УСПІХ ФІНАНСИСТА
У житті він здається набагато вищим, аніж по телебаченню. Незграбна постава регбіста, масивна голова, глибоко посаджена на широких плечах, важкі повіки і характерна щелепа, яка злегка спадає в паузах між фразами. Старанно добираючи слова, він говорить баритоном. Але і тоді непоінформованій людині важко впізнати у Гордоні Брауні прем'єра. Він подібний швидше до бухгалтера, який мислить.
Відколи у жовтні минулого року Браун показав світові, як потрібно рятувати банки, що банкрутують, медіа почали називати його єдиним західним лідером, котрий не злякався фінансової кризи. Ще три місяці тому ніхто не ставив на нього і ламаного пенса. Найнижча популярність від часів Невілла Чемберлена, змови у власній партії — баланс першого року правління Гордона Брауна був настільки невтішний, що можна було говорити навіть про завершення політичної кар'єри. Проте нинішню кризу він спромігся повернути на свою користь.
Коли у 1983 році Браун став членом палати громад, він отримав кабінет разом з іншим молодим депутатом — Ентоні Блером. До парламенту вони потрапили на «похорон» власної партії — це було безпосередньо після фолклендської війни. Блер і Браун дійшли висновку: якщо не хочуть зістаритися в опозиції, мусять не тільки очолити Партію праці, а й ґрунтовно її перебудувати.
Блер, справжній політичний талант, умів створити команду і плести інтриги проти партійної верхівки. Своїм природним шармом і молодим блиском в очах він звабив англійський середній клас, який роками голосував за торі. Та ключ до успіху тримав у своїх руках Браун.
Це він, людина ідеї, а не інстинктів, знав, у яких пропорціях змішати капіталізм і соціалізм, державу і ринок, щоб вийшла нова соціал-демократія, справжня альтернатива для пригаслого «тетчеризму». Блер проголошував необхідність відновлення, але рецепт його знав Браун. Тактик Тоні й стратег Гордон заприятелювали.
Браун був переконаний, що саме йому належить лідерство. Коли у 1994-му несподівано помер Джон Сміт, лідер Партії праці, обоє були вже членами «тіньового» кабінету. Браун здавався природним наступником, але Блера підтримувала партійна більшість. Розуміючи, як йому потрібна підтримка суперника, Блер домовився з Брауном про зустріч у лондонському ресторані «Граніта». За обідом він запропонував Брауну свій план: за відмову від лідерства пообіцяв віддати шотландцю економічну й соціальну політику, а з часом і крісло прем'єра.
Блер очолив Партію праці, за рік зійшов зі шляху соціалізму, викресливши зі статуту партії знаменитий четвертий параграф про прагнення до колективізації засобів виробництва, а у 2007 році повів партію на вибори під прапором «нового лейборизму», розгромивши правлячих консерваторів. Тоні Блер в'їхав із дружиною до резиденції прем'єра на Даунінг Стріт 10, а неодружений Гордон Браун — до резиденції міністра фінансів.
«Браун і Блер були одним цілим, вони визначали обличчя «нового лейборизму»,— говорить Матт Біч, історик Лейбористської партії й директор Центру Британської політики в університеті міста Галл. Блера цікавила закордонна політика і внутрішні справи, а решта припала Брауну. Він запроваджував більшість реформ, які нині вважаються досягненням «нового лейборизму» (загальна мінімальна зарплата, сучасна політика ринку праці, податкові кредити для працюючих родин, потужні інвестиції у службу охорони здоров'я та освіту). Фактично він був другим прем'єром.
Одначе реформаторські успіхи йшли на рахунок бойового Блера, а Браунові приписували роль нудного бухгалтера, хоча він забезпечив Великій Британії тривалий період економічного зростання, а уряду — ресурси для фінансування амбітних проектів. Іншим важливим рішенням, у якому він відіграв провідну роль, було передавання монетарної політики в руки Банку Англії. Потім йому залишилися тільки парадні виходи з червоною валізою, у якій міністр фінансів ніс до парламенту бюджет.
Приречений на очікування, Браун за зачиненими дверима любив демонструвати свою владу, перевертаючи догори ногами бюджет деяких міністерств, демонструючи зневажливе ставлення до їхніх керівників. Та передовсім він пригальмував ймовірних суперників, людей, які могли б перешкодити реалізації домовленості про спадкоємність влади.
Чим більше Браун втрачав терпіння, тим Блер довше зволікав із передачею посади прем'єра. Лише в травні 2007-го він назвав офіційний термін передачі влади: 27 червня 2007 року Гордон Браун нарешті став прем'єром. Перше, що він зробив, усунув із назви Партії праці блерівську приставку «Нова».
Через два дні після приходу на посаду прем'єра було попереджено терористичний замах у Лондоні, ще за день бойовики намагалися висадити у повітря аеропорт у Глазго, у липні у країні була повінь, а у серпні — новий спалах ящура. Проте Браун виявив здатність до ефективного управління в кризових умовах: заспокоїв громадян, які постраждали від повені, розпочав боротьбу з інфекційною недугою.
У Великій Британії рейтинги Брауна значно підвищились, а влітку позаминулого року члени уряду почали розповідати журналістам, що прем'єр оголосить дострокові вибори, щоб узяти премію за відставку Блера, а для себе забезпечити демократичний мандат. Та Браун завагався і у жовтні в інтерв'ю Бі-Бі-Сі оголосив, що виборів не буде. То була велика помилка.
Прем'єр злякався найновіших опитувань. Те, що влітку видавалося легкою перемогою, восени змінилося на непевний поєдинок, а Браун не був готовий до боротьби з молодим лідером торі — Девідом Камероном. Причиною ослаблення було вересневе банкрутство банку «Нортерн Рок», першого європейського банку, якого уразила американська «іпотечна» інфекція. Черги за виплатами, небачені на островах останні 150 років, підірвали запевнення Брауна, що британська економіка є стійкою до кризи в Америці. Коли у лютому уряд взяв у свої руки контроль за «Нортерн Роком», реноме Брауна, як майстра економічної політики, було цілковито зруйноване.
Камерон кинувся в атаку, критикуючи прем'єра під час традиційних питань до прем'єра у парламенті. З тремтячими руками, безладною зачіскою і нервовою дикцією Браун створював враження приреченого.
Виборці зробили висновки. Рейтинг Камерона пішов угору, а Брауна різко знизився, тож розрив між обома партіями зріс до 20%. У травні лейбористи місцеві вибори програли зі значним відставанням, показавши найгірший результат за останні 40 років і втративши владу у Лондоні. Вони програли також три мандати на додаткових виборах до парламенту, у тому числі й рідному окрузі Брауна в Глазго, де завжди вибори вигравали ліві.
Смуга невдач припинилася восени, коли криза по-справжньому поширилась на весь світ. На вересневому з'їзді Партії праці Браун оголосив, що «не час для новачків», а у жовтні, коли європейські лідери з острахом спостерігали падіння індексів, подав цілісний план порятунку банків шляхом їхньої рекапіталізації. План був настільки досконалим, що його негайно скопіювали найбільші європейські країни.
Прем'єр одразу став лідером-героєм. Браун пішов далі й підготував пакет реформ світової фінансової системи, який презентував на саміті G20, що був скликаний з його ініціативи.
У листопаді лейбористи несподівано захистили своє місце у парламенті на четвертих додаткових виборах, і перевага консерваторів зменшилася наполовину. Проте спеціалісти не бачать підстав для ейфорії. «Це тимчасовий результат реакції на дії Брауна щодо фінансової кризи, а співвідношення сил вказує на його майбутній програш»,— говорить Мартін Боон із центру вивчення громадської думки ІСМ.
Вибори, які мають відбутися не пізніше 2010 року, будуть для лейбористів неабияким викликом. Четверта поспіль перемога — це досягнення, яке досі мали тільки консерватори. Втома виборців після останньої каденції Мейджора була настільки значною, що лише зміцнила тріумф Блера у 1997-му. А за спиною Брауна розгортається перша за останні 17 літ рецесія у Великій Британії, за даними МВФ, найгірша у Європі та, ймовірно, довша, ніж в Америці.
Та для Брауна навіть програні вибори можуть бути перепусткою до цікавішої кар'єри. Він може стати хорошим керівником Міжнародного валютного фонду, який у майбутньому здійснюватиме функції глобального фінансового моніторингу. Як бухгалтер світової економіки, Браун матиме значно більшу владу, ніж нині, й зміг би поєднати два свої захоплення: проектування фінансового ладу у світі й боротьбу з бідністю. Тим самим він зможе обійти у кар'єрі Тоні Блера, реалізувавши свою давню мрію.
УСПІХ ФІНАНСИСТА