ДРУЖБА В ЕПОХУ МЕРКАНТИЛІЗМУ
Ми стали прагматичними, ми стали самодостатніми, контакти з приятелями будуємо за принципом: «З вами добре, але й без вас непогано». Ми звикли вирішувати свої проблеми самі, залишивши друзів як певні «брендові імена», для того, щоб легше проникати в потрібні сфери життя.
На тему людської дружби в наш час ми поспілкувалися з кандидатом психологічних наук, завідувачкою кафедри психології Київського інституту бізнесу і технологій Людмилою Гридковец. Вона зауважила:
— У славний період козацтва друг переходив у статус побратима, близькому другові надавали статус рідні. Людина була готова віддати життя за друга, але той звертався по допомогу тільки в скрутні моменти, бажаючи краще самому прийти на допомогу, ніж попросити про неї. За радянської влади акцент у суспільстві робився на соціалізації, не було особистого «я», було загальне «ми», було гасло «всі люди — брати», однак близькі відносини між людьми налагоджувалися рідко, більше було приятельських.
Чим людина старша, тим складніше їй знайти справжнього друга, як правило, їх заводять у ранній молодості. Людині важливо знати, що десь на світі є його друг... Щоб підтримувати дружні стосунки, потрібно спілкуватися — друзі можуть навіть жити в різних містах, але відчувати внутрішній братерський зв’язок. Коли вони, зрештою, зустрічаються, сторонні люди зауважують... їхню зовнішню схожість.
— Як дружать діти і зовсім юні люди?
— Маленька дитина прагне завоювати симпатії інших людей і називає друзями тих, кому найбільш симпатична. У підлітковому віці друзями стають представники однієї статі. Хлопці утворюють свої компанії, дівчатка — свої. Виникають певні атрибути, паролі, мова — свого роду субкультура. Але в такій компанії дружби немає, оскільки кожен акцентує увагу на собі, хоче продемонструвати і зарекомендувати тільки себе. Компанія — це такий собі театр...
Старші підлітки відчувають тяжіння до групи — вони починають ідентифікувати себе з груповими інтересами, з іншими людьми. І тут справжня дружба можлива як виняток. Найчастіше такі групи розпадаються, тому що в лідера, що об’єднує всіх навколо себе, міняються інтереси. Дружні стосунки з’являються не в контексті якої-небудь групи, а коли в молодих людей збігаються інтереси — двоє художників, двоє музикантів,— можна і розвиватися разом, і допомагати один одному. Дружба зароджується під час подолання перешкод, наприклад у туристичному поході.
— Коли людина стає найбільш критичною до власного оточення?
— Найчастіше друзів знаходять у період навчання — в інститутах, університетах, особливо коли контакти посилено спільним проживанням у гуртожитку з його неодмінними труднощами. Люди мають пережити щось разом — як ті, хто на початку 1990-х долали міліцейські кордони, відстоюючи українську незалежність. Чим старшою є людина, тим складніше їй назвати когось другом: підвищується критичність, ми стаємо більш категоричними в судженнях, обережніше підпускаємо до себе. І це починається вже після 20-ти років.
— Чому так рідко знаходять нових друзів немолоді люди?
— Вони пройшли зі старими друзями все життя, а з новими в них не було нагоди пережити щось істотне.
— У більшості нинішніх діяльних людей більше приятелів, ніж друзів...
— Це контакти на рівні теплих ділових взаємин: мовляв, я можу піти на деякі поступки до певної межі, але мені не потрібні ні твої, ні мої жертви. Це біда нашого суспільства — втрачається об’єднавча сила. Натомість ідеальною є християнська модель — акцент робиться на любові: я допомагаю іншим і в такий спосіб реалізую свою потребу любити, а любов має цікаву властивість збільшуватися, коли її витрачаєш. Для багатьох наших людей дружба — немов заритий талант, даний Богом на добро.
— Наші емігранти в західних країнах говорять, що дружба — поняття соціалістичне. Немає потреби в дружніх застіллях — людина йде в бар випробувати «публічну самотність» чи дивиться вдома DVD.
— Люди на Заході не прагнуть зайвого спілкування. Крім роботи, їх мало що цікавить. А наші люди все-таки схильні до творчості на дозвіллі, тому і зав’язують контакти з іншими людьми.
— Що таке європейські агентства з винаймання друзів?
— Розуміючи, що друзів на замовлення не буває, родичі все-таки наймають їх для самотніх дорослих дітей, для матерів і батьків. Це комерціалізована психологічна служба з виїздом додому.
— Часто об’єднати всіх друзів однієї людини в товариство, наприклад, на дні народження, нелегко — однокласники, однокурсники, співробітники, друзі з «тусовки» не схожі між собою ні за інтересами, ні за стандартами поведінки.
— Звісно, краще розтягти свято на кілька днів, тоді все буде «для своїх».
— А як бути з вимушеним спілкуванням, коли до тебе раптом почав учащати сусід і щодня витрушує перед тобою мішок скарг на життя?
— Ментальність українця — відкритість. Але ми перестали спілкуватися із сусідами, пішли шляхом індивідуалізації. І це не дуже добре, тому що так ми втрачаємо свої корені. Колись раніше, якщо в когось згоріла хата, сусіди гуртом її відбудовували.
— Примітна історія 45-літньої Марини, що не вміє дружити. Вона тримає дистанцію зі співробітниками, її ніби й немає поруч з ними. Є трохи знайомих, котрим вона телефонує поскаржитися на життя і порадитися із службових проблем, але вона ніколи не цікавиться їхнім самопочуттям, родинами, інтересами. Росла вона з деспотичною матір’ю, що краще ставилася до молодшого брата. У 18-річному віці Марина закохалася і сама запропонувала однокурсникові зустрічатися. Той її висміяв перед усім курсом. Вона довірилася матері — і стався грандіозний скандал. Відтоді Марина й замкнулася в собі.
— Марину виховували з дитинства за радянським принципом «не брати дитини на руки — ще звикне». Після народження брата вона відчула себе покинутою, занедбаною. Вона жила із цим відчуттям багато років, воно в ній жевріло. Зафіксувалася на болю, коли її любов відкинули, посилилася недовіра до світу. Захисною реакцією Марини став цинізм. Вона сама не може пояснити собі, чому так не довіряє світові, створила собі якийсь «панцир» — її не полишає відчуття, ніби навколо неї небезпека. Вона думає приблизно так: сторонні люди недобрі, вони висміюють мене, я їм не потрібна, вони мене тільки використовують. Тож ліпше я буду їх використовувати, ніж вони мене. Характерно, що Марина телефонує знайомим, сподіваючись на раду, а вони їй ніколи самі не дзвонять. Переосмислити своє життя жінці допоможе психотерапевт.
— Чи впливає на дружбу майновий стан?
— Не впливає, але багато людей починає рідше спілкуватися з друзями, що розбагатіли. Наприклад, заможна дама пропонує подрузі з іншого міста, що живе в гуртожитку, кімнату у своєму будинку. Подруга відмовляється — цим вона демонструє свою гординю, не бере «подачку». Потрібно вміти бути вдячними, дати людям шанс зробити добру справу. Тим більше, що багатій людині важко дається довіра до друзів, бо є підозра, що тебе використовують.