ТИСНИ НА ГАЗ! ЦІНОЮ?.. УКРАЇНЦЯМ ЩЕ НАЛЕЖИТЬ ОСМИСЛИТИ ГОЛОВНІ УРОКИ НИНІШНЬОЇ «ГАЗОВОЇ ВІЙНИ» З РОСІЄЮ
Газовий конфлікт між Росією і Україною (фактично усією Європою) змусив прискіпливо поглянути на цю проблематику усіх споживачів «блакитного палива». По суті, упродовж січня газове питання впевнено витіснило усі інші на другий план. Отож шановні читачі, вочевидь, не здивуються, що ми ще раз звернемось до цієї теми. Причому не в контексті винятково останніх подій, а глобальніше.
Передовсім варто наголосити, що наш «найстратегічніший» партнер — Російська Федерація — багато років цілеспрямовано затягувала підписання будь-яких газових контрактів із Україною «під Новий рік». Причина — в останні дні попереднього року легше було «витискати» вигідні для себе умови як щодо ціни на газ, так і тарифів на транзит. За незначних запасів газу у сховищах Україна була змушена постійно погоджуватися на заздалегідь невигідні для себе умови.
Апогеєм досі був початок 2006 року, коли умови постачання газу і транзиту побачили світ на початку січня. Нагадаємо, саме тоді на ринок заступила компанія «РосУкрЕнерго», котрої й досі ніяк не можуть позбутись. Показово також, що тоді Україна припустилася помилки, зафіксувавши ціну транзиту російського газу своєю територією на рівні 1,6 долара за 100 км аж до 2010 року. У тому контракті йшлося про те, що змінити цю цифру можна лише за згодою обох сторін (у цьому разі — «Нафтогазу» і «Газпрому»). Це, до речі, одного разу було зроблено, коли ціна транзиту «підвищилась» до 1,7 долара.
Однак міжурядових угод, які б закріплювали такі показники, не було підписано. Причому ні за прем’єрства Віктора Януковича, ні за урядування Юлії Тимошенко. На думку багатьох експертів, це надзвичайно важливий чинник, який дає право говорити про можливість цивілізованого підвищення транзитної ставки. Та про це далі.
Варто зауважити, що Росія також щороку підносила підписання газових контрактів «із заниженою ціною на газ для України» мало не як милостиню. Насправді ситуація виглядає дещо інакше. Скажімо, наприкінці минулого року РФ вимагала, щоб «Нафтогаз» погодився на придбання газу у 2009 році за «пільговою» ціною 250 дол. за тисячу кубометрів. Зрозуміло, що плату за транзит пропонували залишити на старій позначці — 1,7 дол. (Як ми з’ясували, українська сторона значною мірою винна у цьому сама).
Але чи можна назвати ціну в 250 дол. пільговою? З урахуванням різкого зниження цін на нафту, газ-2009 мусить коштувати значно дешевше за газ-2008. Одне із завдань, яке ставить перед собою офіційний Кремль, обмежуючи Україну та інших європейських споживачів, розірвати прив’язку цін на нафту і «блакитне паливо». Поки що зробити це не вдалося. Однак можна припустити: рано чи пізно подібні спроби повторюватимуться.
Виходячи із усе ще існуючої прив’язки цін на нафту й газ, улітку «блакитне паливо» коштуватиме дешевше — в межах 235 дол. за тисячу кубометрів для споживачів, котрі географічно перебувають західніше України. Однак і це ще не все про ціну на газ. Оскільки «блакитне паливо» постачають (коли справді постачають) до держав Старого світу здебільшого за довгостроковими контрактами, то його вартість обчислюється за спеціальною формулою. В ній враховуються ціни на альтернативні види енергоресурсів у кожній конкретній країні. Зазвичай альтернатом є вугілля й мазут. На підставі розрахунків, які цілковито відповідають вимогам Європейської енергетичної хартії, що їх зробив колишній радник НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко, ціна на газ для України має становити не міфічні 450 дол., не захмарні 250 дол. і навіть не більш-менш прийнятні 200 дол. Ціна мала б бути 134 дол. за тисячу кубометрів, тобто на 45 дол. менше, ніж наша держава сплачувала торік.
Та повернімось до питання транзиту російського газу до Європи українською територією. За розрахунками згадуваного експерта Юрія Вітренка (які також ґрунтуються на принципах Європейської енергетичної хартії), у 2009-му Російська Федерація мала б сплачувати Україні 5,11 дол. за 100 км проходження газу.
Нині чимало експертів висловлюють припущення, що Росія розпочала «газову війну» з Україною ще й тому, щоб стимулювати Євросоюз підтримати ідею будівництва альтернативних українському газопроводу шляхів транспортування «блакитного палива». Вочевидь, такі ідеї справді є. Однак якби в газовому питанні не було політики, а існували лишень здорові економічні розрахунки, фахівці з Російської Федерації не могли б не відзначити: транзит потенційними трубопроводами «Північний потік» і «Південний потік» буде ще дорожчим. Звісно, якщо РФ не привласнить їх собі. Втім, це більше нагадує уривок із якоїсь казки чи фантастичної повісті. Більше того, згадані газопроводи потрібно збудувати, на що необхідні чималі кошти. Та й російська мерзлота — це не піски Кувейту: таке будівництво не з легких навіть технологічно.
Навіть нинішні транзитні потужності інших держав (не України) обходяться РФ дорожче, ніж наведені вище розрахунки. Скажімо, у 2007 році середній транзитний тариф у європейських державах становив 7,04 дол. Це означає, що лише позаторік Україна через занижені ціни на транзит фактично подарувала «Газпрому» від п’яти до семи мільярдів доларів. Щедро, нічого не скажеш!
Із цього випливає логічне запитання: чому стільки років наша держава так аморфно захищала власні інтереси? На думку багатьох експертів, причина банальна — непрофесіоналізм і корупція у газовій сфері. Газотранспортна система чимало років розглядається чиновниками як джерело збагачення і впливовості. Задля справедливості зазначимо, що в Росії ситуація не краща, певніше, навпаки. Та хіба це може бути виправданням?..
Узагалі нинішня «газова війна» розкрила купу недоліків. Водночас вона дала поштовх до усвідомлення: без зменшення енергоємності у нашій державі далі неможливо. Якщо підприємці — найбільші споживачі «блакитного палива» нарешті почнуть реально щось для цього робити, можна буде впевнено сказати: уроки «газавату» не минули даремно.
ТИСНИ НА ГАЗ! ЦІНОЮ?.. УКРАЇНЦЯМ ЩЕ НАЛЕЖИТЬ ОСМИСЛИТИ ГОЛОВНІ УРОКИ НИНІШНЬОЇ «ГАЗОВОЇ ВІЙНИ» З РОСІЄЮ