КНИГА ДАВНЯ Й СУЧАСНА
Мало хто знає нині, що історія дитячої преси в Наддніпрянській Україні почалася з журналу «Молода Україна», який видавала мати Лесі Українки — Олена Пчілка. На те були свої причини. Олену Пчілку, в радянські часи «охрещену» буржуазною націоналісткою, намагалися згадувати якомога менше і, звичайно, її часопис для дітей, що виховував нове покоління національно свідомим, також. 100-річчя заснування «Молодої України» є слушною нагодою, аби згадати цю забуту сторінку історії.
Журнал був заснований у 1908-му як додаток до часопису «Рідний край». Редакція часописів «Рідний край» і «Молода Україна», редактором яких була Олена Пчілка, містилася за київською адресою — вулиця Маріїнсько-Благовіщенська, 97 (сучасна — вулиця Саксаганського, 97). Нині тут працює Музей Лесі Українки, що є складовою частиною Музею видатних діячів української культури.
Журнал виходив коштом Олени Пчілки шість років (1908-1914) аж до заборони українських видань з початком світової війни.
Кожен номер «Молодої України» був пересипаний народною мудрістю та гумором, на сторінках журналу вперше з’являлися широко відомі сьогодні українські народні казки, дитячі пісеньки, ігри, колисанки, загадки, прислів’я, скоромовки, колядки та щедрівки. Друкувалися навіть узори для вишивки. З особливим теплом подавалися розповіді з історії України та про видатних представників української культури — Т. Шевченка, М. Лисенка, Б. Грінченка.
До 100-річчя першого журналу для дітей у Наддніпрянській Україні «Молода Україна» в Музеї Лесі Українки розгорнуто виставки «Українські видання для дітей та родинного читання 1860-х — 1930-х років» (із фондової колекції музею) та «Ескізи ілюстрацій до сучасних українських дитячих видань».
У вітринах першої експозиції розміщені дитяча література й періодика, книги для сімейного читання другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Вони дають уявлення про стан друкарства для дітей як в Україні, що входила до складу Російської імперії, так і в її західних областях. Тут бачимо примірники ілюстрованих журналів для дітей: «Молода Україна», «Ранок», «Українська ластівка», «Зоря», які видавалися в різних регіонах України. Серед книжкових видань — Псалтир, котрий читали у родині Пантелеймона Куліша, пізнавальний твір Бориса Грінченка «Про книги. Як їх вигадано друкувати», книги знаних західноєвропейських авторів Р. Кіплінга, Дж. Свіфта й інших у перекладах членів родини Косачів — Олени Пчілки, Лесі Українки та її сестри Олени Косач-Кривинюк.
Є й побутові предмети родини Косачів — чорнильниця і ніж для розрізання паперу, що належали Олені Пчілці, дитяча кишенька, хустинка й комірець, вишиті Оленою Пчілкою та Лесею Українкою.
У другій експозиції, яка дає можливість відстежити сучасні тенденції у книжковому оформленні, представлені роботи сучасних українських художників. Це ескізи до книг, що побачили світ у київських, харківських видавництвах і одному московському, для якого попрацювала наша землячка Євгенія Петренко.
Більшість цих ілюстрацій прикрасили нові книжки. На відкритті виставки була проведена акція: друковані видання розклали на двох подіумах, і люди могли розглядати й порівнювати ті самі малюнки у вигляді ескізів та готової поліграфічної продукції.
Той, хто вважає справу художнього оформлення книг вторинною, глибоко помиляється. Безперечно, ілюстрація пов’язана з літературним твором: художник уважно читає його, проникає у зміст і надзавдання письменника, а коли народжуються візії, починає створювати ескізи. Потім несе їх до видавництва — там щось приймають, а щось — ні. Але експонати виставки «Ескізи ілюстрацій до сучасних українських дитячих видань» переконують, що вони можуть сприйматися і як самодостатні художні твори. Цікаво й захопливо, не знаючи змісту книги, спробувати відгадати його за допомогою малюнків. Якщо версія буде помилковою, нічого страшного, зате фантазія попрацює.
Крім того, роботи художників демонструють велике розмаїття стилів і технік.
Скажімо, виконані пером і тушшю ескізи до пригодницького роману Жюля Верна «Навколо світу за 80 днів» не залишають сумнівів у тому, що зроблені вони у позаминулому столітті, адже зберігають тогочасний стиль оформлення. А тим часом авторка, художниця Наталія Клочкова — наша сучасниця.
Малюнки ж Юлії Радіч до збірки «Італійські казки» є виявом іншого стилю, адже до пера й туші тут додається притаманна ХХ і ХХІ ст. сатирична карикатурність.
Чимало малюнків виконано в реалістичній або стилізованій манері. Відчутним є вплив мультиплікації. Неважко розгледіти його, приміром, на ескізах Тетяни Пліски до українських казок «Про бідного парубка і царівну» та «Кобиляча голова». На тлі реалістично змальованих травички, гусей, перелазу, півня і курки бачимо двох козаків із соковитими мультиплікаційними обличчями й таких само дівчат у народних вбраннях.
Яскравою образністю, вмінням поєднати в одному ескізі кілька технік (туш, перо, акварель, гуаш) позначені роботи Ольги та Анатолія Лопушиних. Привертають увагу і загадковий єгипетський кіт, змальований у стилі модерну — арт нуво кінця ХІХ — початку ХХ століття, і живописні версії казок «Чарівне місто», «Хитрий чаклун».
А стилізований малюнок Анатолія Лопушина «Мрії» має такий сюжет: казковий герой вмостився на стільці в оточенні полиць, заповнених книгами, глобус чомусь стоїть на підлозі, а мапа впала на килим. Недбальство чи творче безладдя? А може, цей мініатюрний Фауст просто втомився від занять наукою?..