ЧОМУ ЗАГИНУВ «НОВОРОСІЙСЬК»?
ЮНЕСКО оголосило 2009-ий роком Гоголя — виповнюється 200 літ від дня народження геніального письменника.
1. У травні 1914 року із заводських стапелів італійського міста Генуя зійшов лінійний корабель «Юлій Цезар». Його водотоннажність становила 30 тисяч тонн, довжина — 187 метрів, ширина — 30 метрів. Озброєний десятьма 320-міліметровими гарматами і кількома торпедними апаратами, він, беручи участь у Першій світовій війні, був неабиякою загрозою для лінкорів Великої Британії у Середземному морі. Незважаючи на всі спроби відправити його на дно, корабель успішно воював на морських просторах до закінчення війни. На початку 30-х років минулого століття італійці модернізували судно, перейменувавши в «Джуліо Чезаро», тоді воно розвивало швидкість понад 30 вузлів. У Другій світовій війні екіпаж корабля брав активну участь у бойових діях на боці гітлерівської Німеччини, оскільки Італія, як відомо, була її союзником. Але після того, як ця країна вийшла з війни, корабель захопили англійці. А в 1949-му він поповнив Чорноморський флот Радянського Союзу: його — разом ще з трьома десятками суден — передали СРСР як репарацію. Але йому не судилося довго охороняти морські кордони Союзу: 30 жовтня 1955 року флагман Чорноморського флоту пішов на дно. Разом із сотнями моряків...
За часів «єдиного і могутнього» про морські катастрофи, що час від часу траплялися, зазвичай не говорили: люди, які були їхніми свідками, тримали язик за зубами, остерігаючись потрапити в поле зору «компетентних органів». Незважаючи на це, інформація про них «просочувалася». Не стала винятком і загибель «Новоросійська» — таку назву дістав колишній італійський лінкор, поповнивши Чорноморський флот. Я, наприклад, почув про неї від свого дядька — колишнього матроса ЧФ, есмінець якого в ту трагічну ніч був в одній з «Новоросійськом» бухті. Правда, ніяких подробиць він не знав, сказав лише, що «вибух був такої сили, що ми подумали про початок війни». Сталося так, що журналістська доля звела мене з людьми, які пролили більше світла на цю трагедію.
2. ...1987 рік. Я, кореспондент газети Ленінградського військового округу, отримав завдання підготувати репортаж з музею Військово- Морського флоту, що й досі знаходиться неподалік Ермітажу.
— Він має бути цікавим,— сказав головний редактор полковник Юрій Утянський.— Може, відшукаєш ветерана, який розповість тобі ще і якусь цікаву історію...
Готуючи репортаж, я познайомився із працівником цього музею Віктором Марсовим — капітаном 1-го рангу у відставці, який віддав Чорноморському флоту 30 років життя, обіймаючи в його штабі різні посади. Саме Віктор Михайлович і розповів мені цю трагічну історію, висуваючи і свої версії того, що сталося.
— «Новоросійськ» був, незважаючи на поважний вік, одним з наймогутніших кораблів флоту,— згадував старий моряк, який не раз бував на його борту, бо за технічними характеристиками, озброєнням, бронею і швидкохідністю перевершував багато радянських та іноземних кораблів такого класу. Саме тому, за рішенням командування ВМФ СРСР, йому збільшили термін перебування у складі флоту, хоча десятки кораблів і човнів, які були в бойовому строю понад 30 років, списали на брухт. Більш того, ходили чутки, що його екіпаж братиме участь у навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Добре відомо, що восени 1955 року — після тривалого капітального ремонту — корабель вийшов у відкрите море для відпрацювання бойових завдань, зокрема, екіпаж виконував стрільби по мішенях зі значної відстані. А 28 жовтня 1955 року — після чергових артилерійських стрільб — «Новоросійськ» — зайшов у Севастопольську гавань. О першій тридцять 30 жовтня під носовою частиною корабля пролунав вибух. Він був такої сили, що пробив наскрізь броньований корпус лінкора, утворивши в днищі величезний отвір. У нього ринула вода, швидко затоплюючи приміщення корабля, в тому числі і спальні кубрики, наповнені людьми.
Відразу після вибуху на кораблі була оголошена бойова тривога, і матроси, які не спали, повернулися на свої місця: у ті фатальні хвилини всі думали, що лінкор атакований з повітря, що це початок третьої світової війни...
3. Ось як запам’яталися ті трагічні події, що нагадують кадри фільму жахів, капітанові 1-го рангу у відставці Октяброві Бар-Бірюкову, який у той час командував на кораблі, про який ідеться, артилерійською батареєю:
«Через півгодини після вибуху на «Новоросійськ» прибули командувач, вищі посадові особи флоту й ескадри. Почали підходити і рятувальні судна. Та їх було замало. Минала третя година після вибуху. Переконавшись, що води, яка заповнювала приміщення корабля, не зупинити, його командир — капітан 2-го рангу Хуршудов — запропонував командувачеві флоту віце-адміралові Пархоменко евакуювати частину команди, у якій налічувалося сотні людей. Командувач відрізав: «Не треба сіяти паніки...»
Коли ж крен корабля став критичним, він усе ж погодився на евакуацію. Матроси почали шикуватися на верхній палубі, що неабияк накренилася. Зібралося близько тисячі чоловік, до спущених трапів стали підходити інші кораблі. Але на них встигли ступити лише кілька десятків чоловік: корпус корабля враз почав стрімко завалюватися на лівий бік. Шеренги моряків покотилися у воду...
О 04.15 усе скінчилося: «Новоросійськ» ліг на лівий борт, а за мить перевернувся догори кілем, залишивши носову частину під водою».
Що спричинило загибель «Новоросійська»?
4. На це запитання досі не отримано достеменної відповіді. Правда, комісія, яка розслідувала причини вибуху під ним, дійшла висновку, що «корабель підірвався на донній німецькій міні, що залишилася від часів війни». На користь такого вердикту свідчив той факт, що задовго до трагедії в Севастопольській бухті були знайдені й знешкоджені десятки подібних «іграшок». А ця, що стала фатальною для «Новоросійська», так глибоко осіла в морському намулі, що сапери її не виявили. Недосяжною вона стала і для тралів та глибоководних бомб, які скидали сотнями на Севастопольську бухту, намагаючись таким чином повністю очистити її від німецьких мін, якими гітлерівці, відступаючи, рясно «засіяли» бухту. А лінкор, стверджували члени комісії, якимсь чином зачепив її своїм якорем. Словом, трагедію міг спричинити збіг випадкових обставин. Але... Ось що пише у своїх спогадах капітан 1-го рангу у відставці Октябр Бар-Бірюков: «За основною версією, яку висунула спеціальна урядова комісія, «Новоросійськ» підірвався на донній магнітній міні. Такі міни не раз знаходили і знищували в Севастопольській бухті. Але виникають запитання. Чому міна не вибухнула раніше? Чому такий дивний вигляд мало місце вибуху в корпусі лінкора? Велика пробоїна була в правій носовій частині корабля. Окрім того, в днищі з лівого борту був перебитий кіль, а вздовж нього — глибока вм’ятина в підводній частині площею майже 340 квадратних метрів. Тобто вибух, зважаючи на руйнування, був подвійного характеру і не міг бути наслідком активізації лише одного вибухового пристрою.
Чому від випадкового поштовху через 11 років спрацював годинниковий механізм міни? Як міг зберегтися протягом такого тривалого періоду електропотенціал акумуляторної батареї? Чому вибух стався саме в одному з найбільш небезпечних місць — в районі носових башт лінкора, повністю заповнених артилерійськими снарядами, а боєзапас з корми був вивантажений незадовго до вибуху?
Версія про підрив корабля на німецькій міні повністю влаштовувала нове командування ВМФ в особі адмірала Горшкова, оскільки давала змогу все списати на наслідки війни. Але навіть у висновках комісія не відкидала можливості диверсії. Для цього були всі підстави, оскільки охорона Севастополя і з моря, і з суші була визнана незадовільною.
5. Розсекречені розвідувальні зведення штабу Чорноморського флоту свідчать про те, що в жовтні 1955 року в різних портах Чорного моря перебувало кілька торгових суден країн — членів НАТО. За дивним збігом обставин, усі вони 29 жовтня опинилися на виході з моря. А одне з них, вийшовши з порту, пройшло неподалік Севастополя. Екіпаж крейсера «Слава» наприкінці жовтня виявив — теж неподалік Севастополя — невідомий підводний човен. Спецслужби часто використовують такі судна для доставки в потрібні райони сил і засобів для виконання відповідних завдань».
На думку багатьох моїх співрозмовників, які на той час були офіцерами Чорноморського флоту, загибель лінкора «Новоросійськ» — справа спецслужб Італії. Досить цікавою, такою, що заслуговує на увагу, є версія капітана 1-го рангу Сергія Вороніна — військового журналіста, який тривалий час збирав матеріали для документальної повісті.
— Лінкор, як відомо, побудували італійці, у складі саме їхнього флоту він воював на морських просторах,— розповів Сергій Михайлович.— Він, зважаючи на кількість потоплених кораблів противника, був — за великим рахунком — національною гордістю італійців. Передача «Юлія Цезаря» колишньому ворогові була нічим іншим, як моральним ударом по самолюбству італійців, особливо моряків. І вони, ймовірно, вирішили його знищити, таким чином відплативши за приниження. І для цього мали можливості: Італія в роки Другої світової війни була однією з небагатьох країн, які мали так званих морських котиків — підрозділ, призначений для виконання диверсій на морі. Командував ним сумнозвісний князь Боргезе, який особисто відправив на дно не одне судно противника.
Причетні італійці чи хто інший до загибелі «Новоросійська» — невідомо і донині: свої таємниці спецслужби вміють зберігати.