КРИМСЬКІ ДЕСАНТИ— ІСПИТ ДЛЯ «СЕМИДЕСЯТКИ»
Для українських творців авіаційної техніки подією, що знаменувала успішний фініш 2008 року, стало випробування із десантування парашутистів з військово-транспортного літака Ан-70, яке відбувалося протягом двох грудневих тижнів у Криму — поблизу Феодосії. Тут розташований полігон Державного науково-дослідного центру Міністерства оборони України.
Коли «семидесятка» повернулася з цих випробувань додому — на льотно-випробувальну базу Авіаційного науково-технічного комплексу імені О. Антонова, серед тих, хто зустрічав літак на аеродромі, що неподалік Гостомеля на Київщині, був і кореспондент «Демократичної України».
Ожеледиця
не завадила На сірому тлі похмурого зимового неба з’явився очікуваний літак. Його пілоти провели машину на невеликій висоті над злітно-посадковою смугою і похитали крилами, вітаючи таким чином тих, хто очікував на прибуття «семидесятки». Потім Ан-70, виконавши кілька розворотів, зробив посадку й попрямував на стоянку.
Чітким маневрам літака під час його приземлення і подальшого просування руліжними доріжками не завадило навіть те, що злітно-посадкову смугу та інші ділянки аеродрому вкрила сильна ожеледиця, яку погода підступно підкинула авіаторам-випробувачам, неначе додатковий незапланований іспит дослідного зразка Ан-70. Але і машина, розрахована на експлуатацію у різних суворих умовах, і її екіпаж не підвели (хоча, до речі, для порівняння — того дня через ожеледицю звичайні аеропорти столиці України на певний час припиняли у себе зльоти і посадки пасажирських літаків).
Коли спинилися ґвинти чотирьох потужних двигунів, з літака на землю спустився екіпаж. Його командир, льотчик-випробувач АНТК Володимир Мосін доповів генеральному конструктору Дмитрові Ківі про завершення десантувань парашутистів з Ан-70 і виконання усіх інших завдань чергового етапу випробувань літака.
Відповідаючи на запитання кореспондента «ДУ», чимало цікавого розповіли не лише ті, хто безпосередньо брав участь у випробувальних польотах, під час яких здійснювалося десантування, а й представник замовника програми Ан-70 — директор департаменту з розробок і закупівель озброєнь та військової техніки Міністерства оборони України Володимир Грек, і, певна річ, генеральний конструктор АНТК Дмитро Ківа.
Варто нагадати, що під час деяких попередніх етапів спеціальних іспитів Ан-70 у військових випробувальних центрах Росії (в Ахтубинську Астраханської області) та України (в Криму неподалік Феодосії) з повітря було здійснено викидання на парашутах бойових машин десанту (БМД) та деякої іншої техніки на пристосованих для цього платформах. Тепер перевіряли ефективність літака та його обладнання, систем при десантуванні військових парашутистів.
— Спочатку,— розповідає командир екіпажу Ан-70 Володимир Мосін,— на землі було відпрацьовано порядок завантаження у літак парашутистів з їхньою зброєю й спорядженням та розташування десантників на сидіннях у вантажній кабіні «семидесятки», а також спільно з тими, хто мав десантуватися, уточнено методику виконання стрибків. У них узяли участь досвідчені офіцери зі складу аеромобільних і десантних підрозділів сухопутних військ, а також зі спецназу військово-морських сил.
Парашутисти-екзаменатори — Загалом,— веде далі Мосін,— під час 11 польотів з борту Ан-70 виконано понад три десятки викидань парашутистів. Вони стрибали як через хвостовий люк, так і через обоє бічних дверей літака. Стрибки здійснювалися на різних висотах польоту й за широкого діапазону швидкостей літака — від 250 до 300 і 360 км на годину. Все виконали нормально, у штатному режимі, без будь-яких пригод. Після завершення випробувань парашутисти висловили задоволення літаком, із якого стрибали.
— Окрім парашутно-десантних операцій,— додає один з членів екіпажу Ан-70 інженер-випробувач АНТК Віталій Пугачов,— ми під час польотів у Криму виконували і завдання з навчання військових авіаторів-випробувачів — льотчиків, штурманів, бортрадистів і борттехніків, які опановували новий для них літак.
Був у програмі польотів ще один важливий компонент випробувань. Оскільки Ан-70 за своїм призначенням літак військовий, то відпрацьовуються на його дослідному зразку не лише звичайні транспортні польоти і десантні операції, а й випробовується також, на якій мінімально безпечній висоті члени екіпажу «семидесятки» за потреби зможуть залишити машину, вистрибнувши з неї з парашутами через аварійний люк. Певна річ, під час цих випробувальних польотів поблизу Феодосії екіпаж випробувачів АНТК із літака не вистрибував (бо хто тоді керував би машиною!), а для перевірки з Ан-70 скидали з парашутами спеціальні манекени — на швидкостях польоту від 250 до 530 км на годину.
Модернізація — процес постійний Генеральний конструктор АНТК Дмитро Ківа розповів, що згаданому кримському етапу випробувань Ан-70 передувало цілеспрямоване вдосконалення як самого літака, так і його силової установки — турбоґвинтовентиляторних двигунів Д-27, створених у Запоріжжі в ЗМКБ «Прогрес» імені О. Івченка спільно з українськими (АТ «Мотор Січ») і російськими партнерами. Зокрема, це стосується здійснених робіт щодо підвищення надійності ґвинтовентиляторів СВ-27, які розроблено та виготовлено на російському підприємстві «Аеросила» в місті Ступіно, що у Підмосков’ї (там у 2008-му модернізовано).
Фахівці АНТК тепер, зберігаючи правильно обрані основні принципові конструктивні рішення, закладені під час проектування Ан-70, водночас — аби літак в усіх нюансах надалі залишався на світовому рівні передових досягнень у сфері авіаційної техніки в цьому її класі — визнали за доцільне паралельно з продовженням льотних та інших випробувань «семидесятки» — модернізувати її шляхом застосування у літаку ще ефективнішої й сучаснішої, ніж досі, елементної бази (тобто окремих вузлів, агрегатів, приладів тощо).
Дмитро Семенович розповів, що таку модернізацію Ан-70 визнали корисною і потрібною під час двох (проведених у Запоріжжі й Києві) нарад генеральних та головних конструкторів і директорів підприємств та організацій України і Росії, залучених до цієї програми.
В Україні погодили. А в Москві? Нагадаємо, що трохи більш ніж два роки тому (наприкінці 2006-го) з боку Міністерства оборони Росії (одного із замовників Ан-70) та деяких інших структур цієї держави були висловлювання щодо їхньої незацікавленості у подальшій участі в спільному з Україною проекті стосовно «семидесятки». Але, попри все, з цієї програми, затвердженої у 1993 році міжурядовою українсько-російською угодою про спільне створення, виробництво та поставку в експлуатацію середніх військово-транспортних літаків Ан-70, Росія де-юре не виходить. Справа, схоже, в тому, що, як підрахували фахівці, офіційний вихід із цієї програми змусить Росію не лише сплатити свою чималу — і вже кілька років не погашену — заборгованість (понад 40 мільйонів доларів) перед українськими творцями літака за виконані роботи по Ан-70 і штрафні санкції за несвоєчасну сплату боргів. До того ж сума, яку російське Міністерство оборони має витратити, аби забезпечити свою частку фінансування робіт за цією програмою для її завершення, менша, ніж згадані потрібні платежі (борги і штрафи). Проте, розуміючи це, російське військове відомство поки реально повертатися до активної участі у спільному з українськими партнерами виконанні програми щодо Ан-70 не поспішає. Хоча, як довелося мені почути від українських творців «семидесятки», ставлення до цього питання з боку нового командування російських військово-повітряних сил відрізняється на краще від негативних поглядів їхніх попередників (часів колишнього головкома ВПС РФ генерала Михайлова).
Варто згадати про те, що точку зору на доцільність відновлення спільних робіт за програмою Ан-70 було висловлено і на засіданні двосторонньої українсько-російської робочої групи фахівців авіабудівної промисловості й представників військових замовників з обох держав. Тепер треба чекати, коли ці рекомендації фахівців про обопільну корисність цього проекту сприймуть із розумінням у найвищому керівництві Росії.
Щоправда, події серпня 2008-го на Кавказі й подальші висловлювання російських державних високопосадовців на адресу України наводять на думку про те, що вони можуть, на жаль, загальмувати розвиток військово-технічної співпраці між Україною і Росією, однією зі складових якого є програма з Ан-70.
І все ж хочеться вірити у можливість оптимістичного варіанта розгортання подій у цій сфері. А поки, не очікуючи відновлення реальної участі Міністерства оборони Росії в роботах у цьому напрямі, Міністерство оборони України разом із АНТК продовжили виконання згаданої програми державних випробувань літака Ан-70 власними зусиллями. І Міністерство оборони нашої країни, як зазначив директор департаменту з розробок і закупівель озброєнь та військової техніки Володимир Грек, має намір за рахунок коштів, що виділяються на це оборонному відомству з держбюджету, профінансувати продовження робіт, потрібних для завершення державних випробувань «семидесятки» (що є необхідним для розгортання серійного виробництва військово-транспортних літаків цього типу).
— Водночас,— наголошує Володимир Грек,— ми разом із АНТК підготували проект змін до міжурядової українсько-російської угоди 1993 року, спрямованих на відновлення і продовження спільних робіт підприємств, організацій і відомств двох держав за згаданою програмою щодо Ан-70. Цей проект змін, схвалений у нас в Україні, на початку грудня 2008 року було відправлено до Москви на погодження до Міністерства оборони Росії.
Від себе додамо, що хотілося б сподіватися і на те, що в Росії державна влада не заважатиме відповідним підприємствам авіабудування та деяких інших суміжних галузей російської промисловості виконувати кооперативні постачання вузлів, систем і агрегатів, призначених для військово-транспортних Ан-70, які вже будують в Україні.
Які види на серію? За час, що минув від початку льотних випробувань Ан-70, виконано загалом понад 600 польотів із найрізноманітнішими завданнями. Загальні витрати, здійснені на етапах науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, льотних випробувань «семидесятки», еквівалентні 1,1 мільярда доларів США. На роботи, які залишилося виконати для завершення згаданих робіт, потрібні порівняно невеликі кошти — близько 130 мільйонів доларів (це 10 відсотків загальної суми витрат). Тут недарма кажуть про «порівняно невеликі кошти»: адже, скажімо, у процесі створення європейського військово-транспортного літака аналогічного класу — А-400М (який, до речі, ще досі жодного разу не піднявся у повітря) закладено для виконання комплексу науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт набагато більші кошти, оцінені у суму близько 10 мільярдів євро.
Наступний етап випробувань Ан-70, який відбуватиметься протягом 2009 року, буде присвячено перевірці безпечності систем літака щодо можливих відмов у польоті.
Надалі, якщо все йтиме відповідно до накресленого планами-графіками й, зрозуміло, коли Мінфін не зріже запланованих асигнувань на фінансування програми із «семидесятки», то її випробування, як очікується, вдасться завершити нинішнього року.
Щодо двох первістків серійного виробництва літаків Ан-70, які нині — на замовлення Міноборони України — будують на київському заводі «Авіант», то їхнє спорудження має завершитися у 2010 році.
— У 2008-му,— говорить Володимир Грек,— наше Міністерство оборони перерахувало заводу «Авіант» 200 мільйонів гривень, за рахунок яких реалізується виробництво двох згаданих серійних Ан-70. Стосовно коштів на 2009-й, то в проекті держбюджету на ці цілі закладено також 200 мільйонів гривень. Щоправда,— додає Володимир Григорович,— 50 відсотків цієї суми записано виділити з так званого спецфонду. А це, як нерідко трапляється, може означати, що фактично отримати такі кошти буде вельми проблематично...
Вадим ФЕЛЬДМАН
Р. S. Коли публікацію було підготовлено до друку, кореспондентові «ДУ» стало відомо, що у законі про держбюджет-2009 заплановані у проекті цього документа цифри асигнувань на прикладні дослідження зі створення нової військової техніки в остаточному варіанті, поданому урядом і затвердженому Верховною Радою напередодні новорічних свят, зрізано. На цей науково-технічний сегмент вітчизняного оборонно-промислового комплексу у бюджеті України на 2009-й виділено тільки 39 мільйонів 236,7 тисячі гривень. І це — на всі передбачені проекти, з яких Ан-70 — лише один із кількох. Отож про зазначені 200 мільйонів гривень, необхідних на доведення «семидесятки» до завершення випробувань, годі мріяти. Щоправда, є певні суми у згадуваному спеціальному фонді, але, як зазначалось, надії на отримання коштів з цього фонду примарні. Невже реалізація проекту Ан-70 знову загальмується? Адже європейський конкурент, напевно, не дріматиме.