НА ЧАСІ — КОНСТИТУЦІЙНА СКАРГА
В Україні панує правовий алогізм: за наявності в судовій системі Конституційного Суду громадянин не може звернутися до нього із скаргою, щоб таким чином захистити свої конституційні права, якщо вони звужені, порівняно з гарантованими Основним законом держави, тим чи іншим нормотворчим актом. Це обмежує можливості захисту своїх прав у національних судах.
БЕЗ ЦЬОГО ІНСТИТУТУ ГАРАНТОВАНИЙ ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ СУДОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД Є НЕМОЖЛИВИМ
Індивід
може відстояти
права мільйонів Право безпосередньо звертатися до Конституційного Суду надано Президентові України, не менш як сорока п'яти народним депутатам, Кабінету Міністрів, Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, Верховному Суду, іншим органам державної влади, органам місцевого самоврядування. Основного суб'єкта в державі— громадянина — ст. 150 Конституції таким правом не наділено.
Що ж відбувається? Керуючись вказівкою ч. 3 ст. 8 Основного закону, фізичні особи у разі порушення їхніх прав і свобод правовими актами звертаються до судів загальної юрисдикції, а ті залишають такі позови без розгляду, оскільки вони перебувають поза межами їхньої компетенції. До речі, у ст. 8 Конституції України не зазначено, до якого саме суду може звернутися особа, коли порушено її права. Якщо ж індивід у такому випадку апелює до Конституційного Суду, йому відмовляють, адже таке його право законом не передбачено. Отож задекларована в ст. 8 Основного закону гарантія кожному безпосередньо звернутися до суду для захисту конституційних прав і свобод в разі їхнього порушення ухваленим законодавчим актом залишилася процедурно не реалізованою, хоча в ст. 3 Конституції нашої країни проголошено, що найвищою соціальною цінністю є людина.
Україна належить до кола держав, законодавством яких особі забезпечено лише опосередковану можливість звертатися до Конституційного Суду. Згідно зі ст. 43 і 94 закону про КС, індивід має право звернутися до нього лише з проханням про офіційне тлумачення Основного та інших законів нашої країни. Але, на переконання провідних науковців, таке право є паліативом, замінником конституційної скарги, котра гарантує можливість громадянам безпосередньо звертатися до органів конституційного контролю з проханням перевірити конституційність нормативних актів, якими порушуються права і свободи. До слова, конституційна скарга однієї особи може захистити права мільйонів.
Як наслідок — недостатньо використовується потенціал конституційного правосуддя. Практика діяльності європейських країн засвідчує, що громадяни вдаються до конституційної юстиції для захисту прав і свобод людини значно активніше, ніж керівники вищих органів державної влади чи суди загальної юрисдикції. Наприклад, конституційний суд Іспанії щороку розглядає майже тисячу справ за скаргами громадян про порушення гарантованих конституцією прав, а кількість аналогічних звернень від вищих органів державної влади не перевищує двох десятків. Розгляд справ за конституційними скаргами став найпоширенішою формою конституційного провадження в Німеччині. Тамтешній федеральний конституційний суд щороку опрацьовує понад шість тисяч таких скарг.
Щоб не страждав міжнародний імідж Не секрет, що чиновники всіх рівнів часто порушують закон про звернення громадян, залишаючи їх поза увагою, в судовій системі панує тяганина, органи суддівського самоврядування не можуть дати ради навалі скарг, які надходять на їхню адресу, Вища рада юстиції реагує надто повільно. Тому в українських громадян лишається єдиний вихід — апелювати до Європейського суду з прав людини — ця міжнародна інстанція виявилася їм ближчою і доступнішою, ніж вітчизняні інституції. Таким чином, обмеження на індивідуальну конституційну скаргу негативно позначається на міжнародному іміджі України, зазначає голова Конституційного Суду Андрій Стрижак.
Інститут конституційної скарги— досить поширений. Він є в Німеччині, Польщі, Словенії, Угорщині, Словаччині, Чехії, Грузії, Киргизії, Таджикистані, Естонії, Австрії, Албанії, Швейцарії, Хорватії, Росії, Латвії. У деяких країнах запроваджено ще й народні скарги (actio popularis) — скарги групи осіб, подані для захисту інтересів інших громадян чи колективних прав. Предмет такої скарги залежить від моделі судової системи, ним можуть бути нормативно-правові акти парламенту, глави держави, уряду, інші підзаконні документи.
Щоб уникнути перевантаження органу конституційної юрисдикції, запроваджують певні обмеження щодо надходження скарг. У деяких країнах їх можна подати лише після того, як будуть вичерпані всі інші можливості оскарження порушення прав. До обмежень належать також дотримання певної форми скарги, термінів її подання.
Нині зростає кількість прихильників запровадження інституту конституційної скарги в нашій країні. Підтримують таку новацію голова Конституційного Суду Андрій Стрижак та один з його попередників на цій посаді Микола Селівон. Практика країн, де допускається звернення до конституційного суду з індивідуальною скаргою, засвідчує, що це право, як ніяке інше, формує в громадян упевненість у тому, що вони живуть у демократичній конституційній державі, наголошує Андрій Стрижак. Він усвідомлює, що запровадження цього поширеного в європейських країнах інституту збільшить навантаження на суддів, але вважає, що з цим можна буде впоратись, надавши їм можливість розглядати такі справи в складі колегії.
Микола Селівон акцентує увагу на тому, що в той час, коли він очолював цю судову інстанцію, до неї щороку надходило майже три тисячі звернень, 90% яких можна кваліфікувати як конституційні скарги. Такими можна назвати скарги на невідповідність Конституції законів, нормативних актів міністерств, Кабміну — все те, що перебуває поза повноваженнями судів загальної юрисдикції.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова свого часу спрямовувала до парламенту подання, у якому просила запровадити інститут конституційної скарги. Адже до неї з такою пропозицією зверталося чимало громадян нашої держави, науковців, позиція яких знайшла підтримку і серед суддів Конституційного Суду. Однак найвищий законодавчий орган залишив подання омбудсмана поза увагою. Серед прихильників безпосереднього звернення громадян до Конституційного Суду — Президент України Віктор Ющенко. Про це він заявив під час урочистих заходів з нагоди 11-ї річниці ухвалення Основного закону.
Серед практичних пропозицій для втілення цієї ідеї — створення двопалатної структури Конституційного Суду. Одна з палат має розглядати тільки конституційні скарги громадян (як в Німеччині чи Росії).
Право на подання такої скарги слід надати не тільки співвітчизникам, а й іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території нашої держави. Адже вони (за деякими винятками) мають такі ж права й обов'язки, як і громадяни України, їм також гарантовано право звертатися до суду для захисту конституційних прав і свобод.
Запровадження винаходу європейської демократії (так називають інститут конституційної скарги науковці) є неминучим, адже воно цілком у дусі наших євроінтеграційних процесів. Щоб не обмежувати місію Конституції, належить прискорити трансформацію Конституційного Суду України в орган, який стоятиме на сторожі прав і свобод людини і громадянина.