БАРВИ ЗИМОВОЇ ФЕЄРІЇ
«Які ж ми все-таки в Бога щасливі й багаті! У ХХ сторіччі нас найбільше мордували, хотіли позбавити коренів, а ми вижили і примножили духовне багатство!»
Ці життєствердні слова заступника міністра культури і туризму Миколи Яковини стали гарним прологом до виставки «Українське різдво» у Національному музеї Тараса Шевченка. Відкрита в день католицького Різдва, вона триватиме до кінця зими.
Сім років поспіль у дні новорічно-різдвяних свят музейники проводили виставку «Традиційна українська іграшка». Цьогоріч вирішили значно розширити спектр. Виставка «Українське різдво» вражає неймовірним розмаїттям експонатів. Вона показує, на які рукотворні дива надихає майстрів одне з найулюбленіших в Україні свят. Живопис, іграшка, Петриківський розпис, кераміка, глиняні, керамічні вироби, ікони, вертепи й маски — це далеко не повний перелік представлених тут видів мистецтва. Для масштабної виставки, розташованої в п'яти залах, свої роботи надали професійні художники, народні майстри, дитячі гуртки. Значну частину експонатів презентує Національний музей народної архітектури та побуту НАН України. Окрім звичних дитячих іграшок та витинанок, цей заклад уперше презентує різдвяні ікони зі своєї колекції.
Ставлення до Різдва в Україні завжди було особливим. Це свято уособлює можливість побути на самоті не лише з родиною, а й насамперед з власною душею, очистити її від нашарувань, що накопичилися за рік, і відкрити для світу та людей. Українське Різдво незвичайне ще й тим, що зберегло традиції язичницьких часів: у той самий час ще в дохристиянській Україні відзначали свято зимового повороту Сонця. Воно, як і нині, розпочинало цикл зимових свят (далі були народження Місяця, Води), мало різні відтінки: за віруваннями предків, цього дня можна було передбачити майбутнє і навіть навчитися управляти ним.
«Різдво завжди було наповнене незвичайною обрядовістю, пишною символікою,— говорить художниця, заслужений працівник культури Ніна Саєнко.— На цій виставці бачимо, якою незбагненно творчою є душа українського народу. Мистецькі витвори дають уявлення про нашу поетично-романтичну ментальність».
Пані Ніна — учасниця виставки. Вона представила дві напрочуд оригінальні роботи і залюбки розповідає про них. «Дивосвіт» (мозаїка соломою) — втілення світу нашої природи, уявного й фантастичного. Центральним тут є образ дерева життя, яке увінчується цвітом і живить усе довкола. Стилізоване зображення того ж таки дерева бачимо й на вовняному килимі ручного ткання пані Ніни «Берегиня», відчуваємо енергетику Землі, її неспокійний пульс.
Надовго хочеться затриматися біля замальовок Петриківського розпису, виконаних вихованцями Дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району столиці (керівник — Ганна Венглінська). Притаманна цьому стилеві робота тоненьким пензликом робить його надзвичайно схожим на вишивку. Картини «Заметіль», «Зимова казка», «Свято Миколая», «Колядники» та інші запрошують до феєричної й дивовижної країни, де колядниками можуть бути не тільки діти, а й маленькі симпатичні козлики. Необов'язково ходити взимку від хати до хати, за бажання можна й полетіти. Такої думки дотримується й Оксана Скляренко — авторка вишивок «Янголя на Місяці», «Різдвяна ніч», «Різдво по-ведмежому».
Запевняю вас: фантазія митців безмежна. Тому спочатку подивіться окремо ікони й вишивки, а потім переконайтеся, що ці два жанри успішно поєднала Людмила Клюєва у своїй роботі «Ікона «Богородиця» — на філігранній вишивці створено образ Богородиці, в рисах обличчя якої легко впізнати вродливу українську жінку.
Як відомо, головними атрибутами Різдва є зірки (або звізди), вертеп, спеціальні страви. Всі вони присутні на виставці в усьому розмаїтті. Крім численних макетів паперових вертепів, несподівано бачимо сплетений з соломи. Та й зірки різні бувають — по 6, 8, 12, 16 рогів. У експозиції широко представлений і менш знаний, але поширений різдвяний символ — «павуки». Вони являють собою натягнуті на дротики паперові смужечки, візерунки з квітів або геометричних фігур. Здавна в селах їх вішали на вікна: вважалося, що «павуки» захищають оселю від нечистої сили. Щоправда, музейники повісили їх на люстри.
«Невже й пісні страви тут є?» — запитаєте. Аякже! На столі в керамічних мисках, виготовлених Анатолієм Байдою, тішать око горіхи, насіння, квасоля, сушені фрукти, калина, часник. І навіть вареники! Але не поспішайте їх скуштувати, бо вони, на відміну від інших названих продуктів, несправжні. Та все одно оригінальні — зроблені у вигляді глиняних свистунців. Така ідея спала на думку керівникові гуртка «Гончарик» Українського державного центру позашкільної роботи Наталії Трегубовій. Отже, не засмучуйтесь, що не вдалося посмакувати вареники, зате можна добре посвистіти.
Упевнена, що багато хто, оглянувши шедеври рукотворної краси, захоче навчитися створювати їх власноруч. І таку можливість теж матиме. На виставці працюють майстер-класи, під час яких досвідчені умільці поділяться з усіма охочими секретами виготовлення глиняного посуду, ляльок-мотанок, клаптикової іграшки, витинанок, різьблення по дереву тощо.
Тож феєричне зимове свято триває незалежно від умовних календарних дат.