ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА

Українсько-російська «газова війна», яка розпочалася у новорічну ніч (з припинення постачання «блакитного палива» для нашої держави) і досягла свого апогею 7 січня (після скасування транзиту територією України), триває. Нинішній тиждень нібито докинув певну порцію оптимізму щодо можливості розв’язання цього гордієвого вузла, але віз і нині там. Фактично наші північні сусіди перейшли до чергової фази «газових дій». Тож підстав говорити про Росію, як про надійного партнера (будь у чому) з кожним днем стає все менше.

Чи є в Росії газ?
Власне, за два тижні, що минули, звучало чимало різних припущень про те, чому Росія розв’язала цю недружню акцію. Тож є підстави замислитися, чи не робить російський «Газпром» добру міну за поганої гри? Себто чи достатньо газу у Росії для того, щоб виконати свої контрактні зобов’язання?
Компетентні особи говорять про кризу газового видобутку у наших північних сусідів, які третій рік (!) живуть із газовим дефіцитом. Поки що його розмір невеликий — 4 мільярди (тобто менше одного відсотка) позаторік і майже вдвічі більше у 2008-му. Це офіційні дані. Експерти прогнозують: найближчим часом такий дефіцит може зрости до 40 мільярдів кубометрів. Такі цифри взято аж ніяк не зі стелі, їх наводив голова ключового споживача газпромівського «блакитного палива» — РАО ЄЕС Анатолій Чубайс.
За словами відомого в Росії опозиційного політика Бориса Нємцова, упродовж останніх п’яти-шести років «Газпром» не розробив жодного (!) нового родовища. Видобуток за цей період зріс лише на три відсотки. При цьому ВВП РФ збільшився майже наполовину.
Інша причина лежить, так би мовити, у середньоазійській площині. Туркменістан щороку продає Росії понад 50 мільярдів кубометрів власного газу — саме це паливо досі компенсувало російську нестачу. Проте на початку нинішнього року ситуація з туркменським газом не була з’ясована до кінця. Росіяни, буцімто, домовилися про умови його закупівлі на поточний рік. Однак, на відміну від усіх попередніх, точно не називають ні ціну, ні обсяги.
Аналітики вважають, що цей туркменський газ виявився для РФ надто дорогим. Перепродати його Україні чи іншим європейським державам не вдається. Доведеться реалізовувати цей газ у Росії. А це для «Газпрому» означатиме збитки. Ймовірно, РФ намагається нині переглянути умови постачання туркменського газу, і це ще одна з причин, чому у них спостерігаються перебої з «блакитним паливом». Але хто про це скаже відверто?

Гра у «відгадайка»
Після ухвалення домовленостей щодо проведення моніторингу з боку представників ЄС, хто ж — Росія чи Україна — винен у ситуації, що склалася, держави Старого світу нібито зітхнули полегшено. Але надто емоційна реакція російського прем’єра Володимира Путіна на підписання відповідних паперів свідчила: у РФ явно не все пішло так, як планували. Чого вартий його пасаж про те, щоб спостерігачі оселялися в наметах, «як на Майдані» (про ставлення російської влади до подій в Україні кінця 2004 року говорити зайве).
Однак 13 січня, у день, коли, згідно з домовленостями, Росія мала поновити транзит газу нашою територією, відкрилися нові обставини газової війни. Фактично «Газпром» лише зробив вигляд, що капітулював перед європейським натиском.
Перша «порція» «блакитного палива», яка надійшла через розподільну станцію «Суджа», виявилася надто скромною — 76,6 мільйона кубів. Одначе саме того дня з’ясувалося: на шляху до цивілізованого газопостачання з Росії до Європи не менше двох проблем. По-перше, росіяни відмовляються платити Україні за транзит, по-друге, вони висунули нездійсненні технологічні умови до вітчизняного «Нафтогазу» щодо перекачування свого палива.
Передовсім варто зазначити, що офіційна Москва до останнього моменту не повідомляла, кому і яким маршрутом транспортуватиме газ. Невдовзі справдилися найгірші прогнози українських фахівців у газовому питанні, а саме: паливо пішло найскладнішим маршрутом — на українську станцію «Орлівка», що на Одещині. Далі газ має потрапити до Молдови, а звідти до балканських держав.
Сам факт, що обсяги прокачування газу та його напрямок не узгодили заздалегідь, є грубим порушенням встановленої практики. На цьому наголосив керівник «Нафтогазу» Олег Дубина. А ще він зауважив, що для нормальної роботи української ГТС потрібно відкрити п’ять «входів» для російського газу (це російські газовимірювальні станції «Суджа» (уже згадувана), «Сохланівка», «Писарівка», «Валуйки» та «Платове»). Лише за таких умов газотранспортна система може працювати надійно і стабільно. «З нашої сторони немає жодних питань,— пояснив Олег Дубина.— Навіть якщо немає технічної угоди, ми подамо газ на західний кордон».
Коли порахувати довжину магістралі й швидкість проходження газу, то стане очевидно: із Курської області РФ до Одещини паливо може надійти не раніше, ніж через 36 годин. Однак наші північні «партнери» не погодилися з такою арифметикою. Вони, вустами речника «Газпрому» Сергія Купріянова, заявили, що Україна мусить дати газ до Європи негайно, лишень росіяни увімкнуть свій горезвісний «краник». За словами пана Купріянова, в українській трубі від моменту відключення має утримуватися достатній тиск газу, щоб він миттєво потрапив до європейських споживачів. Зрозуміло, що решта (не «газпромівських») експертів категорично заперечують таку можливість.

«Как вы яхту назовете...»
Власне, підбір саме такого маршруту для першої «газової ластівки» після тижневої блокади з боку «Газпрому» також невипадковий. Особливістю маршруту «Суджа»—«Орлівка» є те, що він проходить осторонь підземних сховищ газу. Більше того, трішечки виходить за територію України — через підтримуване росіянами Придністров’я. Виникає питання, чи не отримували у цій так званій «республіці» замовлення від РФ спеціально забезпечити несанкціонований відбір газу, щоб потім усе звалити на Україну? Зрозуміло, це лише припущення, але у світлі останніх подій навіть воно має право на життя.
Але й це ще не все. Оскільки раніше через українську ГТС прокачували 400 мільйонів кубометрів газу на добу, потім цю цифру зменшили до 100 мільйонів, а нині до нуля, «Нафтогаз» був змушений перевести газогін у автономний режим роботи. Іншими словами, по трубі переганяли газ із підземних сховищ та газ, видобутий безпосередньо в Україні. У зимовий час працювала так звана система заміщення, коли російський газ, що надходив на нашу територію, використовували у східних областях, а до західних споживачів переганяли паливо, яке зберігалося в українських підземних сховищах. Зрозуміло, що цілковите припинення подачі газу з боку Росії зламало цю схему. Додаткова складність запропонованого нині варіанта транзиту від «Газпрому» у тому, що мізерна кількість газу не дозволяє тримати потрібний тиск. Це означає, що газотранспортну систему потрібно закачати паливом, що зберігається у сховищах.
Зрозуміло, у «Газпромі» про всі ці технологічні тонкощі знають. Відтак, і тут навряд чи можна говорити про якусь випадковість. Цікаво, що переважна більшість експертів зазначають: у суперечці між «Нафтогазом» і «Газпромом» правда на боці української сторони, бо вітчизняному транзитерові поставили заздалегідь невідповідні технологічні умови. Та й західних спостерігачів (котрі, вочевидь, не скрізь розбили намети) до вчорашнього дня російська сторона допускала далеко не всюди.
Напередодні представник Єврокомісії Піа Андрікіене спеціально організувала брифінг, на якому зауважила: «Інформація, яку ми маємо, свідчить: з Росії надходить мало газу, або зовсім ніякого газу не постачається». Цю позицію підтримав уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський: «Заява російської сторони про начебто відновлення подачі газу практично має провокативний характер, адже перед українською ГТС ставиться технологічно нереальне завдання».

Техногаз— за захмарну ціну?
Навіть за нормального відновлення транзиту перед Україною стоятиме ще одне завдання — підписати угоду про постачання газу до нашої держави. Адже без цього ми все одно отримуватимемо збитки у разі використання власного технологічного газу. А це 3–4 відсотки, що спалюється на газокомпресорних станціях при перекачуванні.
Навколо технологічного газу нині розгортається ще одна суперечка з російською стороною. В «Газпромі», вочевидь, сподіваються, що після поновлення транзиту Україна спалюватиме ту частину палива, котра призначена для Європи. Формально це дасть змогу звинуватити нашу державу, що вона «знову краде газ».
Але проблема технологічного газу гостро стоїть ще й з іншої причини. Росія категорично відмовляється постачати його нам. Хоча, наприклад, Польща отримує технологічний газ, а також плату за транзит своєю територією близько чотирьох доларів за тисячу кубометрів (Україні наразі платять 1,7 долара за тисячу кубометрів на 100 км). Оскільки про ціну газу та відповідно вартість його транспортування до Європи сторони не домовилися, Росія воліє, щоб «Нафтогаз» купував у неї технологічний газ за ціною 450 доларів за тисячу кубів. Зовсім як знущання прозвучала пропозиція про можливість надання кредиту для такої «вигідної» пропозиції.
Керівник «Нафтогазу» Олег Дубина на це так заявив: «Якщо купувати такий газ за ціною 450 доларів, то мені треба до всієї суми, отриманої за транзит, докласти додатково ще 500 мільйонів. Це проста арифметика».
Учора опівночі відбулася телефонна розмова між прем’єрами двох країн — Юлією Тимошенко і Володимиром Путіним. Сторони домовилися про поновлення газових переговорів у суботу. А ще пані Тимошенко запевнила: Україна гарантує транзит російського газу до Європи в повному обсязі, крім (увага!) тієї частини, що потрібна для забезпечення необхідного тиску. Іншими словами, саме технічного газу. Щодо розрахунків за нього, то український прем’єр зазначає: наша держава зробить їх після того, як побачать світ угоди про постачання «блакитного палива» на нашу територію.

Документи не горять?
Та про що це ви?!
Чимало експертів вважають, що Україні значно вигідніше дотиснути Росію і підписати газові угоди ще до того, як транзит нашою територією буде поновлено у повному обсязі. От тільки чи можливо це? Річ у тім, що РФ тепер відмовляється виконувати Меморандум, підписаний у жовтні в Москві між прем’єрами двох країн — Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним. Той документ, нагадаємо, передбачав поетапне підвищення цін на газ і транзит до світових стандартів упродовж трьох років. Дивно, але Тимошенко усе ще й досі сподівається, що РФ дотримуватиметься цього Меморандуму. Хоча Путін і Медведєв прямо заявляють: нині цей документ уже не актуальний.
Як мовиться, не в брову, а в самісіньке око! Адже коли пан Путін так «милостиво» ставив свій підпис під згаданим документом, це були часи найбільшого протистояння між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Нині, на тлі газової війни, воно, бодай тимчасово, стало не таким відвертим. Та й Тимошенко у Кремлі тепер (на відміну від осені) точно не розглядається, як можливий бажаний керівник української держави. От і виходить, що Меморандум безнадійно застарів...
Тим часом саме того дня, коли РФ так оригінально почала відновлювати транзит нашою територією, Віктор Ющенко різко заявив, що ціна російського газу для нашої держави мала б бути 205–210 доларів, «виходячи з формул Меморандуму, підписаного урядами. Інша справа, якщо Росія відмовляється від Меморандуму. Але вона має заявити про це офіційно і назвати причини». Водночас Віктор Ющенко вважає, що ціна на транзит нашою територією «умовно має бути 10 доларів». (Нині, нагадаємо, 1,7 дол.).
Експерти також сходяться на думці, що ціна на транзит неодмінно зросте, хоча й не так стрімко. Мінімум до 1,9–2,2 долара, максимум до 5–6 «зелених». Проте за будь-яких обставин плата за транзит компенсує не більше 20 відсотків витрат зростання ціни на газ.

«Подарунок» від депутатів
Газовою проблематикою переймалася цього тижня і Верховна Рада. У вівторок «під куполом» заслуховували звіт міністра енергетики Юрія Продана, причому у присутності Юлії Тимошенко. Втім, прем’єр цього разу не виголошувала промов, а мовчки слухала, як опозиційна частина парламенту пропонувала висловити їй недовіру.
Власне, як це буває часто у Верховній Раді, результативним розгляд газового питання не став. Єдиним «досягненням» можна вважати створення тимчасової слідчої комісії, котра має розслідувати питання, пов’язані із функціонуванням української газотранспортної системи та забезпечення споживачів «блакитним паливом». Ураховуючи, що головуватиме у цій комісії «регіоналка» Інна Богословська, неважко спрогнозувати, у якому руслі піде діяльність цього органу.
Показово, що парламент не підтримав ні проект постанови щодо ситуації в газовій сфері, запропонований недавнім керманичем «Нашої України — Народної самооборони» В’ячеславом Кириленком, ні проект звернення ВР з цього приводу до російських Федеральних зборів. Власне, як і в питанні, що стосувалося серпневої війни у Грузії, українська Верховна Рада пробуксовує.

Руслан ІВАНІВ

також у паперовій версії читайте: