ГІРСЬКА СОСНА ЗАПОБІГАЄ ЗСУВАМ
Лісові угіддя Зеленського лісництва та урочища Річанського лісництва Надвірнянського держлісгоспу на відміну від інших, зачаровують плантаціями природних насаджень гірської сосни, її зарослі із домішками смереки, кедра європейського та вільхи зеленої утворюють гірське криволісся на верхній межі лісу — справжній дивосвіт природи.
Інтервал висот поширення соснового криволісся, пояснили в держлісгоспі, становить у Горганах 720–1836 метрів над рівнем моря на північних та 930–1836 метрів над рівнем моря на південних схилах.
Повзуча деревна порода — сосна гірська, яку ще називають сосною-стелюхом, поширена є субальпійській зоні. Цей витвір природи не менш привабливий, ніж деякі листяні й хвойні дерева-екзоти, акліматизовані в держлісфонді підприємства. Здається, ця понад 800-гектарна площа гірської сосни дивовижною і мальовничою. Вікова структура виду коливається тут від 80 до 200 років. До речі, лісівники колишнього Надвірнянського лісокомбінату уперше на Прикарпатті започаткували вирощування посадкового матеріалу гірської сосни в розсадниках. Починаючи з 60-х років минулого століття за допомогою гірської сосни створено лісові культури на площі 47 гектарів. Зауважу, що окремі екземпляри гірської сосни в Карпатах досягають віку 350 років. Стовбури ростуть до 12 метрів заввишки, діаметр — до 25 сантиметрів.
Чим привертає увагу гірська сосна лісівників? Насамперед мінімальними вимогами до клімату і родючості ґрунту: успішно освоює гірські схили, вкриті кам’янистими розсипами. Закріплюючи їх своєю поверхневою системою, гірська сосна запобігає виникненню обвалів та зсувів, котрі трапляються на крутосхилах. Але основна цінність гірської сосни в її високих лісомеліоративних властивостях.
Деревина гірської сосни не має лісопромислового значення. На початку XX ст. з молодих пагонів цієї рослини добували ефірні масла, котрі використовували для лікування застудних захворювань. До Першої світової війни в Чорногорі навіть працювала невеличка фабрика з виробництва ефірних олій. Така експлуатація цієї породи лісів призводила до їхнього висихання.
Нині зарості гірської сосни — під охороною, оскільки виконують важливі захисні функції там, де інші види рослин не можуть рости. Кора стовбура гірської сосни темно-сіра; укорочені пагони несуть по дві тупі темно-зелені хвоїнки завдовжки 2–5 сантиметрів; шишки дрібні, сидячі. Розмножується насінням та вкоріненням притиснутих до землі гілок.
Сосна гірська, або жерел, як її ще називають, є піонером рослинності на кам’янистих розсипах. Густі зарості майже непрохідні для людини, виправдали себе як надійні захисники стрімких схилів від змиву та обвалів. Це, згідно з легендою, використав молодий вівчар, який мусив пасти вівці багатія. Була умова: жодну з овець не мали розірвати вовки. Вівчар вигнав вівці на оточені густими заростями сосни гірської пасовища поблизу Говерли. Природний захист допоміг — жодна вівця не пропала. Восени, коли зігнав усі вівці в долину, попросив собі за це дочку багатія за жінку. Старий погодився. Так гірська сосна допомогла молодому ватагові знайти собі дружину.