеті є міста не такі славетні, як Лондон, Париж, Відень чи Ріо-де-Жанейро, однак ними хочеться милуватися і милуватися. Саме таким здається Рамсгіт. Є в ньому щось своєрідне, від чого огортає дивний душевний спокій. Рамсгіт побудовано на узбережжі Північного моря за якихось 100 кілометрів від Лондона. І європейський континент поряд — через Ла-Манш.
Рамсгіт — популярний кліматичний курорт, рибальське місто, місто морської слави Великої Британії. У годинниковій вежі — музей. Поряд з вежею — заіржавілі гармати, якорі, катери ХІХ ст., великі моделі вітрильників епохи адмірала Нельсона. Тут усе дихає часом, коли Британія виборювала титул «володарки морів», а її супротивниками були Франція, Іспанія, Голландія, а ще — пірати південних морів...
Серце Рамсгіта — гавань з її бурхливим життям. Тут сотні вітрильників, рибальських сейнерів, прогулянкових моторних човнів. Тут влаштовують весняні й осінні свята, коли першість виборюють рибалки-любителі і спортсмени-професіонали з водних видів спорту. А коли сутінки спадають на Північне море, яскраві феєрверки розцвічують небо над містом.
Неподалік порту я здивовано почув слова такої знайомої пісні: «Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари»... Це музиканти з України приїхали на заробітки до Британії і співають на вулицях. Городяни схвально аплодують, кидають гроші.
Тут дбайливо зберігають неповторне обличчя міста, його архітектурні та паркові комплекси. Всюди навдивовижу чисто — особливо в парках. У кожному обов’язково є табличка: на ній намальовано собаку і... совок. Напис: 1500 фунтів. Це більше, ніж 1500 американських доларів... Тому, якщо ваш песик залишив небажаний слід, краще приберіть за ним, від гріха подалі...
Самобутня прикмета Рамсгіта — вікна будинків, як одно-, так і багатоповерхових. Вони надзвичайно різноманітні і напрочуд ошатні. Вони — як очі красивої дівчини: мимоволі притягують погляд. Ми почали з музею, то й надалі не оминемо цієї теми. Їх тут багато. Неподалік гавані — меморіальний музей військової слави повітряних сил Її Королівської Величності. Експозиції висвітлюють подвиги британських льотчиків, які в часи Другої світової війни захищали рідне небо від армад німецьких бомбардувальників і ракет ФАУ-1 і ФАУ-2. Особливо відзначалися пілоти «спітфаєрів» — найкращих винищувачів часів минулої війни. Взагалі, історична пам’ять — свята справа для жителів Рамсгіта, та й усієї Великої Британії. Пам’ятає Рамсгіт і про всенародну улюбленицю — принцесу Діану. Ось меморіальна дошка з її зображенням, і вітер з моря пестить свіжі квіти, які щоденно приносять сюди... Дивно, але й тут я почув українську мову. Одна з красунь-українок — з Москви (вийшла там заміж), друга — з Чернівців. Подруги працюють у пивному барі. Кажуть, що заробітки добрі, і люди пристойні. Дівчата порадили оглянути музей сільського побуту, на зразок нашого, під Києвом. Він прийняв перших відвідувачів ще в 1953-му, з того часу тут побувало понад два мільйони чоловік, зокрема й члени королівської родини.
Що не вулиця — то мальовнича, що не будинок — то звеселяє погляд. Біля вікон кожного будинку — невеличкий національний прапор. Приємно за британців і Британію.
У жителів Рамсгіта є зворушливий звичай. На згадку про померлих вони ставлять вздовж набережної лавочки. На них — таблички з іменами і датами. Щоб душі близьких людей могли тут посидіти, помилуватись рідним містом...