УБИВЧА «ОЩАДЛИВІСТЬ»
За кількістю промислових об’єктів Україна займає одне з провідних місць в Європі. З них 21,5 тисячі належать до потенційно небезпечних, а 6,5 тис. вважаються об’єктами підвищеної небезпеки. Найбільше їх у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Харківській областях. Якщо говорити про види загрози, то 41 відсоток підприємств належить до пожежонебезпечних, 37 відсотків — до вибухонебезпечних, 10 відсотків — до хімічно- і радіаційнонебезпечних.
— Найбільше нарікань викликають хімічні об’єкти,— говорить Василь Стоєцький, начальник Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій.— В Україні функціонує 1428 промислових об’єктів, на яких зберігається або використовується понад 3235 тисяч тонн хімічних речовин, зокрема, 170 тисяч тонн аміаку, 8 тисяч тонн хлору тощо.
У разі серйозної аварії на одному з цих об’єктів її наслідки можуть бути надзвичайно тяжкими, адже в зонах можливого зараження живе близько 16 мільйонів людей. Найнебезпечнішими є підприємства хімічної промисловості, металургійні комбінати. А ще ті, на яких виготовляють і утилізують боєприпаси. А чого варті склади й арсенали, де вони зберігаються! Не додають спокою людям, які живуть неподалік від них, нафто- і газотранспортні мережі. Всі ці об’єкти знаходяться під юрисдикцією різних міністерств і відомств, що не сприяє організації цілеспрямованої роботи щодо проведення заходів, спрямованих на поліпшення їхньої безпеки, унеможливлення різних надзвичайних подій.
У попередні часи під час вирощування сільськогосподарських культур широко застосовували різні хімічні засоби захисту рослин, пестициди. З часом використовувати їх заборонили. За офіційною статистикою, їх накопичилося більш ніж 22 тисячі тонн. Найбільше — на теренах Сумської, Київської, Черкаської та Кіровоградської областей. Вони зазвичай зберігаються у напівзруйнованих будівлях, а то й під відкритим небом. Проникають у водойми, отруюючи їх, у криниці, з яких люди споживають воду. Фахівці кажуть, що пестициди, інші компоненти, які раніше застосовували, суттєво підвищують виникнення онкологічних патологій.
Словом, і матінці-природі завдаємо шкоди, і собі. Ситуація, що склалася, потребує негайних заходів.
У нас вистачає контролюючих органів, покликаних працювати на попередження різних надзвичайних ситуацій. Але чи сумлінно вони виконують покладені на них обов’язки?
— Жодних зусиль з боку контролюючих органів, адміністрацій підприємств не достатньо для того, щоб не допустити на загрозливих об’єктах «нп»,— переконаний Василь Стоєцький.— Потрібно запроваджувати автоматизовані системи контролю. І в цьому напрямі вже дещо робиться. Наприклад, затверджено правила улаштування, експлуатації й технічного обслуговування систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення про них населення.
Правила, про які йдеться, чітко визначають вимоги щодо проектування, монтажу та обладнання таких систем на потенційно небезпечних об’єктах. Наступним кроком, на думку нашого співрозмовника, мало б бути створення комп’ютеризованої системи контролю шляхом підключення локальних об’єктових систем на районні та обласні пульти, а систем стратегічно важливих об’єктів — на пульт Міністерства з питань надзвичайних ситуацій.
Ще у 2000 році Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, якою визначається перелік об’єктів і деяких територій, що підлягають постійному і обов’язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами. Всього таких об’єктів понад 10 тисяч. Насправді ж обслуговуються лише 15 відсотків загальної кількості. Причин багато. Приміром, однією з головних є відсутність розгалуженої мережі дислокації аварійно-рятувальних служб насамперед у сільській місцевості. Зважаючи на це, два роки тому МНС видало наказ, яким передбачалось створення в кожному регіоні державних аварійно-рятувальних служб. Проте, на жаль, в більшості областей цього наказу «не помітили». Деякі керівники ігнорують вимоги цього документа і тому, що ці служби мають функціонувати на договірних засадах, тобто керівники підприємств повинні платити їм. А останні цього робити не хочуть.
Протягом десяти місяців цього року в Україні сталося 253 надзвичайні ситуації, з яких 133 мали техногенне забарвлення. Вони призвели до загибелі 452 осіб, із яких 40 — діти. Ця статистика повинна змусити, найперше чиновників, які займаються проблемами безпеки, замислитись над ситуацією, що склалася в державі з техногенною безпекою. На безпеці, як мовиться, гріх заощаджувати. Бо за таку «ощадливість» люди розплачуються здоров’ям, а інколи й життям.